Він це так промовив, що сперечатися чи заперечувати відпала всяка охота.
Горілий востаннє наблизився до Зарудного, якого далі тримали за руки люди Шульги, мовчки взяв у велетня ліхтарик, посвітив у лице підполковнику, намагаючись прочитати щось на його обличчі чи в його очах. Щось таке, що зародило б десь глибоко в Сергієвій душі сумнів: ось чиню я зараз неправильно, треба не так — не тут і не так.
Зарудний, коротко глянувши на нього, плюнув презирливо, відвернув обличчя.
Хай собі.
Повернувши ліхтарик, Горілий вийшов із хати.
Пішов прямо, не озираючись, застебнувши плямисту куртку, піднявши комір, глибоко запхнувши руки в кишені.
Чекав за спиною пострілу.
Епілог
…Коли в селі Шаповалівка під Конотопом, у тій-таки поганій хаті, де вже напередодні вбили двох, знайшли тіло начальника карного розшуку підполковника Володимира Зарудного з кулею в голові — він лежав на підлозі долілиць в обрамленні хаотично розставлених запалених свічок, — приховати цей факт, рівно як і говорити й писати про якісь неймовірні ритуальні вбивства, вже ніхто не міг заборонити.
…Куди Вольдемар Шульга ходив, із ким балакав душевно, кому давав слухати записану в тій хаті розмову — не знав ніхто. Але все це завершилося тихим і непомітним для сторонніх зняттям оголошення про розшук підозрюваного в скоєнні двох убивств Сергія Горілого, а справою про ритуальне вбивство начальника розшуку почали займатися не так активно.
…Так само припинили розшукувати Олександра Момота, і він випив із Горілим: усе ж таки саме Сергій доклав зусиль, аби це сталося. У процесі розмови Момот запропонував подумати — є перспектива працювати під його началом. «Мені он Воля те ж саме запропонував», — відповів Сергій. — «І що ж ти вибереш?» — «Не знаю».
Це була перша відповідь на поставлене з дня його звільнення запитання, яку Горілий дав щиро, відверто й одразу.
Грудень 2009 — лютий 2010, Київ
