– Він добряче хапнув мене, – повідомив той, показуючи розідрані штани, підкладку та зростаючу червону пляму.

– Я ж казав вам, марна справа, Метт, – промовив розчаровано Скотт. – Я боявся, що доведеться піти на крайнощі, хоча мені не хотілося навіть думати про це. Але зараз я бачу, що у нас немає іншого вибору. Це буде правильно.

Тим часом він невпевнено витягнув револьвер, відкрив барабан і впевнився, що він заряджений.

– Слухайте, містере Скотт, – заперечив Метт, – цей собака витерпів пекельні муки. Не можна чекати, що після цього він буде білим та пухнастим. Дайте йому час.

– Погляньте на Майора, – відповів хлопець.

Погонич подивився на пораненого собаку. Повалившись на сніг, він лежав у калюжі крові і за всіма ознаками був при смерті.

– Він дістав по заслузі. Ви самі так сказали, містере Скотт. Він спробував відібрати м’ясо у Білого Ікла, ось чому він мертвий. Що ж то була б за собака, якби вона не могла поборотися за свій шматок м’яса?

– Але ж він напав на вас, Метт. Собаки то ще півбіди, але ж не можна дозволяти йому нападати на людей.

– Я це заслужив, – не відступав Метт. – За що я хотів його вдарити? Ви самі сказали, що він вчинив справедливо. А я не мав права його бити.

– Вбивши його, ми зробимо добру справу, – наполягав Скотт. – Його не приборкати.

– Послухайте, містере Скотт, дайте бідоласі шанс виправитися. У нього ще не було такої нагоди. Йому довелося багато чого витерпіти, і він уперше опинився на волі. Він має право на шанс і якщо він не виправиться, я сам пристрелю його. Ось так!

– Богу відомо, я не хочу його вбивати і не хочу, щоб хтось інший вбивав, – відповів Скотт, ховаючи револьвер. – Ми не будемо його прив’язувати знову, і я подивлюся, що можна зробити, щоб завоювати його довіру. Спробую прямо зараз.

Він підійшов до Білого Ікла та заговорив з ним спокійно та ласкаво.

– Вам би не завадило мати палку під рукою, – попередив Метт.

Скотт похитав головою та продовжив свої спроби завоювати довіру Білого Ікла.

Біле Ікло нашорошився. Насувалася якась загроза. Він вбив собаку цього бога, вкусив його товариша і чого ще чекати, окрім жорстокої розправи? Та, незважаючи на це, він не скорився. Він напружився всім тілом, готовий відбити будь-яку загрозу, яка могла проявити себе з хвилини на хвилину – він їжився, шкірився та з недовірою дивився на людину. В руці у бога не було палки, тому він дозволив йому підійти доволі близько. Рука людини потягнулася вперед та почала опускатися у нього над головою. Біле Ікло зіщулився і напружився всім тілом, присідаючи під нею все ближче до землі. Йому загрожувала небезпека, тут приховувалась якась пастка. Йому не один раз доводилося відчувати на собі силу руки божества, і він знав, якими винахідливими вони можуть бути у намірі завдати болю. Крім того, ним знову оволоділа його звична неприязнь до дотиків. Погроза в його ричанні тепер чулася більш виразно, в той час як він присідав все нижче, а рука опускалась. Він не хотів кусати руку, і він терпів загрозу, доки в ньому не заграв інстинкт, який пробудив ненаситну жагу до життя.

Уідон Скотт гадав, що він достатньо швидкий, щоб уникнути укуса. Але він ще не знав, настільки спритним був Біле Ікло, який атакував напевне і зі швидкістю змія.

Скотт гучно зойкнув від несподіванки, міцно стиснувши поранену руку іншою. Метт вилаявся та підскочив до нього. Зіщулившись, Біле Ікло їжився, шкірився, та погрозливо дивлячись на людей, позадкував назад. А ось тепер йому вже напевне треба чекати побоїв, таких же жорстоких, які доводилося терпіти від Красунчика Сміта.

– Ей! Що ви надумали? – раптом закричав Скотт.

Метт метнувся у хатину та вийшов звідти з рушницею в руках.

– Нічого, – повільно протягнув той, напускним тоном, – всього лише збираюся виконати те, що обіцяв. Я гадаю, мені вирішувати, коли пристрелити цього собаку. Ось це я і збираюся зробити.

– Ви цього не зробите.

– Ще й як зроблю. Зараз ви в цьому переконаєтесь.

Так само як Метт прохав не вбивати Біле Ікло, коли той його вкусив, тепер Уідон Скотт прохав зберегти собаці життя.

– Ви ж самі говорили, що треба дати йому шанс. Так дайте йому шанс. Ми тільки розпочали, і не можемо відступитися на самому початку. Цього разу я отримав по заслузі. І… погляньте на нього!

Біле Ікло стояв біля кутка хатини, в сорока футах від них, і ричав зі страхітливою ненавистю, не на Скотта, а на погонича.

– Отакої! Бути цього не може! – висловив своє здивування погонич.

– Погляньте, який він кмітливий, – поспіхом повів далі Скотт. – Йому відомо про рушницю не менше за вас. Він дуже розумний і ми повинні дати йому можливість проявити себе. Покладіть рушницю.

– Добре, я покладу, – погодився Метт, притуляючи рушницю до стосу.

– Ви лишень погляньте! – відразу ж вигукнув він.

Біле Ікло більше не їжився та затих.

– Варто дещо перевірити. Дивіться.

Метт потягнувся до рушниці, і тієї ж миті з горла Білого Ікла вихопився рик. Потім погонич відступив від рушниці, і піднята верхня губа Білого Ікла опустилася, прикривши його зуби.

– А зараз, просто задля цікавості.

Метт взяв рушницю і почав повільно піднімати її до плеча. В унісон з його рухом Біле Ікло заричав і до того моменту, як рушниця досягла плеча, з нього вже виривався лютий рик. Але як тільки Метт націлив рушницю на нього, Біле Ікло відскочив у бік та зник за кутом хатини. Вражений погонич дивився туди, де ще мить тому стояв Біле Ікло.

Метт тріумфально поставив рушницю, потім повернувся до свого хазяїна.

– Я згоден з вами, містере Скотт. Цей собака надто розумний, щоб його вбивати.

РОЗДІЛ VI – ЛЮБЛЯЧИЙ ХАЗЯЇН

Спостерігаючи за тим, як Уідон Скотт наближається до нього, Біле Ікло їжився та ричав, даючи тим самим зрозуміти, що не прийме покарання. Пройшла доба після того, як він вкусив руку, яка тепер була перебинтована та висіла на пов’язці. Раніше Білому Іклу вже доводилося терпіти покарання, які боги відкладали на потім, і тепер він побоювався, що таке покарання ось-ось обрушиться на нього. А як же могло бути інакше? Він зробив те, що вважав святотатством – увіп`яв ікла в священну плоть бога. Та на додачу бог, якого він вкусив, був білим і наймогутнішим серед усіх богів. Він знав, як боги вершать свою владу, і варто було чекати неминучого та неймовірно жорстокого покарання.

Бог сів на відстані декількох футів від нього. Біле Ікло не відчув у цьому загрози. Коли боги вершили покарання вони завжди стояли на ногах. Крім того, в руках у цього бога не було ані палки, ані бича, ані зброї. Більше того, сам він не був прив’язаним. Ані цапок, ані палка не утримували його. І перш ніж бог встигне звестися на ноги, він вже сховається в безпечному місці. А тим часом він зачекає і поспостерігає за ним.

Бог сидів тихо, не рухаючись, і ричання Білого Ікла поступово вщухало, згасаючи в глибині його горла, та невдовзі й зовсім стихло. Потім бог заговорив, і з першим звуком його голосу, шерсть на загривку Білого Ікла піднялася дибки і він знову заричав. Але бог не робив рухів, які б несли в собі загрозу, він продовжував щось мирно розповідати. Ричання Білого Ікла і голос бога залунали в унісон і створили злагоджений ритм. Але бог розмовляв без кінця. Він говорив з Білим Іклом так, як до цього з ним ще ніхто і ніколи не говорив. Він говорив спокійно, ласкаво і в його голосі вчувалася доброта, яка якимось чином зуміла зачепити незнані до цих пір Білому Іклу почуття. Попри свою сторожкість та застережливі знаки його інстинкту, Біле Ікло почав пройматися довірою до цього бога. Його охопило почуття безпеки, яке поряд з людьми завжди виявлялося невиправданим.

Минуло багато часу, перш ніж бог піднявся та попрямував до хатини. Біле Ікло спостерігав за ним з осторогою, коли він знову з’явився на ґанку. У нього в руках не було ані бича, ані палки, ані зброї. Та й здорова його рука нічого не ховала за спиною. Бог знову сів на те ж саме місце, в декількох футах від нього. Він простягнув йому невеликий шматок м’яса. Біле Ікло нашорошив вуха і підозріло його оглянув, примудряючись при цьому не випускати з уваги бога. Він напружився усім тілом в очікуванні будь-якого зрадливого підступу, та приготувався відскочити при першому ж натяку на загрозу.