– А йому в скафандрі не буде важко керувати злетом? – спитав Венкат.

– Він не буде ним керувати, – сказав Брюс. – Майор Мартінез робитиме це з «Гермеса». Він має усе, що потрібно для дистанційного управління польотом. Врешті решт, він його дистанційно заводив на посадку.

– А як щось піде не так? – спитав Венкат.

– Мартінез – наш найкращий пілот, – відповів Брюс. – Якщо станеться непередбачуване, то краще за нього ніхто не впорається.

– Гм, – обережно сказав Венкат. – Ми ніколи не керували апаратом з людиною на борту дистанційно. Але гаразд, продовжуй.

– Оскільки Вотні керувати польотом не буде, – повів далі Брюс, – то й панель керування йому не потрібна. Позбудемося її, а також усіх дротів, якими до неї надходить живлення й інформація.

– Такої, – сказав Венкат. – Ми таки добряче випатраємо той апарат.

– Це я ще тільки почав, – сказав Брюс. – Без життєзабезпечення потреба в живленні суттєво знизиться, тож ми викинемо три з п’яти акумуляторів і допоміжну систему живлення. Система маневрування на орбіті має три резервні двигунці. Їх ми теж викинемо. І вторинна з третинною системи зв’язку полетять слідом.

– Стривай-но, – вражено сказав Венкат. – Ти задумав провести дистанційно керований зліт без резервних систем зв’язку?

– Від них користі немає, – сказав Брюс. – Якщо під час злету перерветься зв’язок, то на його відновлення знадобиться забагато часу. Резервні системи нас не врятують.

– Це вже справді ризиковано, Брюсе.

Брюс зітхнув.

– Знаю. Просто іншого виходу немає. І це я ще не розповів тобі про дійсно паскудні плани.

Венкат потер лоба.

– Благаю, розкажи мені все про паскудні плани.

– Ми викинемо носовий шлюз, вікна і панель №19 корпуса.

Венкат блимнув очима.

– Хочеш зняти усю передню частину корабля?

– Авжеж, – сказав Брюс. – Самий лише шлюз важить чотириста кілограмів. І вікна теж до біса важкі. І вони всі з’єднані панеллю №19, тож можна викинути і її.

– То під час запуску в кораблі буде величезна дірка?

– Нехай затулить її покриттям Дому.

– Покриттям Дому? Для запуску на орбіту?!

Брюс знизав плечима.

– Корпус більше потрібен, щоб утримувати повітря всередині. Атмосфера Марса така розріджена, що можна дозволити собі втратити трохи обтічності. на той час, коли швидкість збільшиться настільки, що опір повітря щось значитиме, корабель вже підніметься туди, де повітря майже немає. Ми прогнали все на тренажерах. Має вийти.

– Він полетить у космос, закривши дірки брезентом.

– Так і є.

– Наче в нашвидку спорядженій вантажівці.

– Еге ж. Розповідати далі?

– Аякже, не можу дочекатися.

– Йому також доведеться зняти задню панель герметичної кабіни. Це єдина панель, яку він зможе скрутити з тими інструментами, що в нього є. Також треба позбутися допоміжної паливної помпи. За нею мені шкода, але свою користь вона перекреслює надмірною вагою. А ще ми помножимо на нуль один двигун з першого ступеня.

– Двигун?

– Так. Якби один двигун відмовив, перший ступінь все одно зробив би своє. А ми так зможемо позбутися чималого шмату ваги. Звісно, лиш на першому етапі злету, але все одно, це збереже нам чимало палива.

Брюс замовк.

– Усе? – спитав Венкат.

– Так.

Венкат зітхнув.

– Ви повикидали більшість резервних і аварійних систем. Як це вплине на розрахункову ймовірність невдачі?

– Додасть десь чотири відсотки.

– Боже ти мій, – сказав Венкат. – Зазвичай ми й не подумали б обговорювати щось аж таке ризиковане.

– Нічого іншого не випадає, Венку, – сказав Брюс. – Ми донесхочу награлися з випробуваннями й моделюванням. Якщо все спрацює так, як повинно, то все буде добре.

– Аякже. Чудово, – сказав Венкат.

•••

[08:41] АПМ: Ви з мене знущаєтесь, нелюди?

[09:55] Г’ЮСТОН: Визнаємо, модифікації дуже радикальні, але зробити їх необхідно. у надісланому файлі з процедурою описаний кожен крок, виходячи з тих інструментів, які ти маєш під рукою. Також тобі доведеться електролізом води добувати водень для паливного агрегата. Процедуру надішлемо незабаром.

[09:09] АПМ: Ви хочете запустити мене в космос на кабріолеті.

[09:24] Г’ЮСТОН: Отвори будуть закриті покриттям Дому. в атмосфері Марса аеродинаміка від цього не постраждає.

[09:38] АПМ: То брезентовий дашок буде напнуто? Заспокоїли.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 506

По дорозі сюди, в одну з незліченних вільних годин, мені сяйнула думка облаштувати «майстерню». Я подумав, що було б зручно мати якийсь куток, де можна працювати без скафандра. Я виносив геніальний план, за яким теперішня спальня мала містити генератор кисню з регулятором атмосфери, а спорожнілий причеп став би мені майстернею.

План був дурний, тож я про нього забуду.

Мені лиш потрібне герметичне приміщення, щоб у ньому працювати. Якимось чином я переконав себе, що спальня для цього не годиться, бо туди незручно заносити що-небудь. Але насправді буде не так важко.

Спальня приєднується до шлюзу марсохода, тож коли я заноситиму все до нього, мороки буде повно. Спочатку я напихатиму все в марсохід, приєднуватиму спальню до шлюзу зсередини, надиматиму її, а тоді вже перенеситиму до неї той мотлох. Також доведеться виносити зі спальні всі інструменти щоразу, як знадобиться вийти назовні.

Така біганина швидко мені набридне, ніде правди діти. Проте вона лиш відніматиме в мене час, а на цьому фронті я маю чималі успіхи. До прольоту «Гермеса» ще сорок три соли. А дивлячись на ті процедури, що їх навигадували в NASA для переробки АПМ, я бачу, що можу використати замість майстерні і його самого.

Божевільні голови з NASA примушують мене по всякому ґвалтувати АПМ, але корпус я можу не чіпати до останнього. Тож я спершу повикидаю непотріб на кшталт сидінь, панелей управління і такого іншого. Щойно їх не стане, я матиму місце для роботи.

Скоро АПМ буде понівечено, але не сьогодні. Увесь день був присвячений перевіркам систем. Тепер, коли я відновив зв’язок з NASA, мені знову доводиться жити за правилом «безпека понад усе». Дивно, але в NASA не довіряють ані моєму зліпленому з двох марсохода, ані моєму способу напихати все в причеп. Вони змусили мене провести повну перевірку кожнісінького агрегата.

Усе і досі непогано працює, хоч і потроху зношується. Регулятор і генератор кисню працюють не на повну потужність (щоб не сказати більше), а причеп кожен день випускає трохи повітря. не так багато, щоб цим перейматися, але не такий він і герметичний. у NASA через це соваються на стільцях, але нічим зарадити не можуть.

Тоді вони загадали мені прогнати повну діагностику на АПМ. Він у набагато кращій формі. Усе новеньке, недоторкане і працює бездоганно. Я майже забув, як взагалі виглядає нова апаратура.

Шкода, що доведеться видерти її звідси.

•••

– Ти вбив Вотні, – сказала Льюїс.

– Так, – сказав Мартінез, люто дивлячись на екран. на ньому докірливо блимали слова «Зіткнення з поверхнею».

– Я підсунула йому каверзний сценарій, – сказала Йогансен. – Дала йому неправильні дані про висоту і примусила двигун №3 вимкнутися раніше. Смертельне поєднання.

– Але це не повинно було призвести до провалу місії, – сказав Мартінез. – Я мусив помітити, що воно неправильно показувало висоту. Цифри було надто підозрілі.

– Не гарячкуй, – сказала Льюїс. – Для того ми й тренуємося.

– Так точно, командире, – сказав Мартінез. Він наморщив чоло і насупився на екран.

Льюїс почекала, поки його відпустить. А коли не дочекалася, то поклала руку йому на плече.

– Не картай себе, – сказала вона. – Ти мав лиш два дні тренувань з дистанційного запуску. Це могло статися лиш коли б ми перервали місію до висадки; вберегли б трохи грошей, запустивши АПМ на орбіту, щоб він принаймні став супутником. Це не було критично важливо для місії, тому під час підготовки на цьому ніхто не наголошував. Тепер, коли від цього залежить Маркове життя, ти маєш три тижні, щоб розібратися що й до чого, і я впевнена, що ти зможеш це зробити.