Емма Андієвська Шухлядні краєвиди Сонети Могутнє – духа – пророста – зерно Обрушуються – й обрис інший – барви. Ротата – дійсність – вівців – до обори. Незнані – риси – проступають – в збірнім, Готуючися – до звитяг – і збурень. Й найпроминальніше – могоричі. Із неба – душі – розтина – смичок. Гадючники – в свідомості – й очу. Красуню – смерть – за кіски – парубчак. Й де щойно – зазімки, [1] – буя – весна, Пунктииром – й геть – левині – брами сну. І те, що – в оберемки – легковажно, Гуляє – неподолане – без віжок. — Бо й там, де – ані – нив, ані – стерні, Могутнє – духа – пророста – зерно. Бо – кожний – поле бою – і наварх[2]
Не в той бік – погляд, і на айсберґ – лиска. Й сполучна – ланка узвичаєнь – луска. — Ляска – батіг. – Запобігають – ласки. Ще світ – молюск, заки – колос – Родоський. Відтинки – тлуму, що – сади – й колюччя. Та – намір, – й лячне – миттю – на нелячне. Не встиг і – пальця, – й дійсність – вся – на клоччя. І лише – ріг, який – хортів – десь – кличе. Рівнина, що – й на гори, – до останку. Та – більш, ніж – всесвіт, – вахлярем – з-під тиньку Найневимовніше, – вже – й око – мружить, Щоб – не чекав – ніхто – на роздоріжжі, Коли – на нього – з нетрів – хижий – звір. — Бо – кожний – поле бою – і наварх. Й знов – дух – на барикади – і траву Навккілля – кольорова – желятина Півдотиків, півшерехів, півтонів. Могутні хвилі: павзи – і хитання — На півдорозі – у несусвітенне, Деперепони – сталому, – чаклун, Що, – присмоктки – невтільного – й зі скла Й на жужелицю, щоб – циклон Заговорив – тією мовою, що – й клен, І, стиснувши – загубник [3] – акваланга, За рибкою – у доозонний – лінкос, [4]Заки – буття – ковтне всесвітня – мульча, [5] — З заглибини – височуючи – мовчки — Все, що – енерґію – подальших існувань, Й, ще – в сповиточку, – паростки – нові. — Й знов дух – на барикади – і траву! — Та вже – вороний – і вершник – із краплини – вирина Дошки – рожеві – від звуковідтворень, — Від – прощавань, від’їздів – і повернень. — Як – густо – крила, де – птахи – у вирій Крізь смужку – спогадів, що – ледь – від вару. [6]Час – нескінченностей. – І час – обмежень. Межу – рухому – галактичні – мажі. Хоч – голі – й босі, – щит, – єдиний, – мужність, Куляста блискавка, що – сили – множить. На кожнім – кроці – вири – й роздоріжжя, — Шлях – до – щораз – стрімкіших – перероджень. — і Бациля духа – напрям – і собори — Повз вовкулаків – всіх віків – й забарвлень, Де – каліч – волю. – Та вже – вороний І вершник – із краплини – вирина. Щоб – мисочку – й для часу косарів Із циклу «Ненормовані відтинки» Нa брамі дійсности – стовп – біоробот: Цим – лусту – хліба, тим, які – маршрути, Весілля – верх і низ – ефемериди. — Кожний – собі, – мірою – змоги, – раду, Заки усіх – небес – двигтюща – лійка, Хоч навкруги – ще – регіт, охи, – зойки. — Тлін – у руці – колоду карт – й махлює. — Хлопчина – до колонки – чортопхайку. [7]На площах – гучномовці – й велелюдно. Та – течії – хто – в світло, – непідвладні. Маля – на коника – при мамі – вйока. Вирує, згортуючись, – гомін-накип. — Й на розі – варить – бабця – риж-сирець, [8]Щоб – мисочку – й для Часу Косарів. Ледь – мінідощик Ледь – мінідощик, – й зацвіли – мімози — На втіху – і статечним, і замурзам. Дійсности – вузол – пробує – й омизник. [9] — Природа – ширше – зір, серця – і м’язи. Пошкандибало – неутульне – вбік — Під – мильні – бульбашки, які – байбак. Очищень – лазні – знов – цілу – добу: Той – випростався, інший – у клубок. Й крізь – омахи – в ущільнення – рябе, — Русалки – і в калюжах – арибал. [10] — З-під – плівок – й пелюшок – назовні – оклик — Доріжку, до якої – ще – не звикли: Ще – палить – ноги – світлом – в світло – йти, І поруч – доґи, що їм – ґном: «Ату!» — Та дух – єдиний – воля – і мета. Вуста – до вуст, – дух – крізь буття – іде Артерію, – пів неба, – затискач. [11]Пом'якшав – слід, що – атмосферний – корч. Лон долоні – ніжно – громіздке. — Й все більші – ноги – й пальці – сонця кущ. Й де під ребро – ножа – засалабонив [12] — Навкіллю – вир, – сліпучішають – бані, Що – просто – з ґрунту – повівом – в обійми — Найневимовнішому, яке – буйність — На цуценя, що – хвостиком – меляє [13]Від чого – світу озія – маліє. І дійсність – знову – нескінченний ранок, Який – нові усесвіти – із ринви. — Аж – голову – на лікоть, – снів вапняк — Бар’єри, – нездоланні, – розіпхнув — Й, не кліпнувши, суцільним – оком – вдих: Пусти до вуст, – дух – крізь буття – іде. вернутьсяЗазімки – початок зими, перші холоди. вернутьсяНаварх = у Старод. Греції – начальник фльоти. вернутьсяЗагубник = Гумовий наконечник дихальної рурки акваланга, яку вставляють між губами й зубами. вернутьсяЛінкос = штучна мова, створена для спілкування з інопланетянами, яку запропонував голляндський математик Г. Ф. І. вернутьсяМульча = дрібна солома, листя, торф для мульчування ґрунту вернутьсяРиж – сирець – повноцінний, не цілком очищений риж вернутьсяАрибал = давньогрецька туалетна посудина для запашних олій |
