— Цілком, — іронічно відповів Вольф, — так само ніколи не бачили разом Конрада Аденауера і містера Трумена або Чан Кай-ші і вас, приміром. Проте мені б ніколи не спало на думку стверджувати, що вони являють собою одну й ту ж особу. Друже, це — нісенітниця!

Більше нічого Горн не чув. Чи то Ульман образився й замовк, чи обоє відійшли від будиночка.

Горн глянув на годинник. Була за чверть одинадцята. За п’ять хвилин — початок операції. Він загасив недокурок сигари, узяв трубку й покрутив ручку.

— Перший слухає! — Другий слухає! — Третій слухає!.. — доповіли йому з різних спостережних пунктів.

— Говорить Горн, — сказав він. — Приготуйтесь зустріти машини! За чотири хвилини починається операція «Ведмідь». Усе.

В цей час Руді Якобс був у підвалі під конторою. Біля стіни на довгому вузькому столі стояли чотири зовсім однакових телефони. Перший був підключений до міської мережі, другий був внутрішній, третій зв’язував контору з підземною друкарнею, четвертий був нещодавно приєднаний Ете Йорданом до поліцейського кабеля.

Якобс не відходив від телефонів. Він обрав собі командний пункт всупереч принципу: «Добрий обзір важливіший за безпеку» — а тому майже нічого не бачив, і не чув, і мусив цілком покластися на свої телефони. Зрозуміло, що трубку четвертого телефону він не віднімав від вуха. Під час розмови по іншій лінії він мусив прикривати її рукою, щоб до поліцейського телефону не проник підозрілий шум.

Зараз саме задзвонив третій телефон; Якобс узяв трубку.

— Ми винесли друкарський верстат і всю іншу апаратуру в коридор, — доповідав Джонні Літт, — гроші спакували в ящики. Хвилин за десять переправимо все в контору, а там можна буде вантажити на машину.

— Та-ак, — буркнув бос, — а що роблять оті… — він не договорив, бо в цю мить задеренчав четвертий телефон. Якобс не розгубився, він притиснув обидві трубки до вух і крикнув Джонні Літту.

— Заткни пельку! Мовчи і не відходь від телефону!

Він почув рапорти поліцейських постів, а потім такі слова: «Говорить Горн. Приготуйтесь зустріти машини! За чотири хвилини починається операція „Ведмідь“. Усе».

«Зустріти машини? Що це за операція „Ведмідь“? Це може бути тільки умовна назва для… Прокляття!..»

— Що там сталося? — допитувався Джонні Літт. — Я мушу поспішати, щоб перенести все в контору…

— Не мели дурниць! — загорлав Якобс. — Хто сказав, що треба через контору?..

— Ти сам тільки що… — хоробро доводив Джонні Літт.

— Тільки що — це не зараз! — сердито вигукнув бос. — Зараз усе змінилося, зрозуміло тобі? Виносити все через західний аварійний вихід!

— Але чому? — наважився спитати Літт. — Так ми втратимо щонайменше цілу годину!

— Роби, що кажуть! — гаркнув бос. — Якщо скажу чому, ти накладеш у штани! Хутко там!.. Ага, почекай-но. З тим типом покінчили нарешті?

— Ще не зовсім. Двері напіврозбиті, а він — ні пари з уст. Ульріх говорить, що в нього є пістолет, отже, вдиратися туди небезпечно. Тут, до того, так смердить…

— Тут також. Смаленим, — сказав Якобс, сприйнявши слова Літта за образний вислів. — Ви в лабораторії?

— Ми могли б зайти туди, коли б не цей сморід… — нерішуче відповів Літт.

— Вигадки. Позатикайте носи! Висадіть двері і відкрийте газові вентилі в лабораторії!

— Не можна, — заперечив Літт, який завдяки великій довжині провода не втрачав мужності в розмові з босом, — газ проникне в коридор, і там тоді не пройдеш.

— Ах, он як, — буркнув бос і занепокоєно глянув на годинника: було десять годин сорок вісім хвилин, — в такому разі пустіть воду! Відкрутіть кран і добре закрийте вихід до коридора. Зрозуміло? Та мерщій, мерщій кінчайте!

Якобс поквапливо кинув трубку, схопив іншу і шалено крутнув ручку.

— Всім, всім! — крикнув він у трубку. — Хлопці, за хвилину поліція буде тут! Тим, хто ще біля бензоколонок чи в гаражах, негайно повернутись до контори. Облишити все! Про кожну подію доповідати! — Він перевів подих. — Де доктор Шерц? Нехай обізветься!

— Слухаю, — почулася спокійна відповідь, — я перебуваю зараз у бібліотеці.

— А я перебуваю зараз у підвалі контори, — злісно передражнив його Якобс. — Бери на себе командування у віллі. Нам необхідно протриматися щонайменше з годину, поки Джонні не відправить верстат і весь мотлох. Зрозуміло?

— Зробимо, що буде в наших силах, — спроквола відповів Шерц, але раптом додав жвавіше: — Алло, Руді! Здається, починається!

— Що?

— Щось гупає в ворота парку. Ах, чорт, з комфортом хочуть…

У цю мить до Якобса крізь товсті стіни долинув ледь чутний своєрідний звук: спочатку тріск, потім пронизливий скрегіт. «Десь, певно, біля бензоколонок», — подумав він і глянув на годинника: було десять годин п’ятдесят хвилин.

— Ага, почалося! — задихаючись, крикнув він. — Тримайтеся! Про все сповіщати мене. Твого Шенцліна ми втопимо. Я наказав повідкручувати водопровідні крани.

— Джонні промочить ноги, — зауважив Шерц і поклав трубку.

Така поведінка завжди обурювала Якобса. Кінчати розмову належало йому і нікому більше. Та тепер, коли запахло смаленим, вони всі почали зуби показувати… Нікчемний набрід…

Дзвінок другого телефону перервав його думки. Він узяв трубку. «Не могли ті дурні приладнати до поліцейського телефону навушник, — майнуло у нього в голові, — а то морочся весь час з двома трубками…»

«Алло, шеф, — почув він, — говорять з даху контори. Біля головних воріт якась машина налетіла на наш трос, уже видно, туман порідшав».

Першою домчала до гаража велика поліцейська машина. Вона круто розвернулася і з шаленою швидкістю — дуже небезпечною при такому тумані — рвонулась повз бензоколонки до воріт.

Майнула вивіска «В’їзд», і машина без сигналу влетіла на подвір’я. В останню мить шофер помітив товстий трос, натягнутий на висоті вітрового скла, і натис на гальмо. Але було вже пізно.

Машина з усього розгону налетіла на трос. Брязнуло розбите скло. Здавалося, тросом знесе весь верх машини. Але й трос не витримав такого удару — лівий кінець його вирвало з муру. Загальмовані колеса пронизливо завищали, машина просунулася ще метрів десять і повернулась боком. Запахло горілою гумою. Друга машина наскочила на першу і буфером пробила їй борт. Сама вона лишилася майже неушкодженою, але скільки не давав шофер задній хід, звільнити свій буфер він не міг. Проїзд був закритий! Раптовий напад на контору було зірвано.

Система оборони гаража «Зюд-вест» мала один недолік, який пояснювався тим, що тут про неї ніколи всерйоз не задумувались. У Якобса не вистачало людей, щоб забезпечити оборону всієї території, і тому з гаражів, з парку й від бензоколонок довелось відступити заздалегідь. Це відбулося організовано, і лишалося тільки два об’єкти, які чинили впертий опір, — вілла та контора.

В цьому, проте, була не слабість оборони, а скоріше навпаки. Якобс знав своїх людей і розумів, що він може покластися на них тільки тоді, коли вони в гурті. Кожен з них мусить весь час бачити, що його сусід ще не втік.

Недолік полягав у іншому. Захищати віллу було важче, ніж контору. Тому її, зрозуміло, мали захопити в першу чергу. Щоб відступити з вілли, треба було потайною драбиною в каміні спуститися з кімнати для нарад у підвал, а звідти вийти через аварійний вихід. З контори ж доведеться тікати довгим підземним коридором до підвалу під віллою, і це тоді, коли вілла буде вже зайнята поліцією. Отже, шлях відступу пролягав під самісіньким носом у поліції.

Тому для Якобса було дуже важливо, щоб вілли не здали занадто рано, хоч він і знав, що знайти драбину, заховану в каміні кімнати для нарад, нелегко. Другий же хід до підвалу, яким пробирався Александер, годину тому був ліквідований: колодязь з драбиною завалили бензиновими каністрами, люк закидали ящиками. За нього можна було не боятися.

Через якусь годину верстат винесуть, і тоді можна дременути звідси. Руді Якобс витер з лоба піт. Треба тільки усе як слід організувати…