Від припливу злості в нього запаморочилася голова.

Дівчинка сиділа верхи на огорожі.

— У мене є для тебе морквина, — сказала вона. — Повертайся. І я розкажу тобі, хто навчив мене цієї пісні.

І вона зникла.

Його витягли на поверхню свідомості — слух його болісно відреагував на один із тих звуків, які важко зносити в його віці, — варварський шум вентилятора ноутбука.

Африканка сиділа перед монітором.

— Чому Східна церква? — поцікавився він. — Чого не якийсь шаманізм? Заклинання духів. Чи католицизм? Якщо вже без цього ніяк не обійтися.

— Уся справа в радості, — пояснила вона. — Східна церква — найсвітліша. Основне значення надається не стражданням Спасителя. А перетворенню. Воскресінню. Освяченню цього життя. Я відчула це ще в дитинстві. В Аддис-Абебі були найрізноманітніші церковні громади. Найвеселішими були копти.

Він почув у ній нове звучання. Що трохи відкривало її незворушну духовну глибину. Він би порадів цьому звукові. Якби йому не було так погано. І якби, поки вона говорила, йому не доводилося боротися з терпким почуттям ревнощів. Дивно, жінки можуть досягти якоїсь подібності абсолютного щастя, не залучаючи при цьому ніяких інших чоловіків, крім Спасителя. А може, навіть і його не залучаючи.

— Я тут дещо знайшла, — повідомила вона. — В Інтернеті. Це написав Каїн.

Спочатку він її не почув. Він настроївся на її сексуальність. Вона звучала так само енергійно, як соло на барабані-бабатунді, як антилопа-гну, що мчить через тропічний ліс. Як вона прожила перші тридцять років у безшлюбності?

Потім її слова дійшли до нього.

Вона повернула до нього монітор.

Він був дуже старий для Інтернету. Не те щоб йому не подобався його звук, кіберпростір звучав для нього як какофонія без нижньої межі, він звучав як дешевенькі балаганні вистави в громадському туалеті біля проїжджої дороги. Усі звуки світу. Сполучені на найнижчому з можливих організаційних рівнів. Шахрай, що сидить усередині кожного з нас, обожнює Інтернет.

Але це зовсім не означає, що легко відмовитися від природної гідності і вникнути в те, як працює персональний комп’ютер.

На екрані виник якийсь текст. Він спробував зосередитися. Не вийшло. Він завжди читав зі швидкістю равлика. Усе, крім нот. Він легко міг прочитати шість нотних станів з бетховенського Концерту ре-мажор просто з листка. Але книжки — це інше. Нотна грамота — це єдина писемна мова, з якою він уклав мир.

— Почитайте мені, — сказав він, — хай це буде мені казкою на ніч.

Вона проглянула текст. Він чув, як вона миттєво зорієнтувалася в ньому. Вибрала ключові слова.

— Це фрагмент, — пояснила вона. — Не вистачає заголовка і початку. Схоже, що текст стирали, але не стерли повністю. Йдеться про порядок повідомлення про позаштатні ситуації в данських територіальних водах. Включаючи те, що називається системами NAVWARN, NAVTEK, Shippos, трансльовані «Радіо Люнґбю» зведення про становище в данських протоках і текстове телебачення. Описуються зміни транзитних маршрутів через данські територіальні води, VTS, Vessel Traffic Service — радіолокаційна судноплавна служба в протоці Великий Бельт і каналі Дроґден.

Він чув легкість, з якою вона орієнтується в іноземній мові.

— Тут є опис попереджень, які в разі надзвичайного стану посилають через Раду безпеки морського порту. Завдання лоцманської служби. Повноваження офіцерів військово-морського флоту, розширення їхніх повноважень на морі. Перелік завдань, визначених для суден, які тут називають катерами MHV 951 морської цивільної оборони. Відповідальність за навігацію Судноплавного управління в разі направлення всього потоку суден з Ересунна у Великий Бельт. Опис процедури переведення ключових осіб в оперативне підпорядкування військово-морського флоту в Орхусі. Розподіл транспортних потоків у Великому Бельті. Пропускні можливості данських проток у разі закриття Ересунна. І так далі — ще п’ятнадцять сторінок.

— Що це таке? — спитав він.

— Меморандум, — відповіла вона. — Написаний десять років тому. Каїном. Для Міжнародної морської організації. Це щось на кшталт аналізу можливих наслідків природної катастрофи або терористичного акту, в результаті яких протока Ересунн може стати несудноплавною.

Він прислухався до неї.

— Це, мабуть, конфіденційно, — промовив він. — Ви не могли знайти це в мережі.

Вона встала.

— Ви отримали це від Мерка, — заявив він. — Він, мабуть, попросив вас показати це мені. Інакше я б ніколи цього не побачив. Мені ніхто ніколи нічого не розповідає.

Вона спинилася у дверях.

— У нього була прекрасна інтуїція, — констатував Каспер. — У Каїна. Якщо він напав на цей слід уже десять років тому. Може, він ясновидець. Може, я тут взагалі єдиний, хто зачинений у звичайній дійсності.

Вона вийшла з кімнати.

Він відчув на щоці пестливий дотик сонця. Розплющив очі. Його ліжко вивезли надвір. Він напівсидів, напівлежав обличчям до водойми. Вода зникала десь за рододендронами. Цю рослину любила його мати. За її витривалість і родючість. Інші чоловіки приносили своїм жінкам букети квітів. Максиміліан якось прийшов додому з кубічним метром Azalea diabolica, у рослини прокльовувалися листочки, і вона протиприродно — посеред січня — вкрилася цвітом.

Хтось сидів поруч із ним, це була Синя Пані.

— Ми запозичили ідею з монастирських садів в Александрії, — сказала вона. — Принцип — в англійському перекладі з коптської — полягає в тому, що треба hide and reveal[70]. Ти весь час відчуваєш воду, джерело. Але ніколи його не бачиш. Такий ось божественний стриптиз. Припускається, що це спонукає віруючих відчайдушно прагнути до Бога.

— Клара-Марія? — спитав він.

Звучання її затемнилося, і навколишній світ змінився. Так ніби на сонце раптом наповзла хмара.

— Був дзвінок по телефону. Ми чули її голос. І голос якогось чоловіка. Нам сказали, що вона скоро повернеться.

— Є запис? Дайте мені його прослухати.

Вона нічого не відповіла.

— Коли мене привезли, — продовжував він, — і поки мною займалися. Я вже майже попрощався зі світом. Я відчував, що ви були поруч зі мною. Я йшов. Кудись beyond[71]. Це так і було?

— Деякі з великих жінок церкви, — відповіла вона, — говорили, що святі люди — тобто не такі дрібні керівники, як ми, а люди, які здійснили промисел Божий, — можуть виступати у трьох різних лицях, трьох різних іпостасях Спасителя. Звуковий бік. Фізична форма. І любов.

— Я виховувався поза церквою, — сказав він. — Мене не хрестили, і я не проходив обряд конфірмації. Я не знаю, як слід розмовляти з ігуменею. Та коли б мене спитали, я б сказав, що ви уникаєте відповіді.

Вони слухали плюскіт прихованої від них води. Він не знав, чи можна покладатися на Синю Пані. Як правило, на людей покладатися не можна. Як правило, цього і не потрібно. Цього разу це мало вирішальне значення.

— Коли я був маленький, — продовжував він, — мама якось узяла мене з собою до церкви Олександра Невського на Бредґаде. Вона там розмовляла з жінкою, яка, очевидно, була вашою попередницею. Жінкою, з якою вона, мабуть, познайомилася тут, коли була ще дитиною.

— Це, мабуть, була мати Рабія.

— Багато років по тому я написав їй листа. Я дуже хворів у дитинстві. Якийсь період я нічого не бачив і був частково паралізований. За цей час мій слух змінився. Мені нікому було розповісти про те, як я навчився чути. Тому я і написав їй. Через тринадцять років я знову побачив свого листа. У жінки, яка мене залишила.

— Лист, мабуть, зберігся в архіві. Там вона його, очевидно, й отримала. Це погано?

Він не міг повернути голову. Але відчував, що вона дивиться на нього.

— Причиною всього була грубість? — спитала вона.

— Я був загнаний у глухий кут.

— Жінкам рідко подобається грубість.