Вона донесла квіти до машини, обережно поклала їх на пасажирське сидіння. Її пальці пестливо доторкнулися до його потилиці.

— Ти вже давно сам, — сказала вона.

Він не відповів, та й що тут можна було сказати?

— Уявлення не маю, що це таке — Управління геодезії і картографії, — сказала вона. — Але я впевнена, що півонії будуть гарним початком. Можливо, поки не варто говорити, звідки вони у тебе?

Управління геодезії і картографії містилося на Рентеместервай. На першому поверсі біля входу продавали всякі карти, за прилавком стояла жінка середнього віку, і якби вона була собака, то поруч, безперечно, стояла б табличка з написом «Обережно, злий собака».

Він пред’явив їй квіти. Букет був завбільшки з тубус для карт.

— У неї сьогодні день народження, — прошепотів він. — Так хочеться зробити їй сюрприз.

Вона розтанула й пропустила його. Ось так от можна оцінити духовний прогрес. Вартівники біля порогів поступово стають усе згідливіші.

У будинку було чотири поверхи, на кожному від десяти до двадцяти кабінетів плюс лабораторії — він заглянув у всі. На верхньому поверсі був кафетерій з відкритою терасою, на даху сиділи великі морські чайки, чекаючи нагоди прибрати зі столу. З тераси відкривався вид на море — аж до Швеції.

Вона сиділа за столиком на самоті. Він поклав перед нею квіти, сів навпроти. Якийсь час вони мовчали.

— Перша зустріч, — сказав він, — це завжди ризик. Що ми чуємо, чи чуємо ми щось інше, крім того, що сподіваємося почути? З другого боку, немає ніякого спільного минулого. Ніхто нікому не повинен нічого доводити. І все ж таки… В усякому разі, це вам. Якщо ви можете поставити їх вдома у вазу. Не образивши при цьому того, хто був на судні супроводу.

Вона подивилася на дахи. На надземну залізницю, на вулицю Харальдсґаде, на море.

— Це була моя колега, — промовила вона. — Жінка.

Він підвівся. Бах умів поставити крапку в кульмінаційний момент — у цьому йому не було рівних.

— Посидьте зі мною ще трохи, — сказала вона. — У мене тільки-но почалась обідня перерва.

Хтось щось промовив, спогади померхли — і ось уже від них нічого не лишилося. Франц Фібер дивився на Касперові уста, Каспер не міг зрозуміти, що він розповідав, а що просто згадував.

— Вони мертві, — сказав Франц Фібер, — ми їх не знайдемо.

— Хто друга дитина?

— Хлопчик. Бастіян. Вони з Кларою-Марією зникли одночасно. Зі шкільного подвір’я. Серед білого дня. Сіли в автівку.

— А що поліція?

— Вони задіяли сотні поліцейських. Нас усіх допитали. У поліцейській дільниці в Люнґбю. І в місті.

— Де саме?

— На Блайдамсвай. Там, де попереднє ув’язнення.

У Каспера кров застугоніла в скронях. Йому треба було зателефонувати батькові. От невдача! Сорок два роки — і все те ж саме: якщо припре, то лишається один вихід — телефонувати батечкові.

Максиміліан відразу ж узяв слухавку. У нього майже не лишилося голосу.

— Якщо викрали двох дітей, — спитав Каспер, — і допити ведуться у відділенні попереднього ув’язнення на Блайдамсвай, то що це означає?

— Допитують потенційного обвинуваченого?

Каспер подивився на Франца Фібера.

— Ні, — сказав він.

— Значить, вони звіряються з VISAR. Міжнародний реєстр тяжких злочинів. Користується ним поліція. Із залученням криміналістів, психологів-біхевіористів і судових психіатрів. У них там купа народу. Вівіан там теж значиться. Ось вона сидить поруч зі мною. Вивчає мій процес умирання. Я передзвоню за хвилину.

Він повісив трубку.

Із затискача на приладовій дошці фургона стирчали рахунки-фактури й записки з адресами, Каспер перегорнув їх — безрезультатно. В іншому затискачі була пачка дещо тонша, це були накладні. У Лайсемеєра був власний імпорт вин та делікатесів, деякі з паперів виявилися замовленнями на тиждень наперед. Каспер знайшов те, що шукав, аж нанизу. Це було замовлення з «Конона» на італійський обід наступної середи. До замовлення було додано брошуру, надруковану на папері ручного відливу. З тих, що могли б видати пасажирам «Конкорда» чи постояльцям готелю «Рітц» зі словами «Ласкаво просимо» і з описом запасних виходів та запевненнями чотирма мовами, що все це перелічується лише тому, що того вимагає законодавство, а взагалі-то ми ніколи не помремо, в усякому разі, не в цьому місці і не за такі гроші.

У брошурі були зображені будинки «Конона» в розрізі та основний план. Каспер начепив окуляри. На плані було відмічено все: сходи, запасні виходи, бібліотека й архів, конференцзали, приміщення дирекції, дві їдальні, чотири вбиральні на кожному поверсі, технічні служби, власний шлюпочний сарай і причальний пірс. А червоним маркером хтось до того ж відзначив, де слід сервірувати італійський обід.

Задзвонив телефон.

— Тобі відомо про дітей, — сказала Вівіан. — Офіційних повідомлень не було. Можливо, щоб не нашкодити їм. Можливо, для користі слідства. Одна дитина — дівчинка, мабуть, це вона намалювала карту.

На мить вона замовкла.

— Мене викликали, — продовжувала вона. — Але я відмовилася. Зазвичай нам надають усі відомості, які є в розпорядженні поліції, але в цьому випадку повідомлялося тільки те, без чого ніяк не обійтися. Мінімум інформації. Я відмовилася. Але одна моя подруга погодилася. Фахівець з дитячих хвороб серця. Одного з цих дітей колись оперували. Я подзвонила їй. Поліція намагається зв’язати цих двох дітей з чотирма або шістьма іншими дітьми. Вони зникли в інших країнах. Хлопчики і дівчатка. Від семи до чотирнадцяти років. Двоє з буддистської школи-монастиря в Непалі. Один у Таїланді. Сенегальська дівчинка з католицької школи у Франції. Немає ніяких відомостей, що підтверджують зв’язок між цими випадками. А тепер тримайся. Одну дівчинку знайшли. Її намагалися задушити. Слідів сексуального насильства немає. Але її катували. Крайні фаланги пальців на її лівій руці були відрізані. Але вона залишилася живою.

Обоє вони замовкли. Потім слухавку взяв Максиміліан.

— Ти, звичайно, не повіриш. Але у мене ще залишилися друзі. Я попросив їх поцікавитися Каїном. Мені тут дещо про нього надіслали. Твого віку. Про дитинство нічого не відомо. Перша згадка про нього — його служба у військово-морському флоті. Далі торговий флот, морехідне училище, штурманське стажування, морська академія, і ось він стає капітаном. Потім отримує ліцензію на морську торгівлю, потім складає військово-морський іспит. Потому працює в ІМО — Міжнародній морській організації. Паралельно вчиться на економічному факультеті. Наймолодший капітан флагманського судна за всю історію данського флоту. Залишає державну службу. Під підозрою в контрабанді. Він цілком міг скористатися своїм знанням міжнародних систем сповіщення і радіолокації. З 1995 року розшукується за незаконне судноплавство з порушенням міжнародних норм безпеки. Тоді, очевидно, економічні злочини. Його не бачили, не пізнавали і не фотографували з 1995 року. Припускають, що постійно живе в Англії. Припускають, що він організатор незаконної торгівлі компаніями через підставну фірму в Данії.

— Як може називатися його данська фірма?

— «Конон».

Каспер заплющив очі.

— Окультне, — продовжив він. — Якщо воно коли-небудь існувало. У цирку. Хто міг би про це щось розповісти?

— Скрізь шарлатани.

Каспер нічого не відповів.

— Ти не намагався звернутися до архіву Музею веселощів у Фредеріксберзі? До зібрання Барлі? До циркової агенції «Бумхоф»?

— Та жінка, — вів далі Каспер. — Про яку ви з матір’ю говорили. Якось це було пов’язано з птахами.

Максиміліан замовк. Десь там, у тиші, було чути страх.

— Феодора, — відповів він. — Єнсен. Найзнаменитіший номер з птахами. Найпрекрасніша пам’ять у світі. Але, по-перше, вона не буде з тобою розмовляти. А по-друге — це шлях у безвихідь.

Каспер нічого не відповідав.

— Притулок для старих циркових артистів у Крістіансхауні.