– Ближче до діла, – починала дратуватись мама, шукаючи ключі від пригнаного з Польщі «фольксвагена».

– От, – казав Сява, – бачиш, ти вже нервуєш. Значить, я викликаю в тебе емоції. Правду там пишуть.

Основна ідея Сяви полягала в тому, щоб продавати емоції, тобто не те щоб продавати, а скоріше – розстрілювати. Він хотів відкрити на набережній тир, але не простий тир, а, як він говорив, «емоційний».

– Уяви, мам, приходить у тир мужик і каже: «В мене теща сука, жити не дає, дихати не можу, гризе мене, як бобер молоду березу…» А я йому: «В тебе є її фотка?» Він приносить мені фотку, я її швиденько проектором у повен зріст на стіну, а потім він по ній пуляє! Це буде бомба! Гроші лопатою гребтимем!.. Шо скажеш?

Мама лиш мовчки зиркала на праску.

Літо тим часом добігало кінця, і треба було щось вирішувати. Сява вирішувати не поспішав, відповідно, вибір за нього зробила мама-феміністка, після чого він іще два з половиною роки протирав штани в технікумі, так і не ставши агрономом.

– Ти, головне, довчись, – казала йому мама. – Отримаєш диплом, я тебе прилаштую в одну контору по знайомству, будеш помічником директора. Контора надійна, завжди буде на плаву. Вони возять по морю турецькі овочі. Будеш на закупках, тому читай більше про овочі, малий. Ти повинен у них тямити.

– Ма, – хнюпився Сява, – овочі – це не зовсім те, чим би я хотів займатись. Овочі не викликають у мене емоцій.

З технікуму Сяву вигнали після того, як він показав своєму науковому керівникові перший розділ диплома. Тема звучала приблизно так: «Використання конопель у народному господарстві». Починався диплом красивою й правильною фразою: «Коноплі (маріхуана) – це однорічна трав’яниста рослина родини конопляних (Cannabaceae)». Перший і другий параграфи були витримані в межах аграрної етики й моралі, а от далі Сява відійшов від плану наукового керівника вбік власних наукових інтересів: передостанній параграф називався «Порівняння індіки та сатіви за психотропними властивостями», а останній – «Симптоми й особливості інтоксикації канабіноїдами». Усе, може б, і обійшлося, якби Сява не піддався емоціям. Обговорюючи з науковим керівником передостанній параграф, він, ніби який татарин на Ай-Петрі, запропонував провести дегустацію. Науковий керівник погодився майже без вагань. За дегустацією їх і застукав на курилці завкаф – почесний громадянин міста й кавалер медалі «За освоєння цілинних земель»… Сяву викинули на вулицю того ж таки дня. Наукового керівника залишили, але ціле півріччя ганьбили на щотижневих педрадах.

Отак мамина ідея пов’язати Сявине майбутнє з овочами накрилась мідним тазом. Правда, уже за кілька тижнів мама дістала підроблений диплом випускника медінституту, тож її син став працювати в санаторії. Сяву прикріпили до процедурної, і вже невдовзі він опанував таку дивовижу, як душ Шарко.

Місцевий сантехнік Василич завів Сяву до кабінету. Сява був у білому халаті й сором’язливо переступав з ноги на ногу.

– На, – сказав Василич і вручив Сяві шланг, приєднаний до пульта з кількома кранами й кнопками. – Осьо кран з холодною водою, а осьо з гарячою. Цьою ось хернею регуліруєш давлєніє – од трьох до чотирьох атмосфер. Цель должна стоять на растоянії чотирьох метрів, іначе покалічиш. Всьо, пішов я товчок справлять. У мене там гавно на шостому етажі плава…

І Сява став чекати. Десь за півгодини у двері постукали.

– Да-да, – відповів Сява поважно.

До кімнати зайшла жінка. Важила вона кілограмів сто сорок, та Сява злякався аж тоді, як вона стала роздягатись. Роздяглась до купальника, залізла в щось, що нагадувало душову кабінку, і повернулась до Сяви сракою. Панікуючи, Сява чомусь подумав, що з її купальника можна було б пошити нехерове вітрило… Аби не випробовувати долю, Ся-ва відкрутив кран з холодною водою й поставив вентиль на чотири атмосфери, як і казав Василич. Шланг захрипів. За мить він видав потужний струмінь, що врізався в товстелезну сідницю, вибивши в целюліті ямку. Сява провів шлангом угору, потім униз – на сідниці лишилась продовгувата вм’ятина. Тітка тим часом задоволено порохкувала.

Перші два місяці роботи докорінно змінили Сявину психіку. На початку третього він був близький до божевілля. Целюлітні жінки з якогось дива йому довіряли. Довіряли й розказували про свої проблеми. Він мовчки слухав – їм було цього досить. Серед його постійних клієнток опинилась і шкільна географічка Тамара Миколаївна.

– Славік, – говорила вона, – ти думаєш, я оце від хорошого життя на душ записалась, витрачаю свої вчительські копійки, принижуюсь перед бувшим учнем? Нє, Славік, це не від хорошого життя. Я своєму чоловікові завжди подобалась, аж доки в нього там щось не заладилось на заводі.

Сява не зовсім розумів, як любов до жінки може залежати від проблем на заводі, та все одно казав:

– Тамара Миколаївна, все у вас буде добре, от побачите.

– Де вже там, – зітхала вона. – Звідки тому добру взятись? Ти от послухай. Приходить він із заводу, злий такий. Я йому тарілку борщу, а він мені: гівняний борщ. Я йому: сам ти гівняний. А він як грюкне кулаком по столу, як закричить: ти, кричить, тільки собі їдло нормальне готуєш, он яка жирнюча, а я… я що, на нормальний борщ не заслуговую? Ну, я йому ту тарілку на голову хлюп. Він як скочить, як кинеться до мене, а я його візьми та й штовхни… То він так – брик і вдаривсь головою об батарею… І все. Розумієш, Славік. Нема сім’ї, спимо по різних кімнатах. Не говоримо тижнями. Він на завод ходить, а я в школу й на душ оце…

Далі було гірше. Целюлітні жінки стали з’являтись йому в снах і вимагати від нього сексу. Сява пробував тікати, та вони були скрізь. Урешті-решт товстухи заганяли його в глухий кут, обступали щільним кільцем і починали зривати з нього халат і спортивки. Сява осунувсь, знов почав курити траву, а перед сном жлуктив міцне кримське вино, що відгонило паленим цукром і пластиком.

Видряпатися з депресії Сяві допоміг той самий підручник з маркетингу. Сява читав його на ніч, сторінка за сторінкою, як Біблію, аж доки не дійшов до розділу «На кожен товар є свій покупець». «Маючи партію неходового товару, – ділився досвідом автор, – головне, не впадати у відчай. Скажімо, у вас є контейнер китайських кедів, які рвуться вже після першого взування. Не біда! Спробуйте продавати їх у зоомагазині. Та він же божевільний! – мабуть, подумаєте ви про мене. А ось і ні. Звернімось до статистики. Британські вчені стверджують, що близько 73 % власників котів і собак страждають через те, що їхні улюбленці регулярно бурять у залишене без нагляду взуття. Поверніть товар під правильним кутом – і він викличе правильні емоції!»

«Шо я маю? – міркував Сява, до якого ніяк не приходив сон. – Я маю кілька десятків целюлітних бабег у купальниках. Як розвернути їх під правильним кутом?…»

Коли надворі вже почало світати, Сява раптом збагнув, що річ не в куті, під яким слід розвертати товар, а в тому, щоб цей товар взагалі хтось побачив – розвертатися під різними кутами товар і сам зможе, бо він іще здатен рухатись, ну принаймні сяк-так долазити до його кабінету.

Тривожно подрімавши ще трохи, Сява встав, перерахував заначку й подався до найближчого маркету електроніки, де придбав кілька веб-камер середньої паршивості. По дорозі до пансіонату він купив пару пляшок для Василича. Бувалий сантехнік більш ніж правдиво зімітував поломку душу Шарко, тож кабінет цілий день стояв на ремонті. Цього часу цілком вистачило для того, щоб Сява перетягнув на роботу старенький пентіум і як слід замаскував камери.

Тепер залишалось тільки переконати матінку-феміністку, що в кабінеті душу Шарко повинен бути інтернет.

– Інтернет? – спитала вона Сяву. – Це ж душ Шарко для ходячого целюліту… Нащо там інтернет? Слава, що ти городиш?

– Ма, – почав штовхати Сява заготовлений уночі спіч, – він там для розвитку нашого кабінету. Ти ж сама казала, шо вже давно не Союз… Казала?…