Цей чоловік захоплювався жорстокою майстерністю Білого Ікла і бажав володіти ним. З самого початку, Красунчик Сміт намагався прихилити його до себе. Біле Ікло спочатку ігнорував його. Пізніше, коли спроби подружитися ставали дедалі наполегливішими, Біле Ікло відразу їжився, шкірив зуби та відступав від нього геть. Цей чоловік не подобався йому. Він відчував в ньому присутність чогось недоброго. В ньому крилося зло, і Біле Ікло лякався простягненої руки та його вкрадливої мови. Він ненавидів цього чоловіка.
Тваринам легше відрізнити добро та зло. Добро змушує відчувати спокій та притупляє біль, тому добро викликає почуття любові. Зло викликає тривогу, відчуття небезпеки та болю і, відповідно викликає почуття ненависті. Біле Ікло відчував зло поряд з Красунчиком Смітом. Незбагненним чином його потворне тіло та спотворений розум випромінювали хворобу зсередини, подібно до туману, що підіймається над малярійними болотами. Не логіка і не інстинкти, а більш глибинні та незвідані почуття Білого Ікла підказували йому, що цей чоловік становив загрозу, був здатен зашкодити і тому злий та мудро було його ненавидіти.
Коли Красунчик Сміт вперше прийшов на стоянку Сірого Бобра Біле Ікло був там. Почувши його віддалені кроки, він зрозумів хто йде ще до того, як зміг побачити гостя і його шерсть почала підійматися дибки. До цього він мирно лежав, та зачувши кроки, відразу ж піднявся на лапи, і коли Красунчик Сміт з’явився, він в манері справжнього вовка відбіг подалі. Біле Ікло спостерігав за тим, як Сірий Бобер розмовляє з цим чоловіком, але не мав уяви, про що йшла мова. І коли Красунчик Сміт показав на нього рукою, він одразу ж заричав, наче ця рука не була в п’ятнадцяти футах від нього, а вже опускалася над ним. Чоловік розсміявся на це, а Біле Ікло плавною риссю попрямував під покрив лісу, раз у раз по дорозі озираючись назад.
Сірий Бобер відмовився продати собаку. Він розбагатів завдяки торгівлі і ні в чому не мав потреби. Крім того, Біле Ікло був цінною твариною, найсильнішим їздовим собакою, який у нього коли-небудь був та найкращим ватажком. Більше того, не було іншого подібного собаки вздовж берегів річки Макензі та річки Юкон. Він вмів битися. Він вбивав інших собак так само легко, як людині комара прибити. (Очі Красунчика Сміта загорілися, зачувши це, і він нетерпляче облизав свої тонкі губи). Ні, він не продасть Біле Ікло ні за яку ціну.
Та Красунчик Сміт добре знав одну слабкість індіанців. Він часто заходив у табір Сірого Бобра, і за пазухою у нього завжди була захована пляшка. Одна з особливостей віскі полягає у тому, що воно здатне викликати спрагу. Так воно подіяло і на Сірого Бобра. Його збуджені клітини і палаючий шлунок почали вимагати все більше й більше обпікаючої рідини, і під дією незвичного напою Сірий Бобер був ладен на все аби цей напій отримати. Ті гроші, які він вторгував за хутра, рукавиці та мокасини почали зникати. Гроші щезали все швидше і швидше, і чим менше ставало грошей в мішечку, тим менше залишалося терпіння у Сірого Бобра.
Зрештою, у нього не лишилося ані грошей, ані товарів, ані терпіння. У нього не лишилося нічого, окрім спраги, цієї жахливої одержимості, яка зростала з кожним його тверезим подихом. Тоді Красунчик Сміт знову заговорив з ним про продаж Білого Ікла, та цього разу він запропонував заплатити не грошима, а пляшками, і тепер Сірий Бобер слухав з більшою охотою.
– Спіймай собаку і напій твій, – було його останнє слово.
Два дні потому пляшки привезли.
– Спіймай собаку, – сказав Красунчик Сміт Сірому Бобру.
Одного вечора Біле Ікло прокрався на стоянку і приліг, зітхнувши з полегшенням. Жахливого білого чоловіка там не було. Вже багато днів поспіль його бажання заволодіти ним ставало все більш настирливим, і весь цей час щось спонукало Біле Ікло триматися подалі від стоянки. Він не знав, якого зла міг заподіяти своїми наполегливими руками цей чоловік, але знав, що від них не варто чекати нічого доброго, і йому краще було триматися від них подалі.
Та як тільки він приліг, Сірий Бобер, хитаючись, нахилився до нього та затягнув навколо його шиї шкіряний ремінь. Не відпускаючи ремінь, він сів поряд з Білим Іклом. В іншій руці він тримав пляшку, яка час від часу перехилялася у нього над головою та побулькувала.
Так пройшла година, і раптом почулося, як хтось наближається. Біле Ікло почув гостя першим, і впізнавши по крокам, хто йде, відразу ж наїжився, а Сірий Бобер продовжував клювати носом. Біле Ікло спробував обережно витягнути ремінь з руки свого хазяїна, але Сірий Бобер прокинувся і міцніше стиснув його своїми пальцями.
Красунчик Сміт зайшов на стоянку і підійшов до Білого Ікла. Піднявши голову до істоти, що його лякала, він почав уважно спостерігати за рухом його рук і тихо заричав. Одна його рука потягнулася вперед та почала опускатися йому на голову. Його тихий рик переріс у напружене та люте ричання. Рука продовжувала повільно опускатися, в той час як він, зіщулюючись, присідав під нею дедалі нижче і не відривав від неї злісного погляду. Біле Ікло тепер задихався від люті та його рик ставав дедалі коротшим. І тут, мов змій, він несподівано напав на руку. Та вона вчасно відсахнулася і зуби, гучно клацнувши, вхопили пустоту. Красунчик Сміт злякався та розізлився. Сірий Бобер дав Білому Іклу стусана, який примусив його припасти до землі в шанобливій покірності.
Біле Ікло з підозрою слідкував за кожним рухом. Він бачив як Красунчик Сміт пішов та повернувся з міцною палкою. Сірий Бобер віддав йому кінець ременя і той почав йти геть. Ремінь натягнувся на шиї Білого Ікла, коли він почав опиратися. Тоді Сірий Бобер заходився осипати його ударами з усіх боків, примушуючи його піднятися та йти за Красунчиком Смітом. Він скорився, але не пішов, а кинувся до чужака, який тягнув його геть. Красунчик Сміт не відстрибнув у бік. Він очікував атаки. Перш ніж Біле Ікло встиг накинутися на нього, Красунчик Сміт вправно завдав йому удару палкою, відкинувши на землю. Сірий Бобер засміявся і схвально кивнув головою, а Красунчик Сміт знову потягнув ремінь, і Біле Ікло, знесилено хитаючись, поповз слідком.
Він не зробив другої спроби напасти. Йому вистачило одного удару палкою, щоб переконатися у тому, що білий бог вміє поводитися з нею, і він був занадто розумним, щоб боротися з неминучим. Він лишень похмуро йшов за Красунчиком Смітом, опустивши хвіст між лапами, і все ще тихо порикував собі під носа. А Красунчик Сміт з осторогою поглядав на нього та тримав палку напоготові.
В форті, надійно прив’язавши Біле Ікло, Красунчик Сміт пішов спати. Біле Ікло вичікав годину, а потім заходився перегризати ремінь зубами і вже через десять секунд був вільним. Він не витрачав часу на марне роз’їдання ременя, а перегриз його по діагоналі, майже так само рівно, якби його перерізав ніж. Поглянувши вгору на форт, Біле Ікло наїжився та заричав. Потім він розвернувся та подріботів назад до стоянки Сірого Бобра. Він не відчував прив’язаності до цього чужого та жахливого бога. Він ввірив себе Сірому Бобру і вважав, що все ще йому належить.
Все повторилося знову, та цього разу дещо змінилося. Сірий Бобер знову прив’язав його ременем і вранці повернув Красунчику Сміту. І ось після цього все пішло інакше. Красунчик Сміт побив його. Надійно прив’язаний, Біле Ікло міг лише марно бушувати від гніву і терпіти покарання. Красунчик Сміт бив його і палкою і бичем і за все своє життя йому не доводилося терпіти таких жорстоких побоїв. Навіть пороття, яке він отримав у дитинстві від Сірого Бобра, було ласкою в порівнянні з ударами, які на нього сипалися зараз.
Красунчик Сміт отримував задоволення від покарання. Він упивався ним. Потай він зловтішався, завдаючи удари своїй жертві, і його очі відчужено горіли, доки він розмахував бичем чи палкою, і слухав скавучання Білого Ікла від болю та його безсилі завивання. Жорстокість Красунчика Сміта була такою ж, як у всіх боягузів. Сам, щулячись та розпускаючи нюні перед ударами або гнівними словами людини, він відігравався на істотах, які були слабкішими за нього. Все живе любить владу, і Красунчик Сміт не був вийнятком. Позбавлений можливості показати силу серед собі подібних, він відігравався на беззахисних живих істотах. Але Красунчика Сміта не можна було винуватити у цьому. Він народився з потворним тілом та низьким інтелектом. Такою була його глина і форма, набута нею, не ліпилася добротою навколишнього світу.
