Тут, правда, вже існував заклад, подібний до того, який хотів влаштувати Якобс: «Західна автоплощадка — місця для стоянки автомобілів, ремонтна майстерня, ресторан. Телефон 34-35-78. Площадка охороняється». Якобс зайшов туди, випив кухоль пива. Те, що він побачив, викликало у нього тільки зневажливу посмішку: ці люди не становлять для нього небезпеки. Бо, звичайно, велика різниця — чи пропонується стоянка з охороною, чи гаражі; один сорт бензину чи три; брукований в’їзд чи асфальтований двір. Неонова реклама вночі мала довершити розгром конкурента.

Взагалі Якобс не міг похвалитись фантазією, навіть у грошових справах. Але тоді його окриляла надія заснувати легальне, чесне підприємство і зажити спокійно. Як і більшість шахраїв, Якобс улітку сорок восьмого року вирішив, що тепер треба стати чесним, якщо хочеш добре заробляти. Але скоро він зрозумів, що помилився. Він не зважив як слід своїх фінансових можливостей і надто широко розмахнувся з підприємством: дві третини обладнаних за останнім словом техніки гаражів подовгу стояли порожні, транспортна контора теж не мала чого робити, і тільки продаж бензину давав зиск. Тут прибутки справді були чудові, але Якобс розумів, що так він мільйонером все одно не стане. І він вирішив знову зайнятись своїм старим ремеслом. Це була справа хоч і рискована, але вельми прибуткова, якщо правильно за неї взятись. А він тепер мав багатий досвід, капітал, автомобілі і ще деякі переваги над іншими бандами.

Його ділянка була приблизно чотириста метрів завдовжки і шістдесят завширшки і лежала перпендикулярно до Потсдамського шосе. Край дороги стояли бензоколонки, за ними простягся в глибину довгий двір, з обох боків якого тяглись ряди гаражів. Посеред двору стояв одноповерховий будинок, який називали конторою. В кінці двору був великий спільний гараж, поставлений упоперек. За ним починався сад. Цей сад і вілла, що стояла в ньому, також належали Якобсу.

Вілла була велика, простора. Вона не підлягала реквізиції, бо це була надто дорога житлоплоща. Тому Якобс міг жити в ній сам. Але він так не зробив: тут жили більшість працівників гаража. Це був особистий внесок Якобса в пом’якшення житлової кризи в Берліні.

Приватні кімнати Якобса — він займав їх тільки дві — були на другому поверсі. В одній з цих кімнат — просто і водночас вишукано обставленому кабінеті — у понеділок після обіду сидів сам Якобс, а навпроти нього — молодий чоловік на ймення Боббі Копш. Крім них, у кімнаті була ще секретарка — дівчина років двадцяти, її трохи бліде обличчя, обрамлене темними довгими кучерями, було на диво вродливе; воно мало ту справжню принадність, якої не можуть дати пудра й губна помада.

Рут Дойчман працювала тут недавно — всього кілька тижнів. Вона під керівництвом доктора Шерца вела ділове листування гаража. Рут була єдиною жінкою в гаражі «Зюд-вест». Взагалі жінці неможливо було влаштуватись на роботу в Якобса: він був переконаний, що дев’яносто процентів усіх невдач у його ремеслі трапляється через жінок. Твердження дещо перебільшене, але зерно істини в ньому є.

Та на цей раз Якобсові довелось поступитись своєю волею, і на те були дві причини. По-перше, доктор Шерц гаряче рекомендував «дівчинку» і наполіг на тому, щоб справа була винесена на «вузьке коло» — комітет, до складу якого, крім Якобса, належали ще троє найвидатніших членів, організації. А коли дійшло до голосування, на сцену виступила друга причина: доктор Шерц і його друг Джонні проголосували за, а незламна єдність протилежної партії, до якої належали Якобс і Боббі Копш, розкололась. Боббі бачив Рут; цього було досить. Він забув свою собачу відданість дядькові, і все пішло так, як намітив доктор Шерц.

Проводячи тут щодня по вісім годин, Рут усе ближче й ближче знайомилась з своїми товаришами по роботі, і було ясно, що рано чи пізно вона повинна догадатись, що собою насправді являє гараж «Зюд-вест». Але до якоїсь серйозної розмови з цього приводу ще не дійшло. Доктор Шерц якось сказав Якобсові: «Зачекай трохи, Руді, я її поступово приручу. З такими речами не можна поспішати. Колись вона ще стане нам у великій пригоді. Бувають ситуації, коли жінка просто необхідна. Я, звичайно, маю на увазі ділові ситуації». Якобс жартів не розумів, він тільки опустив куточки губів і щось зневажливо буркнув.

Копш, маленький чоловічок з неприємним, блідим, прищуватим обличчям і неспокійними очицями, нікому й нічому не вірив.

Він почав свою кар’єру багато років тому, ще підлітком, у ролі провокатора. Ватага злодіїв, які промишляли на ярмарках і товчках, платила йому за те, що він зачіпав і ображав перехожих. Коли хтось давав йому ляпаса, — а Копш діставав їх тоді немало, бо це було його ремесло, — виходили на сцену інші, в ролі захисників: вони били й обкрадали намічену жертву. Згодом Боббі торгував порнографічними книжечками; більше він ні на що не годився, хіба що на кишенькові крадіжки. А такими речами Якобс не займався: не буде ж акула роззявляти пащу на маленьку сардинку. Але Боббі був небожем Якобса, і, по суті, єдиною людиною, на яку той міг цілком покладатись. Якобс знав, що підлеглі люблять його, але недовіра його ніколи не спала. Він використовував Боббі як домашнього шпигуна. За це той користувався необмеженим довір’ям шефа. Тільки це виняткове становище й надавало Боббі якоїсь ваги. В інших обставинах він через брак видатних кримінальних талантів був би приречений пасти задніх.

Копш був твердо переконаний у тому, що Рут — коханка доктора Шерца або от-от стане нею. Хоч це зовсім не відповідало дійсності, так думали всі. Боббі дуже дивувався поганому смакові Рут, — він належав до тих надто самовпевнених молодиків, які людей, старших за сорок років, уже не вважають небезпечними суперниками, — і вирішив відбити її у Шерца. Зусилля його були марні, і він зненавидів мнимих коханців. З них двох він більше ненавидів доктора Шерца, хоч і побоювався виявляти свою ненависть. Але й Рут уже відчула на собі його зубки. Тому вона в його присутності здебільшого мовчала; так було й зараз. І все одно чоловікам було приємно бачити її біля себе: адже вони обидва цілі дні проводили серед самих мужчин. Навіть Якобс уже не міг зовсім обходитись без неї. Він час від часу викликав її до себе; Рут ішла тоді до нього в віллу з своєю портативною друкарською машинкою, і Якобс диктував їй який-небудь папірець, хоч у цьому й не було великої потреби. Адже легальними справами завідував доктор Шерц, що ж до всього іншого, то в них панував принцип: не залишати ніяких слідів.

— А все інше пройшло чисто? — навпростець спитав Боббі, який тільки півгодини тому приїхав з Західної Німеччини.

— Гм… так, — пробурчав Якобс, який сьогодні був у доброму настрої і тому був трохи балакучіший. — Східна поліція хотіла мене вчора арештувати, коли я їздив виручати одного клієнта. Не знаю, що це на них найшло; я ж для них з політичного боку в повному порядку. Сьогодні тут весь ранок було повно репортерів, фотографували мене. — Він самовдоволено посміхнувся. — І поліція вже навідувалась. Зажадали від мене алібі — відносно Потсдама, — додав він тихіше, щоб не почула Рут.

— Ну, в тебе ж воно, звичайно, було?

— Авжеж, було.

— Вони задоволені?

— Моє алібі в порядку.

— Кепські справи, — сказав Боббі, скривившись. Це мало означати лукаву посмішку, але вийшла тільки дурнувата гримаса. — Кепські справи, — коли поліція починає до тебе чіплятись.

— Що ж тут поганого, якщо ти ні в чому не винен, Боббі?

Настала пауза.

— Пане Якобс, мені можна йти в контору? — спитала Рут. — Треба написати ще кілька листів.

— Любовних? — Боббі зморщив своє прищувате обличчя. Рут наче не чула.

— Будь ласка, фрейлейн, якщо у вас є робота…

Рут устала. Боббі дивився їй услід, поки за нею не зачинились двері.

— Шикарні ніжки! — сказав він.

— Не ляпай язиком! — розсердився Якобс. — Завжди у тебе дурниці в голові. Вчора ми вскочили по саму шию. Віллі Ліндау не повернувся. Він віз на багажнику Йорданову машинку. Злапали, напевно. Якщо він розколеться…