У приміщення був напружений звук: від вентиляторів, від мегабайт, від рою цифр, від дзюркотання води в системах охолоджування процесорів. Каспер відчув раптову радість. Це була відповідь двадцять першого сторіччя капітанському містку капітана Немо. Він обожнював природничі науки. І неважливо, що природничі науки не любили його. Нерозділене кохання буває дуже глибоким.
Стіне оглянула його пов’язки.
— У мене була нарада, — пояснив він. — Із деякими з тих суб’єктів, які викрали Клару-Марію.
Вона притулилася до гранітної плити.
— Її немає вже дев’ятнадцяту добу, — продовжував він. — Якщо маленькі дівчатка відсутні більше двадцяти чотирьох годин, це не віщує нічого доброго. Отож я подумав, чи не можеш ти мені допомогти.
Вона повернулася, механічно, і пішла попереду уздовж ряду комп’ютерів. Сіла. Африканка підкотила Касперове крісло ближче до неї.
Це було її робоче місце. На столі стояла пляшка італійської мінеральної води. Гіацинт у колбі з пірексу — якщо це чийсь подарунок, то йому б не хотілося знати, чий саме. Три коротких теслярських олівці, застругані ножем. Поруч лежав ніж, яким вони були застругані. Берестяний кошик для стружки. Маленький слоїк зволожуючого крему.
Такий самий стіл, як і будь-який інший. Квадратний метр стільниці. А проте він створював атмосферу, що викликала у відвідувача бажання стати тут табором. Тут був її аромат, він вдихав його.
— Ми створили цілу мережу, — сказала вона. — У нас встановлено зв’язок із сейсмологічним відділом в Упсалі, з Інститутом фізики ґрунту в Берґені. З усім NORSAR’ом. Британською геологічною розвідкою в Единбурзі. Європейсько-Середземноморським сейсмографічним центром у Ніцці й Мадриді. У нас є сейсмостанція на Західному валу. Ще одна у вапняній шахті в Менстеді. Просто під нами — сімсотметрова свердловина для вимірювань, просвердлена й оснащена після перших поштовхів. У ній тисяча сімсот датчиків. Тут у нас сейсмологічної апаратури більше, ніж у Сан-Франциско. Реєстратори «Рефтек». Сейсмографи Мейснера. Військові підривають для нас п’ятсот кілограмів динаміту щотижня, вібрації вловлюються вісьмома сотнями геофонів. Ми можемо стежити за поширенням вибухової хвилі під землею. Ми вимірюємо напругу полів. Плавні зміни напруги в земних шарах. Локальні зміни магнітного поля. Зміни рівня ґрунтових вод і деформацію на кожному квадратному метрі від Драгера до Фарума. Чотири біологи за нашим завданням ведуть спостереження за змінами в поведінці дрібних гризунів у лісах навколо Копенгагена. Відповідно до китайської теорії. Про те, що тварини реагують на поштовхи ще до того, як вони почнуться. У Потсдамі працює особлива група з GeoForschungsZentrum[80]. У моєму розпорядженні сотня геофізиків, інженерів та техніків. Вони обробляють результати шести мільйонів вимірювань за добу. Двічі на тиждень один з наших геодезистів — улюбленець публіки — з’являється на екрані телевізора, на всіх каналах, і розповідає про те, як посуваються дослідження загадкового явища. Про те, чи можливі нові поштовхи. Про те, чи не доведеться евакуювати більшу частину Копенгагена і Зеландії.
Хтось, схоже, зазіхнув на його рукавичку. Каспер почув, як піднімається ліфт.
— Ми сформулювали цілу низку можливих пояснень. Завтра ввечері я виступлю по телевізору з підсумковою заявою. Я скажу таке: як і Ісландія, Данія рухається до південного сходу у відносній геологічній системі. Але не може просунутися далі: Африка рухається на північ і тисне на Євразію. Альпійська складка зсувається на північ. Це призвело до вибухового зміщення у кристалічній корі. На глибині від трьох до чотирьох кілометрів під містом. Навколо місця зміщення лежить шар важких скельних порід, щось подібне до Сількеборзької аномалії. Це перешкодило поширенню вибухової хвилі. Тому поштовхи й не було зареєстровано в інших місцях. Єдине спостережуване явище — це поверхневе осідання. Є підстави вважати, що більше поштовхів не буде. Землетрус важко прогнозувати. Надійних методів немає. Ми не можемо виміряти накопичення напруження на великих глибинах. Ми не знаємо, скільки може витримати земна поверхня. І все-таки наші оцінки оптимістичні. Ми стежимо за ситуацією. Досі немає ніяких підстав припускати, що потрібна буде евакуація. Ми вважаємо, що серйозних поштовхів більше не буде. Це я скажу завтра увечері.
— Це мусить усіх заспокоїти, — відгукнувся Каспер.
Вона нахилилася до нього. За інших обставин він би насолоджувався кожним сантиметром її руху. Але не зараз.
— Так, — відповіла вона тихо. — Заради цього я все це й говоритиму. Є тільки одна проблема. Усе це брехня.
На якийсь час периферійний Касперів слух підвів його, під час цієї короткої неуважності до них дістався молодик з платформи.
— Він має бути депортований, — повідомив молодик Стіне. — Він уже повинен був покинути країну.
Каспер упізнав його: це був один з Меркових пажів.
— Підполковник Брайнінґ, — відрекомендувала його Стіне. — Разом з іншими відповідає за нашу безпеку.
Офіцер став перед Каспером.
— Його розшукують, — сказав він. — Він небезпечний.
Вони не дивилися на Каспера. Це було необачно. Не можна відводити погляд від великих клоунів. При ньому як і раніше була обідня тарілка. З полиці під однією з повішаних на стіну дощок він узяв дерев’яну указку й почав обертати тарілку в повітрі, потім зловив її, утримуючи на пальці, пересадив на указку, поставив указку на стіл і висунув уперед інвалідне крісло. Стіне, підполковник і африканка, як загіпнотизовані, вп’ялися очима в карусельний гіроскоп.
Він виїхав наперед і зупинився перед Стіне.
— Ми заарештуємо його, — сказав офіцер.
За спиною Стіне і підполковника вибухнула «весела кухня» — тарілка виявилася не фаянсовою, вона була із справжнього фарфору, це було чути в ту мить, коли вона розсипалася хмарою уламків.
Тієї миті, коли підполковник і Стіне різко повернулися, він відчинив верхню шухляду її письмового столу. Вона ніколи нічого не зачиняла ні тоді, ні зараз — вона сліпо довіряла світові. На жаль, така довіра не завжди виправдана.
Зверху лежало кілька грошових купюр, під купюрами — маленький стосик носових хусточок, напахчених лавандою.
Під лавандовими хусточками лежала стара знайома. З чорно-білої фотографії у пластмасовій рамці сімнадцять на сімнадцять на нього дивилася Клара-Марія. Він сунув фотографію до себе в бинти і зачинив шухляду.
Вони обернулися й подивилися на нього. Стіне й офіцер подивились на нього. Африканка подивилась на нього. Ніхто не сподівається, що людина, сидячи в інвалідному кріслі, обмотана, як ковбаса «чоризо», може щось зробити. У ситуації мало місце якесь не цілком сумісне з реальністю роздвоєння. І ось за таких умов доводиться працювати клоунові.
— Добре б залишитися удвох, — сказав він Стіне.
Офіцер похитав головою.
— Є деякі питання, — пояснив Каспер, — які чоловік із жінкою можуть вирішувати тільки наодинці.
За спиною Стіне було щось, що нагадувало двері шлюзу. Вона штовхнула їх, зайшла всередину. Африканка підняла Каспера разом з кріслом і перенесла через поріг, який був заввишки сантиметрів тридцять. Вона увійшла за ними всередину. Зачинила масивні двері так, ніби ті були з картону.
— Брайнінґ працює в розвідуправлінні Міністерства оборони, — сказала Стіне.
— Ось чому я так добре до нього ставлюся, — відповів Каспер. — Нам слід допомагати талантам з підростаючого покоління не так болісно, як довелося нам, переживати дитинство й період дорослішання.
Приміщення, в якому вони опинилися, було схоже на величезну комору: з величезною раковиною, пилососами з водяними фільтрами, полицями з мийними засобами та вузькими металевими столами, пригвинченими до стін. Стіни комори були зі світлого граніту, як у розкішній ванні.
— Це вхід у підвали, — пояснила Стіне, — під Національним банком.
Він дістав пластикову рамку, з рамки — фотографію і поклав її на стіл.
— Не було ніяких поштовхів, — сказала вона. — Взагалі не було.
