Забинтований, він не міг навіть поворухнутися через гіпс і пов’язки. Так Біле Ікло лежав багато тижнів. Він спав багато годин поспіль і йому часто снилися сни. В його голові нескінченним потоком проносилися видовищні видіння Північного краю. Всі привиди минулого пробудилися і знову нагадали про себе. Біле Ікло знову жив у лігві з Кіче, тремтячи, він повз до ніг Сірого Бобра, заявляючи йому про свою вірність, тікав, щодуху від Ліп-ліпа і ревучої зграї цуценят.

Він знову біг у тиші, у пошуках живої здобичі в голодні місяці, знову мчав на чолі зграї, чув, як бич в руках

Міт-са та Сірого Бобра виляскує позаду, а там де дорога звужувалась, вони кричали: «Ра! Раа!», примушуючи зграю зійтися разом, наче віяло. Він знову прожив весь той час, який провів з Красунчиком Смітом і знову пережив усі бої. В такі моменти уві сні він скавчав і ричав, і ті, хто сидів біля нього, казали, що йому сниться щось погане.

Але один сон примушував його особливо страждати – електромобілі, що гриміли, дзвеніли та нагадували йому здорових рисей, які ричали. Білому Іклу снилося, наче він, сховавшись в кущах, чекає, коли ж білка зважиться забігти достатньо далеко від свого укриття на дереві, щоб напасти на неї. І щойно він на неї наскочив, вона відразу ж перетворилася на електромобіль – зловісний та моторошний, він виростав над ним, мов гора, гримів, дзвенів та вивергав на нього полум’я. Все повторилося, коли він кинув виклик яструбові, який літав у небі. Раптом він обрушився на нього з висоти, перетворюючись на льоту у всюдисущий електромобіль. А потім, він знову опинився в загоні у Красунчика Сміта. Навколо зібрались люди, і Біле Ікло знав, що буде бій. Він дивився на двері в очікуванні суперника. Двері відчинилися і ось на нього вже знову летить страхітливий електромобіль. Такі сни снилися йому тисячу разів, і кожного разу він знову й знову переживав неймовірний жах.

Потім наступив той день, коли було знято останній бинт та останню гіпсову пов’язку. Цей день став святковим. Всі мешканці Сьєрра-Віста зібралися навколо Білого Ікла. Хазяїн потер йому вуха, і Біле Ікло проспівав свою любовну пісню. Дружина хазяїна назвала його «Славний Вовк», і всі захоплено схвалили дане йому ім’я, а жінки наперебій заходилися називати його Славним Вовком.

Біле Ікло спробував звестися на лапи, та після декількох спроб він знесилено впав. Він так довго лежав, що його м’язи втратили свою вправність та силу. Біле Ікло трохи соромився своєї слабкості – йому здавалося, наче він тим самим підводив богів, не справляючись зі службою, яку він був їм винен. Це примусило його докласти неймовірних зусиль, щоб піднятися, і зрештою, тремтячи та похитуючись назад та вперед, він зміг звестися на всі чотири лапи.

– Славний Вовк! – підхопили жінки разом.

Суддя Скотт з тріумфом спостерігав за ними.

– Тепер ви й самі визнаєте, що він вовк, – сказав він. – А я завжди вам говорив про це. Звичайний собака не вижив би, а він вижив. Немає ніяких сумнівів у тому, що Біле Ікло вовк, а не собака.

– Славний Вовк, – виправила його дружина.

– Так, Славний Вовк, – погодився суддя. – І віднині так я і буду його називати.

– Йому треба буде знову навчитися ходити, – сказав лікар, – і він може почати практикуватися прямо зараз. Це йому не зашкодить. Відведіть його на вулицю.

На вулицю Біле Ікло вийшов немов цар – всі мешканці Сьєрра-Віста супроводжували його і прислуговували йому. Він був дуже слабим і, дійшовши до газону, ненадовго приліг, щоб відпочити.

Потім процесія рушила далі і, запрацювавши м’язи Білого Ікла потроху почали наливатися силою, а кров по венах побігла жвавіше. Вони дійшли до стайні, і там біля дверей знайшли Коллі з півдюжиною пухкеньких цуценят, які гралися навколо неї у сонячних променях.

Біле Ікло здивовано на них подивився. Коллі погрозливо заричала на нього, і він акуратно тримався на відстані. Хазяїн підштовхнув до нього ногою одне з цуценят, яке сиділо на траві незграбно розкинувши лапи у різні боки. Біле Ікло наїжився, виказуючи свою підозру, але хазяїн запевнив його, що нічого боятися.

Одна з жінок обхопила Коллі руками, і та пильно спостерігала за Білим Іклом і своїм ричанням попереджала, що йому є чого боятися.

Цуценя розтягнулося у нього перед лапами. Біле Ікло нашорошив вуха і зацікавлено за ним спостерігав. Потім вони доторкнулися один до одного носами, і Біле Ікло відчув, як його морду лизнув теплий маленький язичок. Біле Ікло висунув язик, і навіть не розуміючи чому, лизнув цуценя у відповідь.

Боги зустріли виставу оплесками і радісними криками. Біле Ікло здивувався та спантеличено глянув на них. Потім слабкість далася взнаки і він приліг. Нашорошивши вуха та нахиливши голову набік, він спостерігав за цуценям. Решта цуценят також поповзла до Білого Ікла, чим викликала невдоволення Коллі, і він з серйозним виглядом дозволив їм забиратися та повзати по ньому. Почувши навколо себе оплески богів, він спочатку трохи засоромився та зніяковів. Але ніяковість потроху щезала, поки він спостерігав за грою та пустощами цуценят і прикривши повіки, він задрімав під теплими сонячними променями.