Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Але простіше порозумітися за допомогою свисту. Хлопець зриває з дерева цупке листя і починає висвистувати на ньому ім’я коханої, і коли дівчина прихильна до нього, то так само відповідає йому з своєї гори. Здебільшого тільки після такого вступу молоді зустрічаються.

Якщо до одруження далеко, то закоханим не можна зустрічатися в хатах родичів або поблизу них: сімейні духи страшенно образилися б за таке зухвальство. Отже, молоді тікають увечері в поле, де стоїть сторожка на високих палях, і там наспівують собі любовних пісеньок.

Коли хлопець надумає одружитися, то засилає сватів до дівчини. Батьки зустрічають сватів перед своєю хатою, а потім частують, але головне полягає в тому, де саме частують сватів. Якщо на подвір’ї, то це — відмова, якщо в хаті — згода.

З розлученням справа нелегка, його дають тільки на бажання жінки, а не чоловіка, бо той завжди може взяти собі другу дружину. Коли ж дружина хоче залишити чоловіка і зв’язати своє життя з іншим, перший дає розлучення, але другий мусить повернути йому всі витрати, яких чоловік зазнав під час спільного життя. Доки перший чоловік не одержить все належне, діти, що народилися від другого шлюбу, стають власністю першого чоловіка і назавжди входять до складу його родини.

Хон слухав розповідь Данга з такою ж цікавістю, як і я, потім приніс з в’юків змелену каву і поставив на багаття кофейник з водою.

— Данг, ваш шлюб щасливий? — спитав я.

— Дуже щасливий.

Данг був винятком серед своїх земляків, бо так склалося, що він одружився вперше у двадцять два роки. Його дружина була на рік молодша. Вони любили і люблять одне одного, але на п’ятий чи шостий рік спільного життя, коли народилася друга дочка, відносини між ними почали псуватися. Дружина, бачачи його тугу, сама порушила питання про другу жінку. Він був відносно заможний і легко знайшов дівчину, далеку родичку першої жінки. Тепер вони жили всі троє у великій згоді. Молода дружина подарувала йому сина, якому вже вісім років.

— А сцен ревнощів не буває в сім’ї? — спитав я.

Не буває. Жінки подружили, між ними ще не було жодної сварки. Молодша спокійна, лагідна, а старшу Данг оточує такою увагою і пошаною, що їй бракує хіба що пташиного молока.

— Не знаю, — звірювався Данг, — чи усвідомлюєте ви собі, які чутливі й вразливі наші жінки. З ними треба поводитися чуйно, як з тендітними квітками, обережно…

Я вже дещо чув про надмірну чутливість чоловіків мео. Безмежно, по-дитячому довіряли вони всім зустрічним, навіть незнайомим, вірили їм на слово. Але найменша нечесність, недодержання обіцянки негайно руйнували віру і раз назавжди відштовхували мео від цих людей. Як я вже згадував, мео — це зразок безприкладної порядності.

— Наші жінки! — задумливо мовив Данг, і його очі ніби затуманилися. — Мій молодший брат теж мав двох дружин, чесних жінок. Єдиний раз він підвищив голос на старшу дружину в якійсь безглуздій дріб’язковій справі. Тільки на хвилю втратив самовладання і… вона отруїлася.

На небі засвітилися зірки, повіяло прохолодою, і тим приємніше було сидіти біля вогню. На щастя, запасів палива було досхочу.

— У лісовій долині ви, Данг, згадували про чарівні роги, — сказав я. — Чи маєте ви їх — при собі?

Обличчя мео враз набрало шанобливого виразу:

— Так.

Він витяг їх з торби і подав мені.

— Тільки прошу, не впустіть на землю!

Це були два конічні шматки буйволячого рога завдовжки сантиметрів п’ятнадцять, складені разом. Щоб здобути їх, треба відтяти кінчик рога, потім розрізати навпіл уздовж осі конуса. Такі дві половини мали з одного боку плоску поверхню, а з другого були закруглені. Коли їх тримати в руках, то це звичайні шматки рога. А от якщо кинути на землю, вони враз набувають чарівної сили і, залежно від того, як упадуть, притягують доброго або злого духа і тим самим подають добрі чи погані прикмети.

— І ви вірите в це?

Данг таємниче посміхнувся:

— Ті роги я успадкував од предків. Мій батько вірив у них, вірив у них і дід. А зрештою, — мео подивився на мене хитро, — скажіть самі, хіба напала на вас пантера, коли ми проїжджали через пущу в теплій долині?

— Ні.

— От бачите! Роги завжди провіщають правильно.

— А якби вони зараз упали, тоді що?

— Ой, тоді б чарівні сили почали діяти так само, як мотор в автомобілі, коли натиснути стартер! — пояснив Данг, гордий з вдалого порівняння, і швидко відібрав у мене роги, щоб, бува, нічого не трапилося.

Друг Данга неспокійно крутився біля багаття. Ми весь вечір розмовляли тільки про звичаї мео, Данг був у центрі уваги, і це страшенно непокоїло таї. Хон заздрив другові. Кінець кінцем він не витримав і зауважив, що у таї також є цікаві шлюбні звичаї: наприклад, «роблення зятя».

— Знаю, знаю! — сказав я.

Тоді Хон назвав хан куонг — любовний конкурс.

— Еге-гей! Теж знаю! Бачив його! — я мусив трохи вгамувати запал хлопця.

Хон, значно молодший од Данга — він не мав ще й тридцяти років — був до смішного честолюбний. Він страшенно розпалився. Його завжди приємне обличчя комічно нахмурилося, коли він намагався пригадати цікаві події, щоб здивувати й засліпити нас. Раптом погляд хлопця зупинився на печері, і він радісно вигукнув:

— А що ви знаєте про наші гроти кохання?

— Небагато, — признався я. — Майже нічого. А ви їх знаєте?

— Чи знаю я? — очі його заблищали. — Адже я сам брав участь в обряді у гроті кохання.

— І було там щось цікаве?

— Ще б пак! — Хон обхопив обома руками голову, його очі світилися від задоволення.

Мені здавалося, що ми були трохи напідпитку, тому у нас виник веселий, задерикуватий настрій.

— Справжній брехун! — підбурював я Хона начеб' то серйозно і тому дивився на нього недовірливо. — Бреше, аж пил іде!

— Клянуся, присягаюся! Я був там! — запевняв нас Хон.

Я знав, що між Чорною і Червоною річками, отже, паралельно до нашого шляху Хоа Бін — Сонля — Лаї Чау громадилися найбільші в цих краях страшенно заплутані гори, а серед них траплялися неприступні долини. Вони були майже недосяжні для зовнішніх впливів. Там у білих таї зберігалися повір’я і звичаї — можна сміливо сказати — тисячолітньої давності. Існував ще культ духа землі, найстаршого і найвищого божества на Далекому Сході. Це був батько і начальник інших духів. Під його владою були всі творчі можливості, і сидів він у печерах, які славилися своїми чудовими якостями. У гротах, присвячених плодючості і поширенню життя, таї провадили обряди збільшення врожаїв і щастя для людей.

Великої слави набула печера Сам Ле поблизу Нгіа Ло. Щороку в ‘березні чи в квітні певного дня сюди з багатьох сіл сходиться молодь на так зване Свято весни. Це були або знайомі між собою хлопці та дівчата, або ті, що прагнули тут, у святому гроті, знайти обранця чи обраницю свого серця.

Сиділи вони у тому гроті іноді протягом дня і ночі. Залишали його просвітленими, виходили, тримаючись за руки, переконані, що знайшли своє щастя. Люди так вірили у надприродну міць гроту, що блаженство їхніх сердець тривало досить довго, а якщо життя припиняло це щастя, то молодь не втрачала надії: наступне Свято весни знову запрошувало на богобоязливу урочистість.

— А тепер, — запитав я, — люди ще ходять до грота кохання?

— Я чув, що вже ні, — відповів Хон.

Ми слухали розповідь таї з великим хвилюванням.

Тим часом Данг почав готуватися курити опіум. Він вийняв з в’юків люльки, завдовжки дві третини ліктя, з округлим маленьким отвором, і запалив біля себе оливкову лампочку. Потім ліг на бік. То, очевидно, була класична поза для даного ритуалу. Після цього мео вмочив тоненьку гілку в густу темно-бронзову рідину, яку він зберігав у невеличкій пляшечці, і припалив її над полум’ям. Коли опіум на кінці гілки почав тихенько шкварчати й виділяти голубуватий димок, Данг приклав кінець гілки до люльки і втягнув дим.

— Ви курили опіум? — спитав мене мео.

— Ні.

— Шкода. Жінки й опіум це, мабуть, найбільша насолода! — проголосив він сентенційно.

35
{"b":"555176","o":1}