-- П╕сля якого ╕нциденту? - зац╕кавився Джон.
-- Б╕льш╕сть ╕нформац╕╖ засекречена, тому нав╕ть я не в сил╕ описати те, що трапилось в цей день.
Деякий час подорожн╕ продовжували йти обаб╕ч дороги мовчки. Вони пройшли церкву ╕ повернули коло м╕сько╖ б╕бл╕отеки направо. Далеко, в к╕нц╕ дороги видн╕вся густий високий л╕с. Минуло приблизно п╕вгодини, як Мер╕ раптом зупинилася. Вона глянула на невеличкий двоповерховий будиночок. Галявина коло дому була прибрана. Посеред не╖ на в╕тру качалося червоне дерев'яне кр╕сло в якому лежала лялька.
-- Як давно я тут не була, - з ностальг╕╓ю в голос╕ вимовила Мер╕.
-- Ти народилася тут? - запитав Джон.
-- Не зовс╕м так. Ран╕ше тут була маленька хатинка. Я жила тут разом з╕ сво╖м татом ╕ мамою. С╕м'я у нас була б╕дною, але ми були щасливими. Нам потр╕бн╕ були грош╕, тому батько влаштувався працювати на торг╕вельному кораблю. Тривало зак╕нчення Першо╖ св╕тово╖ в╕йни. До нас прийшов лист, в якому було написано, що корабель, в якому перебував тато, потоплено н╕мецьким п╕дводним човном. Мен╕ тод╕ було 6. Пам'ятаю, як його смерть п╕дкосила мат╕р. Вона старалася не показувати свою б╕ль, але я чула, як мама ридала по ночам. Пройшов р╕к п╕сля смерт╕ тата. Було важко зводити к╕нц╕ з к╕нцями, тому мати приходилось з ранку до ноч╕ проводила на робот╕, щоб прогодувати мене. Вона почала багато палити ╕ одного дня заснула з цигаркою. Я в╕дчула запах чаду ╕ прокинулась. Будинок палав ╕ вогонь п╕дбирався до дверей мо╓╖ к╕мнати. Пам'ятаю, як якийсь чолов╕к врятував мене з палаючого дому. Як пот╕м виявилось, мама згор╕ла заживо разом з дом╕вкою. ╤ тод╕ мене в╕ддали у притулок для сир╕т. З того часу багато води сплило ╕ ось тут побудували новий д╕м.
Джон уважно вислухав ╖╖ ╕стор╕ю, н╕ разу не перебивши. Мер╕ п╕д╕йшла до кр╕сла ╕ обережно взяла ляльку в руки.
-- П╕сля того я кожного дня мр╕яла, щоб у мене буде нова с╕м'я. Але в середин╕ серця я знала, що щаслив╕шо╖ с╕м'╖ мен╕ вже не знайти.
На очах ж╕нки накотилися сльози. М╕стер См╕т п╕д╕йшов ╕ об╕йняв ╖╖.
-- Кожен щось втратив у цьому житт╕. Але ми продовжу╓мо жити з цим болем всередин╕. Саме в╕н робить нас людьми, - сказав Джон.
-- Досить цих сентимент╕в. У нас ╓ важлив╕ш╕ справи. Потр╕бно знайти Аб╕гель, - мовила Мер╕ ╕ мандр╕вники рушили дал╕.
Вони звернули в л╕с. Дал╕ ╖х шлях лежав кр╕зь густу трав'янисту м╕сцев╕сть.
-- Ран╕ше тут була стежка. Але тепер ╖╖ чомусь нема╓... - сказала ж╕нка.
-- Ти зна╓ш дорогу? - запитав м╕стер См╕т.
-- Ми направля╓мось в притулок. Саме там я вперше познайомилася з Аб╕гель. Сьогодн╕ та сама дата, коли я з нею розлучилась. Тод╕ мен╕ було 12. Я об╕цяла ╖й, що повернусь ╕ заберу ╖╖ зв╕дси. Настав той момент, коли дитяча мр╕я стане реальн╕стю.
Браслет у Джона на руц╕ почав потр╕скувати ╕ в╕н подивився на циферблат. Числа на координатах м╕нялися в р╕зн╕й посл╕довност╕.
-- Щось не так з часом. Можливо тут якась аномальна зона, - промовив в╕н. - Все це зда╓ться дивним ╕ ╓ причина зникнення людей. Ти не дума╓ш, що краще повернутися назад?
-- Не мели дурниць. Ми т╕льки туди ╕ назад. В цьому нема╓ н╕чого страшного.
У м╕стера См╕та було погане передчуття. Йому здавалося, що за ними весь час стежать. Продираючись кр╕зь дерева, в╕н озирався назад.
Через деякий час Джон ╕ Мер╕ п╕д╕йшли до велико╖ п'ятиповерхово╖ дерев'яно╖ буд╕вл╕, що розм╕стилась на простор╕й галявин╕. Навколо все було огороджене зеленим парканом. При вход╕ стояла табличка "Ласкаво просимо!". Газон навколо дома був акуратно п╕дстриженим.
-- Це м╕сце з мо╖х дитячих спогад╕в, - промовив м╕стер См╕т.
-- Це ж притулок для сир╕т в якому ми виросли, - сказала Мер╕.
Джон в╕дчинив головн╕ ворота. Вони заскрип╕ли ╕ з непри╓мним звуком в╕дчинилися. Подорожн╕ пройшли до вх╕дних дверей притулку. Виявилось, що вони були в╕дчиненими. Вони пройшли всередину ╕ зачинили двер╕. Все навколо було брудним ╕ запиленим. На рецепц╕╖ творився бедлам: реч╕ були перевернут╕ догори дном. В нап╕втемному прим╕щенн╕ валялися розкидан╕ реч╕ ╕ поламан╕ мебл╕. Лампочки на стел╕ тьмяно мерехт╕ли ╕ потр╕скували. Ст╕ни були обписан╕ незрозум╕лими символами.
-- Шкода, що ми не захопили л╕хтарика, - сказала Мер╕.
-- Кажеш в м╕ст╕ в╕дбувся ╕нцидент? Притулок якось зв'язаний з цим? - запитав Джон.
Мер╕ промовчала.
Вони оминули рецепц╕ю ╕ опинились у коридор╕. Нестерпна тиша розпалювала атмосферу. Лампи неспод╕вано вибухнули ╕ ╕скри посипалися вниз. Наступив суц╕льний морок. Темрява, що неспод╕вано оповила коридор, змусила ╖хн╕ серця битися швидше. Мер╕ ╕нстинктивно схопила Джона за долоню. Пройшовши до к╕нця коридора, вони вр╕залися в ст╕ну. Навпомацки ╖м вдалося в╕дшукати поворот. Кр╕зь глуху темряву вони пом╕тили св╕тлу пляму, яка то зникала, то з'являлася знову. Коли пляма зб╕льшилась, Джон ╕ Мер╕ розглед╕ли силует ж╕нки. Ривками вона наближалася все ближче ╕ ближче, а пот╕м раптово зникла. Мороз пройшовся по шк╕р╕. Щось холодне схопило Джона за плече. В╕д неспод╕ванки чолов╕к в╕дскочив у б╕к. Яскравий образ ж╕нки наблизився впритул. Вона розпачливо закричала кричала. Мер╕ схопила м╕стера См╕та за руку ╕ вони щодуху поб╕гли по коридору. Страх п╕дганяв подорожн╕х ╕ вони щосили б╕гли вперед. Здавалось, що силует зараз дожене ╖х. ╥╖ дзв╕нкий крик ехом долинув кр╕зь коридор. Вт╕кач╕ п╕дб╕гли до сход╕в. П╕дн╕маючись на гору, Мер╕ зачепилася за сходинку ╕ впала. Джон допом╕г ╖й встати. Позаду них розливалося яскраве св╕тло. Пара подолала останню сходинку. Джон озирнувся на мить ╕ побачив, що позаду все пала╓ б╕лим полум'ям. Вони наблизились до л╕фту. Мер╕ пан╕чно почала клацати багато раз по кнопц╕. Почулося гуд╕ння механ╕зму.
-- Швидше б в╕н п╕д'╖хав, - благав Джон.
Язики б╕лого полум'я пожирали усе на сво╓му шляху. По п╕длоз╕ п╕шли тр╕щини. Ст╕ни навколо теж почали тр╕скатись. Нарешт╕ двер╕ л╕фта в╕дчинилися. Джон перший заскочив у каб╕ну л╕фта. Раптом п╕длога п╕д ногами Мер╕ провалилася. Джон встиг в останню мить схопити ╖╖ за руку. Великим зусиллям йому вдалося витягнути ╖╖ з провалля. Коли нарешт╕ Джонов╕ вдалося затягти Мер╕ у каб╕ну, в╕н натиснув кнопку ╕ двер╕ замкнулись, залишивши позаду себе провалля, оповите б╕лим полум'ям. Пара полегшено з╕тхнула, оговтавшись в╕д пережитого страху. Л╕фт по╖хав догори.
-- Що за чорт╕вня тут в╕дбува╓ться? - риторично запитала Мер╕. Вона в╕дчувала, як ╖╖ серце пришвидшено б'╓ться.
-- Я сам в шоц╕. Не оч╕кував побачити тут таке, - сказав Джон.
-- Як вважа╓ш, що то була за примара? - запитала Мер╕.
-- Ти привела мене в це жахливе м╕сце, значить ти ма╓ш бути в курс╕, що тут в╕дбува╓ться!- вигукнув Джон. - Чудово. М╕й браслет в╕дключився ╕ тепер навряд ми так просто виберемося зв╕дси.
Л╕фт зупинився, але двер╕ не в╕дчинилися. Джон почав натискати вс╕ кнопки п╕дряд. В каб╕н╕ роздалося шип╕ння. За ст╕нами почулося тихе шепот╕ння голос╕в. Джона ╕ Мер╕ охопила клаустрофоб╕я. ╥м захот╕лося якнайшвидше покинути т╕сн╕ ст╕ни каб╕ни. Раптом л╕фт знову загуд╕в. В╕н р╕зко почав п╕дн╕матися догори ╕ ╖х притиснуло до низу каб╕ни. Коли л╕фт р╕зко зупинився, ╖х п╕дкинуло вгору. Тод╕ каб╕на по╖хала вправо, а пот╕м р╕зко помчалася вперед. Деякий час Джона ╕ Мер╕ кидало в р╕зн╕ боки, поки л╕фт нарешт╕ не зупинився ╕ дверцята каб╕ни не в╕дчинилися. Вийшовши назовн╕ Джон отороп╕в. ╤нтер'╓р притулку в╕др╕знявся. Тепер це м╕сце швидше було схоже на л╕карню. Дос╕ панувала нап╕втемрява.
-- В роки Громадянсько╖ в╕йни тут був во╓нний госп╕таль, - пояснила Мер╕.
Пара зайшла в простору залу. Тишина р╕зала вуха, поки вони не почули, як котиться ╕нвал╕дний в╕зок. Скрип кол╕с розв╕яв тишу. Але у в╕зку н╕кого не було. В╕н вр╕зався у ст╕ну ╕ зупинився.
-- ╢ тут хто? - гукнув Джон, але н╕хто йому не в╕дпов╕в.
Атмосфера була напруженою. Здавалося, що зараз зв╕дкись вискочить чергова примара, що спробу╓ вбити ╖х. Вийшовши ╕з зали, пара повернула л╕воруч. Люстри ╕з св╕чок осв╕чували с╕р╕ ст╕ни коридору. Пройшовши дал╕, можна було пом╕тити дек╕лька дверей, але вс╕ вони були зачиненими. В к╕нц╕ проходу стояло велике дзеркало. Через це здавалося, що коридор був неймов╕рно довгий. Але самим дивним було те, що вони не в╕ддзеркалювалися.
