Доктор Горн повернувся й пішов до дверей, але Вюрцбургер затримав його.

— А скажіть, колего Горн, — спитав він, — це правда, що ви розпочали слідство на підставі даних, одержаних від східної поліції?

Горн уже знав, що буде далі. Він кивнув.

— І ви думаєте, що цій інформації можна довіряти? — продовжував Вюрцбургер. — Ви ж знаєте, що вони там весь час вдаються до брехні й наклепів, щоб затруїти нам, західноберлінцям, життя. Я, між іншим, уже цікавився, що ви за цей час зробили. Безумовно, не виключена можливість, що вам удасться досягти успіху, але я в це не вірю. Звичайно, я залишаю на ваш розсуд, коли саме припинити розслідування. Але я був би вам дуже вдячний, якби це сталось якнайскоріше. В першу чергу розпорядіться, будь ласка, щоб зняли нагляд з телефону пана Якобса в Целендорфі. З прямим порушенням спокою громадян Західного Берліна на підставі комуністичних доносів я, на жаль, не можу миритись. Крім того, прошу вас передати мені для ознайомлення ті ваші матеріали зі Сходу. Я там щось чув про якісь відбитки пальців і протоколи…

Горн заклав руки за спину і мимоволі стис кулаки. «Звідки все це Вюрцбургеру відомо, хотів би я знати», — думав він.

— І ще одне, — сказав криміналдиректор через якусь хвилину. — Якщо ви або хто-небудь з працівників вашого відділу ще раз зайдете у якісь стосунки з східною поліцією, то я змушений буду доповісти про це панові Штумму.[37] Цілком імовірно, що вас тоді притягнуть до відповідальності, а це було б мені надзвичайно неприємно.

Ірінгс бистрим поглядом окинув непритомного ворога і не втрачав більше ні секунди, його висока постать заметалась від дверей до дверей. Всього їх у кімнаті було троє. Комісар повернув ключі, що стирчали зсередини в двох дверях, а треті замкнув одмичкою, яку він витяг з кишені. Потім схилився над Шерцом, шукаючи зброї. В кишені піджака він знайшов незграбний пістолет з вигравіруваним написом: «Драйзе, Рейнський металообробний і машинобудівний завод» і сховав його собі в кишеню. Бо Ірінгс знав: якщо цей доктор Шерц навмисне заманив його в пастку, то він усе як слід підготував і, безумовно, поставив варту на всіх виходах. У довгому лабіринті коридора й на сходах спроба втекти неминуче скінчиться кулею в спину. Лишалась одна можливість: протриматись тут, поки не прибуде підкріплення. Телефон! Через десять хвилин…

Гергард Ірінгс кинувся до телефону й зняв трубку. Тремтячи від нетерпіння, він притис її до вуха, але гудка не було. Він покрутив ручку, і через дві секунди в трубці, перебиваючи один одного, заговорило кілька голосів. Апарат був підключений до системи, що з’єднувала всі телефони Якобсового підприємства.

Почувши монотонний гомін кількох голосів у трубці, Ірінгс зрозумів, що апарат не зв’язаний з міською мережею. Він у розпачі випустив з руки трубку, і вона, як маятник, загойдалась на шнурі над самим килимом. Погляд комісара блукав по кімнаті, спиняючись на всяких дрібницях, його увагу привернув широкий шкіряний корінець якоїсь дорогої книги, на якому золотом було витиснено: «Критика практичного розуму». Зусиллям волі він узяв себе в руки. Що робити? Все-таки доведеться спробувати втекти. Коридор, сходи, сад… сто можливостей наразитись на кулю. Але іншого виходу нема…

Раптом у комісара виникла нова ідея. А що, як цей доктор Шерц привіз його сюди без відома своєї банди?

Цілком можливо… Думав, що впорається сам або спокусить його видати службові таємниці; останні його слова наводили на таку думку. Якщо це справді так, то найкраще буде просто вийти й піти собі. І як це він зразу не подумав! А втім, можна пересвідчитись, треба тільки взяти трубку і послухати, що вони там балакають.

Ірінгс знову повернувся до телефону, але в цю мить на обох вікнах загриміли, падаючи, жалюзі. Неясний присмерк враз змінився цілковитою темрявою. Комісар кинувся до вимикача; ще входячи в кімнату, він помітив його біля середніх дверей. Він повернув вимикач, але світла не було.

Перед лицем смертельної небезпеки до нього повернулось усе його самовладання. «Ну що ж, хай ідуть, стрілятиму з темряви в світло», — холоднокровно подумав він. А втім, шести патронів ненадовго вистачить, якщо… Ірінгс помацки знайшов стіл, крісло і нагнувся над тим місцем, де лишився лежати доктор Шерц. Напевно, у нього в кишені є запасний магазин…

Але доктора Шерца там уже не було. Комісар намацав тільки осколки розбитих окулярів, його вже нема! Опритомнів! І десь чигає тут, у цій самій кімнаті, готовий на все!

Ірінгсові забило дух. Серце його стислось. Але це зразу ж минуло. Ірінгс мав залізні нерви. Він помацки повернувся на своє місце і спустив запобіжник пістолета.

В коридорі почувся тупіт багатьох ніг. В двоє дверей одразу з силою вдарили чимсь важким. Затріщало дерево. Першими піддалися середні двері, і в слабенькому світлі, що проникало з коридора, комісар побачив кілька постатей, що майже беззвучно прослизали в кімнату і ставали попід стіною.

Ірінгс підняв руку, прицілився в напрямку дверей, спустив курок і зразу ж відскочив убік. Спалах пострілу на мить освітив кімнату, і комісарові здалось, що він побачив збоку за кілька кроків від себе якусь зігнуту постать. Раптом він відчув сильний удар у плече, ще один — вище коліна і на весь зріст простягся на м’якому килимі. Щось гостре глибоко вп’ялося йому під лопатку. В скляних дверцятах високих книжкових шаф спалахнули й розсипались тисячі блискавок. Потім Ірінгс втратив свідомість. Назавжди.

Увечері в круглій кімнаті Якобсової вілли знову відбулась нарада. Все було, як і вчора: лампа на овальному столі; червоне сяйво від каміна, в якому догоряли дрова. Зібралось «вузьке коло».

— Прошу, Уль, — з жестом нетерпіння сказав шеф.

Доктор Шерц, у якого під лівим оком був наліплений пластир, взяв у рот сигарету. Потім довго шукав сірники, нарешті знайшов і закурив. Затягнувшись, він зручно вмостився в м’якому кріслі, відкинувшись на спинку.

— А що ви, власне, хочете від мене почути?

— Дурне запитання, — сердито, знервовано випалив Джонні Літт. — Що трапилось сьогодні вдень, що робить поліція, що…

— Тихо, тихо, все по порядку, любий Джоне. Пробач, але це твоє запитання дурне. Що робить поліція! Для вас поліція — це поліція та й годі, далі ваш кругозір не сягає. Ви забуваєте, що в карній поліції є два десятки різних відділів. Оскільки ми в нашій роботі, — на превеликий жаль, дозволю собі додати, — дуже різносторонні, ми маємо справу не з поліцією взагалі, а з кількома спеціальними відділами цієї неспокійної установи.

— Це все словоблудство! — зневажливо кинув Боббі Копш.

— Ні в якому разі, — недбало заперечив доктор Шерц. — Звичайно, для вас це трохи складна матерія. Але поговорити про це не завадить. Один з наших давніх знайомих — фальшивомонетний відділ, з криміналратом Шнабелем на чолі. Ці панове вже півроку займаються нами, з чого ви можете судити, що за йолоп той Шнабель. Але цього не можна сказати про його комісара Ірінгса. Я мало не попався йому на гачок. Ще вчора ввечері в цей час, коли я тут говорив про нього, я й гадки не мав, що він служить у поліції. Щасливий випадок, — інакше я цього не можу назвати, — в останню мить відкрив мені, з ким я маю справу, його треба було за всяку ціну вивести з гри; ви вже знаєте, як це було зроблено. Я його, хоч і не без труднощів, відправив на той світ. Можете мені за це подякувати.

Доктор Шерц замовк, дожидаючись проявів вдячності. Натомість шеф сказав.

— Значить, тепер у нас на шиї ще й комісія в справі вбивства…

— Що ти! Нічого подібного, — люб’язно відповів доктор Шерц. — Ви, я бачу, й справді мало розбираєтесь у цих речах. Повноваження комісії починаються тоді, коли, висловлюючись барвистою поліцейською мовою, є в наявності речові докази вбивства чи хоча б підозра на вбивство. Для цього треба принаймні знайти труп. В нашому випадку труп, звичайно, не буде знайдено. Тому вважатиметься, що цей суб’єкт пропав безвісти. А це вже справа служби розшуку. Нам, друзі, її боятись нема чого, адже ці панове нас не знають. Натомість я застерігаю вас щодо відділу доктора Горна. Можете радіти, що серед вас є досвідчений юрист, який завжди може розтлумачити, з якою установою ви в даний момент маєте справу.