Він зупинився, широко розставивши ноги, підняв зброю і приготувався протистояти віддачі. Каспер зрозумів, чому ствол був довгий. На нього нагвинчено перфорований металевий циліндр, крізь перфорацію було видно, що він був набитий скловатою, — це був глушник. Каспер пам’ятав такі з циркових часів, їх використовували для умертвіння тварин, коли треба було поспішати, наприклад, якщо кінь ударився об край манежу і в нього виявлявся відкритий перелом ноги.

Молитва почалася сама собою, без слів, але значення її було таке: «Люба Всевишня, дозволь мені тримати серце відкритим і дай мені силу зустріти первинне світло».

Франц Фібер стояв за дверима, і чоловік його не бачив. Тепер він зробив крок уперед, завів одну з милиць між ніг охоронця й повернув його.

Сам постріл був приглушений. Але позаду Каспера пролунав дивовижний звук, немов молот ударив по каменю. Спочатку він не відчув ніякого болю, лише оніміння всередині тіла. Ноги йому підломилися, і він сповз на підлогу. Обличчя напасника і його власне були за кілька сантиметрів одне від одного.

Каспер схопив його за голову і вкусив за ніс. Він укусив його, щоб вижити, одночасно він почув співчуття, частина його свідомості благала: «Всевишня, хай ця людина потрапить до рук гарного пластичного хірурга, бо тільки це зможе повернути йому роботу манекенника».

Чоловік розкрив рота, щоб закричати. Каспер засунув йому в рот великоднє яйце.

Каспер підвівся. Черевний прес здавався однорідною больовою площиною. Він з усієї сили ударив металевою підставкою яйця по потилиці лежачого. Охоронець схилив голову на підлогу й затих.

Каспер узяв у нього пістолет. Уперше в житті він тримав у руках вогнепальну зброю і не відразу збагнув би, як нею користуватись. Він простягнув її Фіберу.

І вийшов, згорбившись, у коридор. Випростатися він не міг. До бібліотеки вели троє дверей, він обережно спробував відчинити одні з них, вони були замкнуті. Тоді й інші теж будуть зачинені.

Він повільно вернувся назад до кабінету. Доведеться входити з платформи.

Він гадав, що пневматична пошта вийшла з моди, але ця пошта була, мабуть, поштою іншого покоління. Кнопок не було, лише чорний екран — він торкнувся його кінчиками пальців, з’явилися якісь червоні цифри. На стіні висів список адрес пневматичної пошти, він знайшов адресу бібліотеки. Дістав авторучку. Забрав у лежачого охоронця яйце. На обгортці написав: «Замість мого імені — три крапки, зараз я прийду і вколю». І засунув яйце в трубу.

— Порахуєш до двадцяти, — сказав він, — і відправиш.

— Ти поранений у живіт, — сказав Франц.

Каспер задер на собі сорочку. Біля пупка був маленький розпухлий отвір.

— І в спину, — додав молодик, — куля пройшла наскрізь.

Каспер забрався назад на платформу, від’їхав убік, назад до бібліотеки.

Навіть за той короткий час, поки його не було, натекло багато крові. Каспер не міг точно визначити, чи живий чоловік. Аске Бродерсен повернувся тепер до жінки.

Мить Каспер прислухався до молитви — насправді вона ні на хвилину не припинялася. Він звернув її до свого внутрішнього образу святого Генезія — святого всіх блазнів і акторів, який помер мученицькою смертю в 303 році, після того як він урятував чимало душ від страшних мук.

Загула пневматична пошта. Аске Бродерсен зупинився. Підійшов до терміналу. Всі ми поштові наркомани. Усім нам просто необхідно прослухати автовідповідач. Перевірити електронну пошту. Забрати кореспонденцію з поштової скриньки. Посеред обіду. Посеред кохання. Посеред допиту.

Каспер відчинив вікно. Забрався на підвіконня і скотився на підлогу. Аске Бродерсен стояв, тримаючи яйце в руці.

Він був без піджака. І в підтяжках.

— Я хочу бачити дівчинку, — сказав Каспер.

Бродерсен стояв, тримаючи яйце в руці.

— Вона в сусідній кімнаті.

Каспер приклав пальці до шиї сидячого чоловіка — той був живий. Рот Лоне Борфельдт був заклеєний спортивним бинтом, ним же її було прив’язано до стільця. На столі лежали рулони бинта й ножиці. Каспер розрізав бинт і звільнив її.

Аске Бродерсен пішов уперед, показуючи дорогу. Каспер не чув ніякого дисонансу. Можливо, світ справді такий простий, коли ти перебуваєш у глибинному контакті зі своєю власною музикальністю. Можливо, зараз він побачить Клару-Марію.

Бродерсен відчинив двері й пропустив уперед Каспера.

Спочатку перед Касперовими очима була суцільна темрява, потім він помітив слабке світло, що йшло від моря. Одну зі стін було цілком зроблено з невідбивного скла. Він роздивився, десь тут на підлозі мала сидіти Клара-Марія зі своїми ляльками.

Він почув, як яйце впало на підлогу. Потім його схопили іззаду.

У цього чоловіка була залізна хватка — він міцно схопив Каспера за плечі. Потім підняв і шпурнув на скло.

Скло, очевидно, було куленепробивне, воно не мало ніякої еластичності. Удар об нього не відрізнявся від удару об бетонну стіну.

Аске Бродерсен мовчав, і все-таки Каспер його чув. Чи, власне кажучи, не його, бо його більше не було. Коли чуття стають досить сильними, сама людина має звичку зникати, зникає звук серця, зникає співчуттєва частина діапазону частот, лишається тільки крайній вияв знеособленості. Каспер чув, що такий от вияв зараз хоче його вбити.

Його знову торохнули об скло, цього разу набагато сильніше. Він побачив, як світле поле скла чимось закрили. Спочатку він подумав, що це жалюзі або якесь затемнення, потім він відчув тепло на повіках — це була кров.

Цього разу скло подалося йому назустріч і вдарило його. Не було болю і не було звуку, він зрозумів, що кінець близький. Щира молитва почалася сама собою. Він почув, як він сам просить: «Люба Всевишня, дай мені сили вдарити у відповідь».

Скло знову наблизилось. Але цього разу він зігнув руки й ноги, долоні й ступні прийняли на себе силу удару, пролунав звук, схожий на вибух, він почув, як хруснуло, ламаючись, зап’ястя, але головою він не ударився.

Він зробив вигляд, що обм’як, немов ганчір’яна лялька, звісивши голову на груди. Чоловік позаду нього глибоко вдихнув — перед останнім зусиллям. Вдихаючи, він відпустив Каспера, і той відчув, як ноги його торкнулися підлоги. І тоді він ударив супротивника головою.

Такі удари назад головою були свого роду шампанським «Дом Періньйон» інсценованих бійок. Каспер протягом двох років вправлявся на підвішеному мішку з піском, перш ніж навчився вбивати супротивника одним ударом. А потім витратив цілий місяць, щоб навчитися зупинятися перед самісіньким черепом супротивника. Але зараз він не зупинився, зараз він ударив з усієї сили.

Чоловік, що стояв позаду, не одразу опустився на підлогу. Він усе ще стояв, коли Каспер вивільнився і збив його з ніг. Але очі його були порожні.

Він упав на підлогу, не виставивши вперед руки. Поки він падав, Каспер вивернув підтяжки й завів їх за його шию. Потім приставив коліно до його спини і натягнув підтяжки. У нього діяла тільки права рука.

Двері відчинилися, спалахнуло світло, на порозі стояла та сама блондинка.

Справжнє насильство щодо справжніх людей жахливе. Але стилізоване, сценічне насильство необхідне. Нам, що опинилися там, де ми є.

— Навіть не думай увійти, — пригрозив Каспер.

Вона увійшла немов робот.

Верхнє світло перетворило панорамне вікно на дзеркало, у цьому дзеркалі відбивалося обличчя чоловіка, що лежав долі.

— Коли людину душать, — пояснив Каспер, — то проблема в першу чергу не в тому, що вона не може дихати. Головне, що припиняється подача кисню до мозку. Через тиск на великі шийні артерії. Коли ти подивишся в його очі в дзеркалі, то побачиш, що вже зараз на білках видно судини — неначе кольору авокадо. Бачиш?

Ноги жінки підломилися, вона сповзла по стіні й сіла на підлогу.

— Де Клара-Марія? — спитав він.

Вона спробувала щось сказати, але не змогла.

Піт заливав очі Касперові широким потоком, він протер обличчя об спину перед собою, вона зафарбувалася, немов під малярним валиком, — це була кров.