Не зміг учора зарядити акумулятори до звичайного рівня. Я їхав довше, ніж звичайно, тож устиг накопичити лиш 70 відсотків заряду, перш ніж настала ніч. Тож сьогодні короткий день.
Я подолав 63 кілометри, перш ніж знову став табором. Але я не проти, бо до АПМ лишилося всього 148 кілометрів. А це значить, що я дістануся туди післязавтра.
Дідько сивий, здається, я справді туди дістанусь!
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 504
Бісів хрущ, це шикарняцько! Бісів хрущ! Бісів хрущ!
Гаразд, спокійно. Спокійно.
Я сьогодні проїхав 90 кілометрів. Я тут порахував, що до АПМ лишилося 50 кілометрів. Виходить, я буду там завтра. Мене це тішить, але я підскакую не через це. Я вловив сигнал від АПМ!
NASA змусило АПМ передавати сигнал маяка Дому «Ареса-3». Чом би й ні? Це логічно. АПМ – новенький апарат в ідеальному стані, готовий робити, що накажуть. І вони сказали йому прикинутися Домом «Ареса-3», щоб мій марсохід вловив сигнал і підказав мені напрям.
Винятково слушна думка! Мені не доведеться блукати навколо і шукати його. Я поїду навпростець.
Сигнал тільки писнув один раз і зник. Але завтра він повернеться, коли я під’їду ближче. Як дивно знати, що якась піщана дюна зараз на дає мені почути АПМ, у той час як він легко тримає зв’язок із Землею. на АПМ встановлені три незалежні системи зв’язку, але всі вони вкрай вузьконаправлені і працюють лише зі станціями в межах прямої видимості. Між АПМ і Землею нема жодної дюни, тому вони й можуть балакати між собою.
Щось вони там накрутили, і АПМ тепер видає радіальний сигнал, хай там який слабкий. І я почув його!
Моє сьогоднішнє повідомлення таке: «ВПІЙМАВ СИГНАЛ МАЯКА». Якби я мав більше каміння, то додав би ще: «ХВАЦЬКО ПРИДУМАЛИ!!!» Але тут майже скрізь самі піски.
•••
АПМ чекав на астронавтів у південно-східній частині кратера Скіапареллі. Його конічний корпус здіймався на вражаючі двадцять сім метрів, виблискуючи під полуденним сонцем.
Неподалік від нього марсохід, що тягнув за собою причеп, подолав гребінь дюни й на повній швидкості продовжив свій шлях уперед. Він зупинився за двадцять метрів від корабля.
Марсохід простояв без руху десять хвилин, поки астронавт усередині одягав скафандр.
Тоді він радісно вирвався зі шлюзу, впавши на пісок і одразу звівшись на ноги. Роздивляючись АПМ, він жестикулював обома руками, ніби не ймучи віри очам.
Він кілька разів підскочив угору, тримаючи над головою стиснуті кулаки. Тоді він став на одне коліно і заходився молотити тими кулаками повітря.
Підбігши до космічного корабля, він пригорнувся до посадкового механізму. За кілька секунд, він розірвав обійми, щоб виконати ще серію стрибків.
Трохи стомившись, астронавт став руки в боки, споглядаючи гладенькі обриси інженерного дива, що стояло перед ним.
Видершись драбиною на посадковий ступінь, він перебрався на злітний ступінь і зайшов до шлюзу. Двері за ним зачинилися.
РОЗДІЛ 25
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 505
Нарешті я тут! Я стою біля АПМ!
Точніше, в цю саму мить я знову сиджу в марсоході. Я заходив до АПМ, щоб повмикати й перевірити системи. не міг навіть зняти скафандр, бо ніякого життєзабезпечення там ще немає.
Зараз триває самоперевірка, і я закачую туди кисень з азотом. Так АПМ і задуманий. Він прилітає на Марс без повітря. Та й навіщо його брати? Зайва вага, коли поруч має стояти повний повітря Дім.
Гадаю, народ у NASA зараз пахкає шампанським і пише мені безліч повідомлень. Скоро я їх прочитаю. Але спершу головне: життєзабезпечення в АПМ. Тоді я зможу вигідно вмоститися всередині.
А тоді почнуться нудні балачки з NASA. Тобто, їхній зміст може й буде цікавим, але 14-хвилинна затримка зробить розмову млявою.
•••
[13:07] Г’ЮСТОН: Вітання від усього Центру управління! Молодець! Повідом про своє становище.
[13:21] АПМ: Дякую! Жодних фізичних чи медичних проблем. Марсохід з причепом вже доволі виснажені, але ще працюють. Генератор кисню і регулятор атмосфери працюють нормально. не брав з собою відновлювач води, тільки саму воду. Картоплі лишилося вдосталь. Легко протримаюся до сола 549.
[13:36] Г’ЮСТОН: Раді чути. «Гермес» має пролетіти Марс на сол 549, як заплановано. Як ти знаєш, тобі треба зменшити вагу АПМ для перехоплення «Гермеса». Ми надішлемо тобі всі процедури пізніше сьогодні. Скільки в тебе води? Що ти робив із сечею?
[13:50] АПМ: Води лишилося 550 літрів. Сечу всю дорогу виливав.
[14:05] Г’ЮСТОН: Бережи воду. Сечу більше не виливай, а збирай кудись. Увімкни радіо в марсоході і залиш його так. Ми зможемо зв’язатися з ним через АПМ.
•••
Брюс доплентався до Венкатового кабінету й безцеремонно гепнувся в крісло. Він впустив дипломат, і його руки вільно повисли.
– Добре долетів? – спитав Венкат.
– Я лиш побіжно пам’ятаю, що таке сон, – сказав Брюс.
– То все готово? – спитав Венкат.
– Готово. Але тобі не сподобається.
– Продовжуй.
Брюс зробив зусилля й підвівся, підбираючи з підлоги й дипломат. з нього він витяг буклет.
– Пам’ятай, що це результат тисяч годин роботи, випробувань і нестандартного мислення найсвітліших голів ЛРР.
– Я впевнений, що ви мусили добряче напружити мізки, щоб скинути вагу з корабля, який і без того проектувався якомога легшим, – сказав Венкат.
Брюс підсунув буклет до Венката.
– Головна проблема – швидкість перехоплення. АПМ створений для виходу на низьку орбіту, на що треба лиш 4,1 км/с. Але «Гермес» пролітатиме повз Марс на швидкості 5,8 км/с.
Венкат погортав сторінки.
– Може, коротко розкажеш мені про висновки?
– Спершу треба додати палива. АПМ сам виробляє його з марсіянської атмосфери, але його обмежує кількість водню, котрого він має якраз досить, щоб виробити 19397 кілограмів палива, на які він і розрахований. Якщо ми зможемо дати йому ще водню, він зможе виробити більше палива.
– Наскільки більше?
– З кожного кілограму водню можна отримати тринадцять кілограмів палива. Вотні має п’ятсот п’ятдесят літрів води. Електролізом він добуде з неї шістдесят кілограмів водню. – Брюс простягнув руку, перегорнув кілька сторінок і показав діаграму. – Паливний агрегат перетворить їх на сімсот вісімдесят кілограмів палива.
– Якщо він пустить свою воду на електроліз, що ж він буде пити?
– На решту часу йому потрібно лише п’ятдесят літрів. До того ж, людське тіло лиш позичає воду. Скажемо йому електролізувати й сечу. Нам потрібен увесь водень, який тільки можна дістати.
– Розумію. І що можна отримати за сімсот вісімдесят кілограмів палива? – спитав Венкат.
– 300 кілограмів ваги. Тут взагалі все впирається в залежність одного від іншого. Злітна вага АПМ перевищує 12600 кілограмів. Навіть маючи додаткове паливо, ми муситимемо зменшити її до 7300 кілограмів. Тож решта буклету присвячена тому, як скинути з корабля 5000 кілограмів.
Венкат відхилився назад.
– Розкажи мені по порядку.
Брюс витяг з дипломата ще один примірник буклету.
– Дещо видно одразу. Передбачалося, що на борту будуть п’ятсот кілограмів зразків мінералів і ґрунту. Зрозуміло, що ніхто їх не братиме. Також маємо одного пасажира замість шістьох. Теж мінус п’ятсот кілограмів, якщо вирахувати їхню власну вагу і спорядження. Також можна викинути п’ять крісел для перевантажень. І, звичайно, знімемо усе неважливе начиння: медичні запаси, інструменти, внутрішні ремені, паски й усе, що не закріплено намертво. А також дещо з того, що закріплено.
– Йдемо далі, – продовжував він. – Викидаємо все життєзабезпечення. Резервуари, помпи, повітряні трубки, систему для поглинання CO2, навіть термоізоляцію з внутрішнього боку корпуса. Це все непотріб. Вотні увесь політ буде в скафандрі.
