По-перше, шукачеві б від того не полегшало, а по-друге, за такі дії, на моє переконання, хвалять тільки котиків, коли вони їх виконують там, де слід.

Останніх півхвилини лунали бурхливі оплески. Зібрання панянок вітало вдале завершення операції.

— От уже, — промовив Бурецвіт, застібаючи штани. — За що б мені ще поаплодували.

— Крок уперед, — оповістив русалка.

10

Їдемо потягом. Мереж розв’язує тест із жіночого журналу.

Бурецвіт медитує над мапою, що її нам дав Нишко.

— Який у мене колір очей? — цікавиться Мереж. — А іскринки в них є?

— Їсти хочу, — каже Бурецвіт. — Лірино, де наш харч?

Вони сидять унизу за столиком. Я звисаю з верхньої полиці, що над Мережем, розглядаючи їхні маківки.

— Ти все з’їв.

— Неправда, — заперечує Бурецвіт.

— Як я дивлюся хлопцям у вічі… а) довго та млосно… б) довго та пристрасно… — згори мені видно розгорнутий журнал та увіткнутий туди Мережів носище. — Лірино!

Він задирає голову і спрямовує на мене два темно-карих ока.

Ліве трохи більшеньке, праве трохи меншеньке.

— Що?

— Як я на тебе дивлюсь?

— Я не хлопець, Мереже.

— Люди, чого ви ігноруєте факт мого голоду?

— Бурецвіте, сумка з їдлом під твоїми ногами, чого ти хочеш?

— А…

Шукач занурився у морок під столиком.

— Що ти там розв’язуєш, дай мені! — я спробувала висмикнути журнал із рук свого учня.

— Зачекай, я перший!

— Це дівочий тест, віддавай, — я вхопилася за краєчок обгортки і тягла журнал на себе.

— Ну, годі! Давай разом. Коли ти почуваєш себе найбільш сексуально: ніч, ранок, день, вечір?

— Я хочу пройти тест спочатку!

— Яка різниця? Ти спиш у шкарпетках чи без?

— Без.

— Треба ж. А я в шкарпетках.

Бурецвіт викладав на столі стовпчики шоколадок. Обличчя його здавалося розчарованим.

— Мені би м’ясця, — протягнув він.

— Рий глибше, там десь котлети були. Мереже, а ти вже вивчив «35 речей, що їх має знати учень провідника»?

— Я вчу, вчу. Поступово треба, зразу все в голову не влізе.

— То що, влаштуємо обід? — я злізла з верхньої полиці та всілася біля Бурецвіта.

— Угу.

— До речі, в мене є питання, — повідомив Мереж. — Щодо чародіїв. Ти зможеш мені відповісти?

— Якщо знатиму, то відповім, звичайно.

— Вони вміють читати думки?

— Ні. Якби вони ще вміли читати думки, їм було би зовсім нудно жити.

— О, то це добре. Можна щось собі думати, а чародій не буде знати!

— Шкода, що ти не можеш скористатися цією нагодою, — встряв шукач.

— Тобі подобається мене діставати?

— Це надто особисте питання.

Я штовхнула Бурецвіта ліктем у бік.

— Припини. Чародієві думки, втім, теж не можна прочитати.

Себто, навіть якщо ти вмієш читати чужі думки, то чародієві все одно не прочитаєш. Отак.

— Ясно, — кивнув Мереж. — Вам більше до вподоби, коли бюстгальтер застібається спереду чи ззаду?

— Спереду, — сказала я.

— Ззаду, — поділився Бурецвіт.

Я здивовано витріщилася на нього.

— Естетичніше.

— Вам усе до вподоби, що нам незручно.

— Який у тебе розмір, дурню? — Мереж вирішив розвинути тему.

— XXL.

— Що? — не зрозуміла я. — А!

— От брехло…

— Хлопці, це нічого, що я тут сиджу?

— Нічого, — заспокоїв Мереж.

— Мені здається, Мереж мав на увазі розмір грудей.

— Грудей у мене немає, — знизав плечима Бурецвіт.

— Груди в тебе є, в тебе цицьок немає, — вніс Мереж корективу.

Бурецвіт розставив пластикові тарілки і розкладав по них котлети і овочі. Вигляд їжі зробив його доброзичливішим.

— Стулися вже, — лагідно звернувся він до Мережа.

— Я помітив, що коли людей мало знаєш, то намагаєшся не лаятися і не казати дурниць. А потім уже нормально.

— Ти дуже спостережливий, Мереже, — буркнула я.

— Лірино, а що ми робитимемо, як прибудемо на місце? — шукач полишив у спокої пакунки з їжею і подивився на мене.

— Чекатимемо.

— На що? — здивовано розвів він руками.

— На кого. На одного чоловіка.

— А він прийде?

— Якщо місце правильне, то прийде.

— А хто він?

— Ну, як він прийде, то я вас познайомлю.

— Скільки разів на день ви чистите зуби?

— Варіанти? — спитав Бурецвіт.

— Викинь той журнал! Нащо тобі жіночий журнал?

Ніколи не розуміла людей, що купують журнали, аби розв’язувати там дурнуваті тести. Я от його купила, бо на обкладинці був симпатичний чоловічок.

— Мереже!

— Що?

— Пункт 18.

— Е… Алкоголь і цигарки — перший ворог учня провідника?

— Ні, то пункт 17. А пункт 18: «Плануй свій час так, щоб не було коли займатися дурнею».

— Оце він таке вчить! — Бурецвіт був вражений.

— Тобі не подобається? — я глянула на шукача, що розрізав помідор на чотири частини.

— Гірше за поради з жіночого журналу!

— Ти читав поради в…

— Ні. Але це — гірше.

— Але ж що може зрівнятися з порадами з жіночого журналу? — Давай уже їсти! — Мереж відклав нарешті своє чтиво.

— Тримай, — Бурецвіт простяг йому бутерброд і посунув у його бік одну з тарілок. — Їж. Так, а це тобі, Ліринко.

— Дякую.

— Це ж не ти вигадувала ці пункти, правда? — шукач енергійно почав різати свою котлетку.

— Ні.

— То я можу сказати, так? Дурня повна.

— Угу, — підтвердив Мереж. — Лайно.

— Але ж не мені одному мучитися, правда? То вчи, Мережику, вчи.

— Щоб тебе негри з’їли!

— Расист!

— Козел!

— Хлопці!

— Смачного, — побажав Бурецвіт.

11

Наша процесія просувалася вокзалом. Попереду Бурецвіт із натхненним обличчям, потім я, потім дядечко з візочком, повним наших речей, потім Мереж, який слідкує, щоби хто, бува, якої валізи не поцупив. Більшість речей на візочку — його. Ми переконували мого учня, що в цій подорожі нам потрібні тільки рюкзаки, але він не послухав.

У руках шукача — доленосна картина. Він любить її пристрасно тепер, вона ніби заступає йому все, що нещодавно перейшло у власність Мережа. Він нізащо не покладе її на візочок.

— Обережніше… — бурчить мій учень у спину вантажникові, — там посуд, кришталь!

Ніякого посуду там нема. Чого б ми його сюди перли?

— Що він там несе, як піонер — портрет Леніна? — питає дядечко з візочком у Мережа.

— Велику світлину покійної бабусі.

— О…

— Так… обережніше!

Було прохолодно, тому я накинула куртку, яку обачливий Мереж заготував для себе. Це мені порадив шукач. Мереж тепер мерзне і сердиться. Мені соромно. Але повернути куртку теж чомусь соромно. Я ж дівчина і все таке, тож мушу нахабніти.

Повітря свіже, сонце ще не шкварить, хмарки легкі, але подекуди сіруваті. Взагалі, я полюбляю таку погоду. Оптимальна температура для мозку.

Бурецвіт підходить до водія, що з викликом у погляді стереже своє таксі. Такий вигляд, ймовірно, пояснюється ціною, яку порядна людина зі спокійним обличчям не назве за подорож автострадою.

— Доброго ранку, добродію! — вітається Бурецвіт.

— Доброго… — без упевненості відгукується водій.

— Доставте нас, будь ласка, сюди!

Шукач граційним рухом відкидає ковдру з картини і демонструє її, ніби це малюнок його улюбленого сина.

— Ви що, з дуба впали?! — вигукує таксист.

— Спокійно, — я поспішно витягаю із задньої кишені джинсів Нишкову мапу і розгортаю під носом у водія. — Ось сюди, де хрестик.

— Цей хрестик зроблений незвичайною рукою! — навіщось додає Бурецвіт.

Таксист змірює його поглядом, повним сумнівів і підозр.

— Гаразд. Відвезу.

12

Тільки що встановлений намет тішить око. Поряд навалено кілька сумок, рюкзаків і велетенські валізи Мережа. Вже вечір, Бурецвіт розпалює вогнище. У сутінках іще можна розгледіти маленький старий місточок через річку. Я ще не ходила туди, але враження таке, що його давно ніхто не лагодив і кожен, хто переходить по ньому, мусить бути готовим до несподіванок. І заспокоює лише те, що ріка ця — неширока й неглибока.