-- Н╕, Джоне. Я Засновник цього Всесв╕ту.
-- Гаразд. Дивлячись на тебе, я тепер розум╕ю, чому з╕ мною в╕дбува╓ться така чорт╕вня останн╕м часом.
-- Не см╕й глузувати над╕ мною. Я хочу попередити тебе.
-- Нав╕що? Ти все одно вже зна╓ш чим усе зак╕нчиться.
-- Не в цей раз.
-- Що це означа╓?
-- Ти бачиш павук╕в - великих мохнатих монстр╕в, як╕ живуть на стел╕?
-- Я н╕кого не бачу, - Джон перев╕в погляд нагору.
-- Але це не важливо. Я знайшов тебе не просто так. Щоб все вийшло, ти повинен знайти самого себе в притулку ╕ вбити.
-- Ти божев╕льний, несеш якусь н╕сен╕тницю!
-- Н╕! Вислухай мене. Тоб╕ призначено знищити Всесв╕т, який я створив. Але ще не п╕зно все зм╕нити. Як бачиш ми вс╕ жив╕ ╕ майбутн╓ ще можна врятувати. Якщо ти з майбутнього вб'╓ш минулого себе це призведе того, що ти вже н╕коли не зможеш знищити Всесв╕т ╕ все буде врятовано.
-- Ти хоч сам розум╕╓ш, що за дурниц╕ верзеш? Допустимо ти говориш правду. Але це парадокс. Якщо я вже знищив Всесв╕т, то ╕стор╕ю вже не можна переписати.
-- Тому я ╕ зм╕нив правила гри. Ти опинився тут невипадково, бо т╕льки тоб╕ можливо все зм╕нити. ╤ я запитаю останн╕й раз. Чи готовий ти пожертвувати сво╖м життя заради спас╕ння Всесв╕ту?
-- Чому я маю робити це? Якщо мо╓ призначення врятувати все, то я не готовий померти.
-- Я знаю, що серед м╕льярд╕в ╕стот, як╕ населяють космос, тоб╕ не начхати на долю Аб╕гель. Признайся перш за все самому соб╕, чому ти вир╕шив в╕дшукати ╖╖ у притулку. У тебе з'явилися тепл╕ почуття до не╖ п╕д час вашо╖ зустр╕ч╕ у Кенрайссел╕. Тому вир╕шувати тоб╕, м╕й хлопчику, чи ти хочеш ╖╖ врятувати, заплативши власним життям.
-- Я подумаю, - промовив Джон, в╕дчуваючи, що його сп╕ймали на гачок. Цей божев╕льний зна╓ все, що ко╖ться всередин╕ його душ╕. Це було п╕дло, але справедливо. Недарма в╕н назива╓ себе Засновником.
-- Вони захочуть провести ритуал, що призведе до аномал╕╖, яка роз╕рве час ╕ прост╕р у цьому м╕ст╕. ╤ хочу тебе попередити. Не дов╕ряй Мер╕. Вона буде намагатись перешкодити тоб╕.
-- Хто вони?
-- Скоро сам д╕зна╓шся. Все, що тоб╕ треба зробити - це вбити малого себе, що мешка╓ у притулку. Якщо ти знищиш хлопчика, час прийме нормальний образ. Пов╕р мен╕. У тебе обмаль часу, тож посп╕шай.
Джон вийшов з к╕мнати ╕ двер╕ за ним зникли. На ╖х м╕сц╕ з'явилась гола ст╕на. Тепер м╕стер См╕т розум╕в, яку важливу роль в╕д╕гра╓ в тому, що в╕дбува╓ться. В╕н продовжив блукати коридорами лаб╕ринту, поки не наткнувся на Мер╕.
-- Дякувати Богу, Джоне, я тебе знайшла. З тобою все гаразд? - запитала Мер╕, пом╕тивши його стурбован╕сть.
-- Все краще чим я оч╕кував, - в╕дпов╕в чолов╕к, приховуючи свою тривогу.
Нарешт╕ пара наткнулась на л╕фт, що знаходився б╕ля сходово╖ кл╕тки.
-- Я на ньому не по╖ду н╕коли в житт╕. Краще п╕демо сходами, - мовила Мер╕.
Так вони ╕ поступили. На табличц╕ було написано "5 Поверх". Отже ╖м потр╕бно було спуститися на 2 поверхи вниз, щоб потрапити в к╕мнату N309. Обережно ступаючи по сходах, Джон пом╕тив, що вони почали закручуватися в сп╕раль. Низ ╕ верх зм╕нювалися м╕сцями. У Джона ╕ Мер╕ закрутилось в голов╕. Коли сп╕раль розкрутилась, вони опинились у прямому коридор╕. Чим ближче вони п╕дходили до ц╕л╕, тим яскрав╕ше починали св╕титися символи блакитним кольором на ст╕нах. Пара оминула одн╕, друг╕, трет╕ двер╕, але дверей п╕д номером 309 не було. На ╖х м╕сц╕ двер╕ були намальован╕.
-- О н╕! Вс╕ старання п╕шли коту п╕д хв╕ст. - розчаровано мовила Мер╕.
-- Зда╓ться я знаю, що робити, - сказав Джон ╕ притулив долоню до малюнка.
Блакитне св╕тло полилося з його долон╕, ╕ малюнок на ст╕н╕ почав робитися об'╓мним. З╕ ст╕ни виросли звичайн╕ дерев'ян╕ двер╕. Мер╕ в╕д здивування роззявила рота. Джон опустив ручку ╕ разом вони зайшли до к╕мнати. Яскраве св╕тло осл╕пило ╖х. Коли вони звикли до осв╕тлення, то побачили маленьку д╕вчинку з каштановим волоссям, що сид╕ла на л╕жку.
-- Мене звати Аб╕гель, - прив╕талася вона, н╕ на мить не здивувавшись появ╕ незнайомц╕в. - Ви станете мо╖ми новими батьками?
-- Якщо ти так бажа╓ш, люба, ми станем для тебе ким завгодно. Я Мер╕ Стюарт, а цей чолов╕к - Джон См╕т. Ми прийшли з майбутнього, щоб забрати тебе зв╕дси, - в╕дпов╕ла ж╕нка. - Ти не вп╕знала нас? Ми тво╖ друз╕ з притулку.
-- Н╕, цього не може бути! - викрикнула Аб╕гель. - А вт╕м мене всеодно зв╕дси не випустять. Сьогодн╕ ма╓ в╕дбутися, ритуал в якому я беру головну участь.
-- Зда╓ться я знаю, що за та╓мницю прихову╓ цей притулок, - сказала Мер╕. - Вибач, Джоне, що не говорила ран╕ше, але переглядаючи папери в арх╕в╕, я вияснила, що засновником притулку була рел╕г╕йна орган╕зац╕я "Серпент". Вона ╕ ф╕нансувала його вс╕ ц╕ роки.
-- Чудовий план використати н╕кому непотр╕бних сир╕т для сво╖х мерзенних ц╕лей, щоб н╕хто н╕ про що не здогадався, - промовив Джон.
-- Мен╕ казали, що я особлива. Для чого вони хочуть використати мене? - запитала Аб╕гель.
-- Не знаю, сонечко. Але нам потр╕бно забиратися зв╕дси якнайшвидше.
Тр╕йка вийшла в коридор. Дивн╕ символи позникали ╕ ст╕ни були пофарбован╕ в при╓мний зелений кол╕р. Повсюди б╕гали д╕ти, а доросл╕ намагалися заспоко╖ти ╖х. Джон глянув на св╕й браслет. В╕н сильно шип╕в, але цифри на екран╕ прийшли в норму.
-- Ми не зможемо поки що покинути це м╕сце за допомогою браслета. Але мен╕ зда╓ться, що нам вдалось покинути аномальну зону, опинившись тут. Потр╕бно трохи почекати, - пояснив Джон.
-- У нас нема╓ часу чекати. Якщо так, то ми виберемось прямим шляхом через головний вих╕д, - сказала Мер╕.
Вона схопила Аб╕гель за руку ╕ швидким кроком направилася до сход╕в. Джон посп╕шив за нею ╕ на поворот╕ збив людину. Як виявилося це був Дев╕д. На вигляд в╕н був юнаком середнього зросту.
-- Вибач, не зараз , Дев╕де, - сказав м╕стер См╕т ╕ посп╕шив за Мер╕.
Спустившись сходами на перший поверх, Джон пом╕тив дв╕ темн╕ постат╕ в к╕нц╕ коридору, як╕ перегороджували шлях. Мер╕ п╕д╕йшла до одн╕╓╖ з них ╕ ненароком зачепила. Та т╕льки вона встигла доторкнутися, як в╕дразу в╕дсмикнула руку ╕ закричала. Т╕н╕ зникли. Схопивши Аб╕гель за руку, ж╕нка продовжила б╕гти до виходу.
-- Це були ми з минулого, а яскравий силует, що ми бачили, коли т╕льки зайшли була Мер╕. - подумав Джон. - Час дос╕ нестаб╕льний.
Спустившись до рецепц╕╖, Джон встиг схопити Мер╕ за руку ще до того, як вона з Аб╕гель добралися до виходу.
-- Не см╕й цього робити! Якщо ви зараз вийдете, то обо╓ загинете. Невже твоя ц╕ль, Мер╕, зд╕йсниться, погубивши життя невинно╖ д╕вчинки. Потерпи ще трохи, - просив чолов╕к.
-- Ти не зна╓ш, що скоро може трапитись. Якщо не вивести Аб╕гель зараз, весь св╕т буде в небезпец╕. Мен╕ в╕домо б╕льше, чим тоб╕ зда╓ться. ╤ зараз саме той момент, коли я вб'ю тебе, щоб ти не зм╕г н╕чого зм╕нити.
-- Мен╕ в╕домо, що вони хочуть провести ритуал, але я не можу ризикувати ╖╖ життям, якщо ╕сну╓ ймов╕рн╕сть, що за дверима вас чека╓ порожнеча!
Мер╕ д╕стала п╕столет, нац╕лила на Джона ╕ вистр╕лила дв╕ч╕. Кул╕ стр╕мко полет╕ли в нього. Саме в цей момент його встиг загородити якийсь старий. В╕н встиг врятувати життя м╕стеру См╕ту, затуливши його сво╖м т╕лом. Дв╕ кул╕ влет╕ли в його т╕ло, ╕ в╕н впав на п╕длогу. Коли Джон побачив обличчя рят╕вника, то зрозум╕в, що це був Дев╕д Стюарт ╕з Дикого Заходу. Рани на його т╕л╕ прострелили груди. Кров хлинула рясним потоком, забарвлюючи його сорочку у багряний кол╕р.
-- Мен╕ таки вдалося це зробити, - хриплим голосом мовив м╕стер Стюарт.
-- Н╕! Що ж я нако╖ла! - з очей Мер╕ стру╖лися сльози. - Це ти, Дев╕де? Чому ти так постар╕в?
-- Я д╕ю за чужими вказ╕вками, щоб зберегти вам життя. Я хочу, щоб ти знала, Мер╕, що я завжди кохав тебе, незважаючи н╕ на що. Мен╕ залишилось жити л╕чен╕ хвилини ╕ тому в╕дкрию тоб╕ жахливу та╓мницю: в ту н╕ч, коли пожежа зруйнувала тв╕й д╕м, причиною була не цигарка тво╓╖ матер╕. Я влаштував пожежу ╕ вин╕с тебе з палаючого дому. У мене була м╕с╕я з╕брати вс╕х д╕тей у цей притулок, включаючи вас. Вибачте ╕ прощайте назавжди. - на очах Дев╕да заблищали сльози.
