— Дурниці. Доктор Горн? А це що за цяця?

— Начальник відділу крадіжок із зломом. З цієї неділі він почав цікавитись нами. Ми сподівались, що й на цей раз інформації зі Сходу в нашім президіумі не візьмуть до уваги. На жаль, ми помилялись. Ірінгс був ворог № 1; його ми позбулись. Тепер ворогом № 1 став Горн.

— Так треба й цього позбутись, ясна річ! — нахабно кинув Боббі Копш.

— Припни язика, — сказав Якобс. Він, як людина спокійного, флегматичного темпераменту, з глибокою відразою ставився до непотрібного кровопролиття.

— Я попрошу мене більше не перебивати. Поки що в мої наміри входить тільки розтлумачити вам, у яке надзвичайно небезпечне становище ми потрапили; контрзаходи будемо обговорювати потім. Отже, відділення доктора Горна, за моїми останніми відомостями, складається з семи чоловік: його самого, комісара Вольфа, криміналсекретаря Ульмана і чотирьох нижніх чинів. Ульмана ми знаємо, це той, що в понеділок уранці приходив сюди і записав твоє алібі, Руді. Вольф — це той шпиг, що поставив у нас автомобіль; а Горн… ну, Горна ми теж знаємо. От кого нам у першу чергу треба стерегтись…

На цей раз доктора Шерца перебив Літт:

— Відколи це ти знаєш Горна, Уль?

Доктор Шерц не відповів.

— Яке це тепер має значення, Джонні? — сказав Якобс.

— Я бачу, тут якісь секрети… я не розумію, як можна…

— Ну, годі! — крикнув Якобс, і Літт утихомирився.

Доктор Шерц струснув попіл з сигарети просто на килим.

— Панове, щось у вас у всіх нерви не в порядку. Краще було б, якби ви зараз не здіймали суперечок через дрібниці. Наше становище стало таким ненадійним, що я змушений висунути одну пропозицію, яка поставить нас перед дуже важливим рішенням.

— Що ж це за пропозиція? — спитав шеф.

— Коротко: пропоную вирішити, чи варто нам взагалі тут лишатись, чи не краще було б зовсім закрити нашу лавочку. Досить серйозна пропозиція, правда?

Всі звели очі на Якобса, який раптом рвучко випростався в кріслі. Запала важка, гнітюча тиша. Видно було, що в боса на язиці щось гостре, але він стримався і сказав холодно:

— Таке могло спасти на думку тільки божевільному! Звичайно, ми лишаємось тут. А хто боїться — будь ласка, держати не будемо.

Доктор Шерц теж випростався, йому було не дуже-то легко відкрито виступити проти Якобса. Шпигнути грізного боса іронічним зауваженням, час від часу сказати неприємну правду йому в вічі — це було цілком у характері доктора Шерца; але те, на що він ішов зараз, було незрівнянно серйозніше.

— Я добре знав, що ти будеш упиратись, — почав він підкреслено спокійно. — Але скажи, чого ще ти хочеш тут ждати? Що ми тут можемо робити? Нічогісінько. Поліція стежить за нами, ми не маємо змоги провести ні однієї операції — ні тут, ні в східній зоні. Єдине, що ми можемо, це сидіти й ждати, поки пастка не закриється. Ви що, — повернувся він до двох інших, — маєте охоту чекати до того часу?

Літт і Копш ухилились од відповіді; вони, очевидно, вичікували, що буде далі.

— Ах, так! — Якобс ледве стримував свою лють. — А ти подумав, що в нас тут є, що ми тут кидаємо? Звичайно, не подумав!.. Плоди трирічної праці! Віллу! Гаражі! Все підземне господарство! Лабораторію! Друкарський верстат! Чоловіче, ти що…

— Друкарський верстат треба вивезти, — спокійно сказав доктор Шерц і побачив, як очі Джонні Літта засвітились радістю. Якобс розлютився ще дужче:

— Треба, треба! Нічого не треба! Нічого, я тобі кажу! Краще купимо цього Горна! І всіх інших!

— Купимо? — перепитав Боббі Копш: він не міг осягти своїм розумом усієї широти цього поняття.

— По три тисячі західних марок! — бушував Якобс. — А начальникові вдвічі більше! По-моєму, вистачить з них!

— Щось наш бос почав тисячами розкидатись, — стривожено промурмотів Джонні Літт. Цей дивовижний факт нарешті по-справжньому розкрив йому всю серйозність становища.

Доктор Шерц нахилився вперед і сказав тихо, але гостро:

— Чудово. Це твоя контрпропозиція. Вона нікуди не годиться, та все-таки… Тільки, будь ласка, не кричи так, Руді. А втім, я пропоную поставити це на голосування.

Якобс прикусив губу. Він не сподівався, що наразиться на такий опір. Бос давно звик до того, що останнє слово завжди лишалось за ним. Він ніколи не був дуже красномовний, та в нього й потреби ніколи не було вдаватись до риторичних пишнот, щоб захистити свою точку зору. Вистачало його авторитету, сили волі. Але тепер вони раптом дали осічку. В чому ж річ?

Якобс змусив себе заспокоїтись.

— Добре, проголосуємо. Хто за пропозицію Уля, хто хоче кинути нас у біді, хай піднесе руку!

Він явно хотів вплинути на Літта. Бос не дуже-то шанував демократичні принципи організації.

Доктор Шерц недбало, повільно підніс руку, в якій була сигарета, і підбадьорливо глянув на Джонні. Той явно вагався. Погляди всіх були звернені на нього. Раптом він мовчки підняв праву руку і сперся ліктем на стіл, щоб знову не опустити її під поглядом шефа. Голоси поділились порівну: два на два.

Доктор Шерц погасив сигарету.

— От бачиш, Руді, яка комедія виходить. Ми — неправоздатна корпорація. Правда, до цього часу в нас було традицією, що тоді, коли голоси ділилися нарівно, ми підкорялися твоєму авторитету. Але принаймні сьогодні, як виняток, ми повинні послухатись здорового розуму. Хоча б тому, що ми зараз сидимо на вулкані.

Якобс не відповів, бо йому нічогісінько не спадало на язик. І доктор Шерц тим енергійніше продовжував наступ:

— Ми знаємо, що ти не без причин ввів Боббі до складу «вузького кола». Боббі завжди голосує разом з тобою. В гіршому випадку буває два на два, і тоді ти звичайно теж проводиш свою лінію. Але сьогодні я тобі кажу коротко і ясно: я далі на таке не згоден!

Понад усяке сподівання, Якобс лишився спокійним, йому хотілося витерти піт з лоба, але він цілком слушно боявся, що це буде витлумачено як знак слабості і пошкодить йому. На щастя, йому нарешті спала на думку відповідь:

— Он як! Значить, тепер для різноманітності повинно бути навпаки? Коли буває два на два, танцювати під твою дудку, чи що?

— Зачекай. Це дурниці. Я вимагаю, щоб «вузьке коло» було перебудоване. Не чотири члени, а три або п’ять. Або вивести з складу Боббі, або ввести ще одного чоловіка.

— Кого ж тоді? — встряв у розмову Боббі, який боявся втратити право голосу у «вузькому колі»: це означало б зменшення окладу рівно наполовину.

— Є дві пропозиції. Перша — Лью Кросбі, друга — Александер Шенцлін. Третій варіант — вибуває Боббі.

Руді Якобс знову відкинувся на спинку крісла і сказав, на диво всім, уже зовсім іншим, лагіднішим голосом:

— Знаєш що, Уль: по-моєму, зараз не час зводити тут наші особисті рахунки. Якщо ти не заперечуєш, я б волів перенести питання про перебудову «вузького кола» на завтра. Про те, щоб Боббі вилетів, не може бути й мови. Про інші варіанти можна буде поговорити.

«Маневр ухиляння», — подумав доктор Шерц; але він зрозумів натяк. Бос, очевидно, хоче поговорити з ним про це наодинці. Чудово, це можна буде зробити зразу ж після наради. Перегинати палицю ні в якому разі не можна.

— Ну що ж… про мене хай і завтра. Але не пізніше…

— Добре, — перебив його шеф. — На сьогодні є ще які-небудь важливі питання на порядку денному? Уль, ти розслідував учорашній випадок. Довідався, хто то біг униз по сходах?

Доктор Шерц зняв окуляри — на ньому тепер були жовтуваті — й заходився протирати їх.

— На жаль, Джонні звалив тоді лампу, — продовжував Якобс. — Така невдача. Чи дурість. Можна й ще дещо подумати…

— Будь ласка, не церемонься. Що ти хотів сказати?

— Навмисне, — буркнув Якобс.

Джонні обурено схопився.

— Я можу подумати, ніби ти в’ївся на мене за те, що я зараз голосував проти тебе! Але це ще не дає тобі права на таку образливу підозру, яку я, пробач мені, Руді, не можу назвати інакше, як безсоромною… Не говорячи вже про те, що вона абсолютно безглузда і висмоктана з… що вона, по-моєму, абсолютно безглузда і висмоктана…