Однак, час від часу той чи інший собака бунтував, але Біле Ікло їх швидко приборкував. Таким чином, він завжди був готовий до драки. Він ревниво оберігав своє право на відособленість в зграї, і часто боровся, щоб її відстояти. Але такі сутички тривали недовго. Він був набагато швидшим за решту собак. Біле Ікло ранив їх своїми іклами настільки швидко, що перш ніж розпочати боротьбу, стікаючи кров’ю вони все ще не могли усвідомити, що бій вже було завершено і вони зазнали поразки. Біле Ікло підтримував таку ж жорстоку дисципліну серед своїх побратимів, яку боги вимагали від собак в упряжці. Він ніколи не давав їм поступок та наполегливо примушував їх проявляти до нього повагу. Вони могли поводитися між собою як їм заманеться. Його це не турбувало. Він лише вимагав, щоб вони не зазіхали на його відособленість, щоб забиралися з його шляху, коли йому захочеться пройти повз, і завжди визнавали його владу над ними. Щойно він помічав, як хтось з них поривається пригрозити йому атакою, він, підіймаючи верхню губу та наїжачуючись, одразу ж нападав, нещадно та жорстоко караючи їх та переконуючи в помилковості таких намірів.
Він був жахливим тираном. Маючи владу над іншими, він був безжальним. Він притісняв слабких з почуттям помсти. Випробування та їхня з матір’ю боротьба за існування, коли вони самотужки, не здавшись, вижили в безжальних умовах дикої природи, залишили свій слід. На волі він також навчився ступати обережніше, коли повз проходив сильніший суперник. Він притісняв слабких, але поважав сильних. І під час довгої подорожі з Сірим Бобром він ступав обережніше поміж дорослих собак, які зустрічались йому по дорозі на стоянках інших людей.
Минали місяці. Сірий Бобер все ще продовжував свою подорож. Біле Ікло ставав сильнішим від багатьох годин в дорозі та наполегливої праці в упряжці. І здавалося, його розумовий розвиток майже завершився. Він дуже добре вивчив світ, в якому жив. Його погляд на світ був похмурим та тверезим. Світ вбачався йому жорстоким та безжалісним, позбавленим тепла, ласки, прив’язаності та світлого душевного добра.
Він не був прив’язаним до Сірого Бобра. Так, він був богом, але дуже жорстоким богом. Біле Ікло був радий визнати його владу, але його влада базувалася на вищості інтелекту та грубій силі. Якась частина Білого Ікла жадала його влади над собою, інакше він не проявив би своєї відданості Сірому Бобру та залишився б жити на волі. В ньому ховалися почуття, які ще ніколи не були порушені. Добре слово, ласкавий дотик руки Сірого Бобра могли б пробудити в ньому ці почуття, але Сірий Бобер ніколи не гладив його і ніколи не говорив добрих слів. Це було не властиво йому. Його вищість була відмічена жорстокістю і так само жорстоко правив, він чинив правосуддя за допомогою палки, караючи за провину болючими ударами, та нагороджував за заслуги не добротою, а тим, що утримувався від побоїв.
Біле Ікло не знав, яке приємне відчуття могла подарувати йому людина, приголубивши його рукою. Більше того, він не любив, коли люди торкалися його руками. Руки насторожували його. Так, вони інколи давали м’ясо, але частіше вони завдавали болю. Рук треба було уникати. Вони кидали каміння, розмахували палками, дубинами та бичами, посилаючи удари та стусани, і коли вони хапали його, то вправно стискали, крутили та смикали, завдаючи йому болю. В чужих поселеннях йому доводилося стикатися з жорстокістю дитячих рук. Одного разу якась дитина ледь не позбавила його ока. Після цього він почав з осторогою ставитися до всіх дітей. Він не їх не терпів. Коли діти підходили до нього, простягаючи до нього свої руки, які не віщували нічого доброго, він вставав та йшов геть.
В поселенні, біля Великого Невільничого озера, обурений несправедливим ставленням людської істоти, Біле Ікло порушив закон, який прищепив йому Сірий Бобер: закон, який забороняв здійснювати непрощенний злочин – вкусити бога. У тому поселенні, як це проробляли всі собаки у всіх поселеннях, Біле Ікло нишпорив у пошуках їжі. Один хлопчик рубав мерзле лосине м’ясо і стружки відлітали від сокири, падаючи на сніг. Біле Ікло, який рознюхував поряд, чим би поживитися, натрапив на стружку та заходився її поїдати. Він помітив, як хлопчик поклав сокиру та взяв міцну палку. Біле Ікло вчасно відскочив, ледь уникнувши удару. Хлопчик погнався за ним і він, не знаючи поселення, опинився поміж двома вігвамами, загнаний у глухий кут високим земляним насипом. Білому Іклу не було куди бігти. Хлопчик загородив йому єдиний вихід, ставши між двома вігвамами. З палкою в руці він був готовий нанести удар, наближаючись все ближче до своєї загнаної жертви. Біле Ікло розлютився. Він наїжачився та заричав на хлопчика, відчуваючи несправедливість. Біле Ікло знав закон добування їжі. Будь-які відходи м’яса, а разом з тим і стружки, належали собаці, який їх знайшов. Він не зробив нічого неправильного, він не порушив закон, а цей хлопчик, незважаючи ні на що, збирався побити його. Біле Ікло невиразно усвідомлював, що робить. Гнів рухав ним. Він напав так швидко, що сам хлопчик не встиг зрозуміти, що трапилось. Отямившись, він виявив, що якимось чином опинився на снігу, а на його руці, в якій він тримав палку, з’явилася глибока рана від зубів Білого Ікла.
Але Біле Ікло знав, що порушив закон богів. Він увіп’яв свої ікла в священну плоть одного з них, і на нього чекала найстрашніша кара. Він зірвався та побіг до Сірого Бобра і коли хлопчик, якого він укусив, прийшов зі своєю сім’єю, вимагаючи відплати, він припав до землі та сховався за його ногами. Але вони так і пішли ні з чим. Сірий Бобер захистив Біле Ікло. Захистили його також Міт-са та Клу-куч. Біле Ікло, слухаючи суперечку і спостерігаючи за обуреними жестами, зрозумів, що його вчинок був виправданим. І так він пізнав відміну між богами. Були його боги та були інші боги, і вони були різними. Як би не вчиняли з ним його боги – справедливо чи несправедливо, він мав миритися з будь-яким поводженням. Але він не був зобов’язаний терпіти несправедливість від рук інших богів. Він мав право виказати гнів за допомогою зубів. І це був ще один закон богів.
Ще до заходу сонця, Білому Іклу довелося пізнати ще більше про цей закон. Міт-са, який наодинці збирав дрова у лісі, зустрів там укушеного хлопчика. З ним були інші хлопчаки. Вони зчинили суперечку. І тут хлопчаки накинулися на Міт-са. Йому добряче діставалося. З усіх боків на нього посипалися удари. Біле Ікло спочатку просто спостерігав за ними. То були справи богів, і його вони не стосувалися. Потім він зрозумів, що там був Міт-са, один з його богів, якого жорстоко били. Те, що Біле Ікло зробив наступної миті, стало необдуманим поривом. Оскаженілий від люті, він стрибнув у натовп забіяк. П’ять хвилин потому можно було спостерігати, як хлопчаки втікають хто куди, полишаючи за собою сліди крові на снігу, які свідчили про те, що зуби Білого Ікла добре постаралися. Коли Міт-са розповів в поселенні про те, що трапилось, Сірий Бобер велів принести м’яса Білому Іклу. Він велів принести дуже багато м’яса і, вдосталь наївшись, дрімаючи біля вогнища, Біле Ікло не сумнівався в тому, що вірно зрозумів закон.
Незабаром Білому Іклу довелося пізнати закон власності і про обов’язок її захищати. Від захисту тіла бога до захисту його власності був один крок, і він зробив цей крок. Те, що належало його богу, він мав захищати від усього світу – навіть, якщо для цього знадобиться кусати інших богів. Такий вчинок був не тільки блюзнірством, він також ніс загрозу. Боги були всесильними, і собаці було не зрівнятися з ними, але Біле Ікло навчився люто та безстрашно їм протистояти. Обов’язок переміг страх і боги, які приходили красти, розуміли, що власність Сірого Бобра їм не вдасться отримати.
У цій справі Біле Ікло швидко зрозумів одну річ: бог, який приходив красти, зазвичай був боягузливим богом та ганебно втікав, як тільки чув тривогу. Ще він дізнався, що як тільки він підіймав тривогу, Сірий Бобер одразу ж виходив йому на допомогу. Він зрозумів, що злодій тікав не тому, що боявся його, а тому що боявся Сірого Бобра. Біле Ікло не вмів гавкати. Його тактикою було накидатися на чужака та впинатися своїми іклами, якщо йому траплялась така нагода. Він добре підходив для того, щоб охороняти власність свого хазяїна, так як любив самотність і не бажав нічого затівати з іншими собаками. І Сірий Бобер тренуючи його, сприяв цьому. Внаслідок цього Біле Ікло став ще злішим, ще більш неприборканим та більш замкнутим.
