На тонкому загривку бульдога з’явилася кров від рваної рани за вухом. Черокі навіть не здригнувся і не заричав а, розвернувшись, погнався за Білим Іклом. Сила обох бійців, спритність одного та стійкість іншого, змінили упереджену думку натовпу, і люди почали робити нові ставки та підвищувати початкові. Знову і знову Біле Ікло підскакував, кусав бульдога та відскакував неушкодженим, а його дивний суперник все так само неквапливо, але рішуче та діловито гнався за ним. Його тактика мала свій сенс – він знав, що робить і ніщо не могло відволікти його від задуманого.
Його повадки, кожен його рух були відчеканені його наміром. Бульдог спантеличив Біле Ікло. Ніколи раніше не бачив він такого собаки. Шерсті у нього не було і ніжну шкіру легко було поранити. На ньому не було густого хутра, яке захистило б його від зубів Білого Ікла, як часто траплялося з іншими собаками його породи, з якими йому доводилося битися. Кожного разу, атакуючи, його зуби легко впиналися в м’яку плоть, при цьому здавалося тварина не могла себе захистити. Дивним було ще й те, що на відміну від інших його суперників, собака не гавкала і не скавучала. Не враховуючи того, що бульдог огризався і кректав, він терпів удари мовчки. І ніколи собака не відставала у своєму переслідуванні.
Не те, щоб Черокі був повільним, він міг повернутися і метнутися достатньо швидко, але Біле Ікло завжди випереджав його. Черокі також був збитий з пантелику. Він ніколи раніше не бився з собакою, до якої не можна було наблизитися. Зійтися близько завжди бажав не лише він, але і його суперник. А цей собака тримався на відстані, кружляв та ухилявся туди-сюди і ніколи не залишався на одному місці. І коли зуби суперника впивалися в нього, то він не утримував своєї хватки, а одразу ж її відпускав і знову відскакував геть.
Та атакуючи суперника, Білому Іклу не вдавалося дістатися до уразливої частини шиї під нижньою щелепою. Бульдог був занадто низько, а його масивні щелепи слугували йому бронею. Біле Ікло метався то до суперника, то назад, залишаючись цілим та неушкодженим, в той час як ран на тілі Черокі ставало дедалі більше. Його шия і голова з обох боків були розідрані та вкриті глибокими слідами від зубів Білого Ікла. Рани собаки сильно кровоточили, та здавалося, вони анітрохи не бентежили його. Він як і раніше продовжував своє неквапливе переслідування, хоча все-таки одного разу він ненадовго зупинився та спантеличено поглянув на публіку, яка спостерігала за бійцями, замахавши коротким хвостом на знак готовності до бою.
Цієї миті Біле Ікло наскочив на нього і, відстрибуючи назад, відірвав шматок його роздертого вуха. Дещо розізлившись, Черокі поновив свою гонитву та побіг всередині кола, який описував Біле Ікло, а потім кинувся до свого суперника у спробі вчепитися в його горло мертвою хваткою. Але густе хутро стало йому на заваді, і натовп схвально заревів, коли Біле Ікло несподівано зміг ухилитися від загрози, відскочивши в інший бік.
Час минав. Біле Ікло продовжував кружляти, ухилятися від атаки, нападати та відскакувати назад, при цьому він незмінно завдавав супернику ударів. А бульдог все з тією ж рішучою впевненістю продовжував наполегливо переслідувати його. Рано чи пізно, він сподівався спіймати вдалий момент, і тоді його тактика виправдала б себе, і вирішальний удар приніс би йому перемогу. А поки він приймав всі удари, яких завдавав йому суперник. Вуха бульдога перетворились на висячі стрічки, шия та плечі були вкриті багаточисленними ранами і навіть губи його кровоточили – а все через швидкі, мов блискавка атаки зубів, які він не міг ані передбачити, ані уникнути.
Знову і знову Біле Ікло робив спроби збити Черокі з ніг, та все марно – на заваді ставала велика різниця у зрості між ними. Черокі був низькорослим та надто приземкуватим. Біле Ікло випробував свій трюк вже багато разів. Нагода подолати суперника випала коли він кружляв по колу і, ухиляючись від бульдога, завдавав йому удари. Він спіймав момент, коли Черокі повернув голову у бік та уповільнив біг. Його плече відкрилося для удару. Біле Ікло кинувся до нього, але плече виявилося занадто низько, а його ривок занадто сильним і, не встигнувши вчасно зупинитися, його занесло, і він перелетів через суперника. Вперше за безліч пережитих сутичок люди побачили, як Біле Ікло втратив точку опори. У повітрі його перевернуло, і він приземлився б на спину, якби на льоту не встиг би вивернутися по-котячому, у спробі приземлитися на лапи. Його зусилля виявилися марними, і він все-таки впав на бік. Наступної миті Біле Ікло вже знову стояв на лапах, але Черокі вистачило цієї миті, щоб зімкнути зуби на горлі суперника.
Хватка виявилася невдалою – бульдог вчепився зубами надто низько, біля грудей, але він не відпускав її. Скочивши на лапи, Біле Ікло дико заметався в боки, намагаючись скинути з себе тіло собаки. Вантаж, який повис на ньому і хилив до землі, довів його до сказу. Цей вантаж сковував його рухи та обмежував його свободу, нагадуючи пастку. Всі його інстинкти збунтувалися проти такої ноші. Його протест був несамовитим. На декілька хвилин він абсолютно збожеволів. Його інстинкти разом забили тривогу, і все його єство захлеснула воля до життя. Ним оволоділо бажання простого фізичного існування. Всі думки щезли. Здавалося, його мозок відключився. Розум затьмарила сліпа жага фізичного існування та руху – за будь що він бажав рухатися, адже від руху залежало його життя.
Біле Ікло ходив колами, вертячись у різні боки та намагаючись скинути вантаж вагою в п’ятдесят фунтів, який повис біля його горла. Бульдог не дуже вигравав, але хватку не відпускав. Зрідка, йому вдавалося дістати лапами до землі, і тоді він підтягувався ближче до горла Білого Ікла. Але наступної миті він вже знову втрачав ґрунт під ногами і літав з боку в бік від несамовитих круговоротів Білого Ікла. Черокі прислуховувався до своїх інстинктів. Він знав, що тримати хватку було вірною тактикою, і від цього усвідомлення по його тілу хвильою пробігало блаженне почуття задоволення. В такі моменти він навіть примружував очі, дозволяючи своєму тілу гойдатися з боку в бік, і не турбувався про те, що така легковажність може якось йому зашкодити. Окрім його хватки нічого не мало значення, і він міцно стискав свої зуби.
Біле Ікло припиняв метатися по колу лише тоді, коли знесилювався. Він нічого не міг вдіяти і не міг зрозуміти, що робити далі. Ніколи в бійці з собакою з ним такого не траплялося. Собаки, з якими йому доводилося боротися, так не билися. Вся боротьба з ними полягала у тому, щоб схопити, увіп’ястися іклами та відскочити від суперника геть, схопити, увіп’ястися іклами та відскочити. Тепер він почасти лежав на боці і важко дихав. Черокі все ще не відпускав хватку та навалювався на нього у спробі повністю повалити його на бік. Біле Ікло опирався та відчував, як щелепи на його грудях рухаються – послаблюючи хватку, вони перебирали його шкіру а потім знову міцно стискалися. Кожного разу, коли щелепи рухалися, хватка суперника підбиралася все ближче до горла. Бульдог намагався утримати те, що йому вже вдалося схопити зубами, і коли випадала нагода – захопити ще більше. Вдача посміхалася йому тоді, коли Біле Ікло сидів нерухомо, коли ж він боровся, Черокі задовольнявся тим, що міг просто тримати свою хватку. Вигнутий загривок був єдиною частиною тіла Черокі, до якого зуби Білого Ікла могли дістатися. Він схопив бульдога зубами там, де починалася його шия, вище плеча, але не зміг повторити прийом суперника, який перебирав своїми зубами шкіру, до того ж його щелепи були до нього не пристосовані. Біле Ікло судомно рвав та роздирав плоть собаки своїми іклами в надії звільнитися від тягаря. І тут положення їхнє змістилося і його повело у бік. Бульдогу вдалося повалити його на спину і, не відпускаючи чіпкої хватки, він опинився на ньому зверху. По-котячому Біле Ікло підтягнув задні лапи і почав бити ними в живіт свого ворога, роздираючи його своїми кігтями. Черокі міг би легко лишитися без нутрощів, але швидко хитнувшись у бік, він сповз з тіла Білого Ікла і ліг до нього перпендикулярно.
