— Радник чародія з надзвичайних ситуацій. Викликали?

— Ні! — гаркнув Бурецвіт.

— Е… так… — кивнула я.

— Що? Лірино, ти мене здати вирішила? — видихнув мій шокований клієнт.

— Ну й вигляд у вас, — зауважив прибулий і почав змахувати пилинки з одягу, ніби сам забруднився.

— Я поясню, Бурецвіте. У нас із чародієм були деякі домовленості.

— Що? Ні!

Шукач луснув себе по коліну й заметався з боку в бік.

— Ти здуріла? Не можна вступати у перемовини з терористами. Не можна вступати в перемовини з чародієм!

— Бурецвіте, цей чоловік допоможе нам. Я сподіваюся.

— Спробую, — поблажливо промовив радник.

— Лірино, в тебе дашок від’їхав.

— Чародієві вигідно сприяти нашим пошукам. Він хоче твою орхідею, а не тебе…

— Коли… коли ви з ним встигли? — простогнав Бурецвіт.

— Він приходив до мене в крамницю. І це він переконав мене стати твоїм провідником.

— Щоб мені креветок не їсти, не можна мати домовленостей з чародієм, Лірино! Не можна! Він лихий, він зло, він диявол!

— Не перебільшуй. У нього просто інакший спосіб життя.

— Хай мені грець!

— Ти сам мав із ним домовленості.

— Це інше. Я домовлявся, щоб він мені дозволив ще пожити!

— У тебе є ліпша ідея, як нам дістатися додому?!

— Господи, як мені пережити цей день!

— Кхм, шановні, — сказав чоловік із трейлера, — я відвезу вас до русалок, чи куди там треба, збирайтеся і — ласкаво прошу до авта. Хоча в мене таке ще питання: чи не бажали б ви перед цим прийняти ванну? Чи, може, душ?

— Чуваче, у тебе там телевізор є? — поцікавився Мереж.

— Нема, — холодно відповів радник чародія. — Де цей… як його… охоронець місця мрії?

— Вона усамітнилася, щоб накреслити план зняття прокляття. Чому ви прибули, а не сам Чародій?

— Пан Моротемн зараз дуже зайнятий.

— Якісь пакості виробляє, — просичав шукач, — комусь життя занапащає.

Радник проігнорував цей випад.

— Але він радий, пані Лірино, що ви користуєтеся нашими послугами. Співпраця — це все, що треба розумним людям для успіху. Думкою він із вами.

— У-уй! Як приємно.

— Бурецвіте!

— Я не чекав від тебе такого. Я не знаю вже, кому довіряти!

— Довіряй мені, — просто порадила я. — Більше нема кому.

Я ж твій провідник.

— До речі, — сказав радник, — монстр їде з нами.

— Як?

— Чародій велів: як буде якийсь монстр — прихопіть.

— Чортівня!

— Але ж… це хтось був, він має перетворитися сам на себе. А… а якщо не перетвориться, то що ми робитимемо з монстром у місті?

— Нічого не знаю. Монстра з собою.

— Він нам горлянки поперегризає вночі, — промовив Бурецвіт.

— А це цілком може бути! — вставив стурбований Мереж.

— Хай спочатку Мрія прокляття ліквідує, а потім ми поїдемо, — запропонувала я.

— Тут лазні ніякої нема? У мене трейлер новенький, чистенький, а… а ви…

— Що? — агресивно запитав шукач.

— Ні, ні, нічого.

— Не хвилюйтеся, ми почистимося, — сказала я.

21

Після того, як прокляття було знято, Мрія попрохала мене допомогти їй відмити волосся від слизу. З тілом вона сама впоралася, а волосся — то важче. Я стою рачки над тазиком з гарячою водою і тру слизьку масу в моїй лівій руці господарським милом у правій. Враження таке, що ефекту мало. Долоні вкриваються тоненькою липкою плівкою. Кому доводилося власноруч прати вщент засякані носовички, той мене зрозуміє.

Біля нас на стільчику сидить Дивник. Очі його сумно примружені, вушка опущені, хвостик звисає.

Місцевість було звільнено від прокляття, але його справжнього вигляду це йому не повернуло.

— Краще відхопити їх ножицями, — кажу я про брудні пасма.

— Ні-ні. Мені ж личить довге, хіба не бачиш. Адже тепер саме час зайнятися особистим життям.

— Короткі зачіски зараз у моді, — зрадливий голос тремтить благанням.

— Потри, відмиємо.

Я боюся довго дивитися на нещасного монстра, хоча вряди-годи кидаю на нього погляди. Бідолаха.

— Чому Дивника не розчакловано?

— Причини можуть бути різні. Може, монстрятко — сильна особистість. Таких як зачаклуєш, то потім не вернеш. Слухай, які зараз спідниці носять?

Вона зігнулася над тазиком з протилежної сторони і терла свій шматок волосся. Обличчя Мрії видно не було, на видноті ж була її маківка, обвита слизькими коричневими водоростями.

Я намагалася відсунути носа подалі від її голови.

— Різні.

— Угу. А кольори які в моді?

Я подумала, стенула плечима і мовила:

— Різні.

— Угу… Слухай, а Мереж тобі як?

— Тобто?

— Як хлопець.

— Ну… він такий… дивний, психований трохи. У нього, здається, комплекси, чи, може, навпаки.

— Угу… А вільний?

— Що?

— Ну, в плані жінок.

— Гадаю, вільний. У цьому плані.

— Угу. Ну, шукача не беремо, його чіпати не треба. А Радник як?

— Я його не знаю.

— Ну, ніби імпозантний.

— Давай я тебе підстрижу?

— Ну що ти, я тебе й так обтяжила. Три.

— Доки слизьке, стригти легше. Серйозно. Заощадимо час.

— Як гадаєш, я йому сподобаюся?

Я оглянула кучму на її голові і довгу худорляву спину з барельєфом ребер.

— Так!

Я спіймала докірливий погляд Дивника. Мовляв, як ви оце дурниці теревените, коли я в такому становищі.

— Як допомогти монстряткові?

— М-м… А в мене був десь, до речі, шампунь від блошиць.

— Як йому повернути справжню оболонку?

— Причина невдачі в ньому самому. Тож хай шукає.

Дивник опустив очі, зліз зі стільця і поплентався в невідомому напрямку, плутаючись у шести лапах.

22

— Прокляття може застрягнути, наприклад, на людині з надто сильною волею або надто розвиненими певними здібностями, — розповідав радник.

— Якими?

— Фактично, будь-якими. Якщо людина талановита, то з цим будуть проблеми.

— Добре хоч я ні на що не перетворився, — похитав головою Мереж.

Бурецвіт зміряв його зневажливим поглядом.

Ми сиділи у вітальні Мріїного будинку, на першому поверсі. На другому господиня наводила красу. Вона ще не показувалася чоловікам на очі після зняття чар.

— Можуть бути й інші причини, звісно. Але, я гадаю, це питання часу. Рано чи пізно прокляття з нього зійде.

Я роздивлялася радника. Мене бісила його поза. Він закинув ногу на ногу і якось дуже сильно вивернув зад. Так фотографуються дівчата в бікіні.

Бурецвіт мовчав і крутив у руках чорну кульку. Він змусив мене її йому здати. Взагалі я була тепер у немилості. Причому в усіх, крім радника. Я поглянула на Мережа. Той ще ображався на нас.

— Мереже… ти…

— Що?

— Ну, ти пам’ятаєш, у лісі тоді… той крик. Що трапилося?

Ти ніби цілий.

— А я звідки знаю.

— То це був не ти? — перепитала я.

— Ні.

— Але тоді хто ж?

— Може, шукач?

— Вибач, у мене не такий приємний голос.

— Зачекайте, невже в ту ніч там був хтось ще?

— Це цілком можливо, — сказав Мереж.

— Тоді… може, його пошукати?

— Нащо?

— З ним щось трапилося. Зле.

— Чого ти переймаєшся? — дратівливо спитав шукач. — То був він. Мереж. То був його голос. Побачив, мабуть, оту свинокозу і заверещав.

— Не бачив я ніякої свинокози!

— А та коза дуже небезпечна? — спитала я у Бурецвіта.

— Ну, безпечною вона не виглядає.

— Там був іще твій монстр, — сказав Мереж. — Як ти вважаєш, перетворюватися на монстра приємно?

— Доброго вечора, — почулося зверху.

Ми підняли голови і побачили Мрію в довгій напівпрозорій нічній сорочці. Під нею, здається, були короткі чорні шорти і блузка корсетом, теж чорна.

— Е… ви вже спати лягаєте? — промимрив Мереж.

Знекровлене довгим миттям ріденьке волосся розкидане по плечах Мрії. У її зелених очах — очікування неймовірного успіху. Звичайно, порівняно з тим, що було раніше, виглядала вона просто шикарно.