Вийшло чудово! Повітря легко піднімалося бульбашками, як я і думав. Навіть краще, бо бульбашки переколочували воду, рівномірно розподіляючи тепло.

Я дав йому попрацювати годину, і в Домі похолоднішало. РТГ не встигає за загальною втратою тепла з чималої поверхні Дому. Це не проблема. Я вже з’ясував, що він може підтримувати температуру в марсоході.

Я знов під’єднав трубку зворотного потоку до регулятора, і все стало як було.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 381

Я трохи поміркував про законодавство на Марсі.

Знаю, негоже думати про таку дурню, але в мене море вільного часу.

Міжнародна угода проголошує, що жодна країна не може заявити свої права на будь-що поза межами Землі. А згідно положень іншої угоди, якщо територія не належить жодній країні, застосовуються морське право.

Таким чином, Марс – це «нейтральні води».

NASA – американська невійськова організація, і Дім належить їй. Тож поки я в Домі, застосовується американське законодавство. Виходячи назовні, я потрапляю в нейтральні води. Заходячи до марсохода, я знову під дією американських законів.

А ось найцікавіше: я збираюся поїхати до Скіапареллі й реквізувати посадковий модуль «Ареса-4». Чіткого дозволу зробити це я не отримував, та й не зможу аж поки не потраплю на борт «Ареса-4», де є робочі засоби зв’язку. Від моменту, коли я ступлю на борт «Ареса-4» і до того, як я поговорю з NASA, вважатиметься, що я без дозволу захопив контроль над судном у нейтральних водах.

Що зробить мене піратом!

Космічним піратом!

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 383

Вам, певно, цікаво, чим ще я займаюся у вільні години. Багато часу я витрачаю на відсиджування своєї ледачої гепи перед телевізором. Але ви теж, тож не докоряйте мені.

Також, я планую свою подорож.

Експедиція по «Пасфайндер» була прогулянкою по морозиво до крамниці. Пласка, рівна місцина всю дорогу. Труднощі виникали тільки з навігацією. Але подорож до Скіапареллі передбачає чималі перепади висоти.

Я маю грубу супутникову мапу всієї поверхні планети. Вона не дуже детальна, але і така за щастя. у NASA не сподівалися, що я завіюся за 3200 кілометрів від Дому.

Ацидалійська рівнина (де я зараз) лежить не дуже високо. Як і кратер Скіапареллі. А от між ними місцевість стрибає вгору-вниз на 10 кілометрів, що віщує мені чимало небезпечного водіння.

Справи йтимуть гладенько, поки я їхатиму ацидалійськими краями, але це лише перші 650 кілометрів. За ними лежить решето кратерів Аравійської землі.

Але є одна обставина і на мою користь, і я присягаюся, це – дар Божий. з якоїсь геологічної причини, на шляху лежить долина Маурс, що ідеально збігається з моїм маршрутом.

Мільйони років тому тут протікала ріка. Тепер це долина, що прорізає жорстку поверхню Аравії, і виводить майже точно на Скіапареллі.

Від Ацидалійщини до долини Маурс я матиму 1350 кілометрів відносно легкої дороги.

Решта ж 1850 кілометрів… ну, там буде не так приємно. Особливо коли доведеться спускатися до самого кратера Скіапареллі. Пхе.

Але годі. Долина Маурс. Шикарно.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 385

Найгіршою частиною подорожі до «Пасфайндера» було цілодобове сидіння в марсоході. Довелося жити в тісному приміщенні, повному сміття і запаху немитого тіла. Геть як у коледжі.

*Сміх за кадром*

Серйозно кажу, було гидко. Двадцять два соли мерзенної жалюгідності.

Я планую вирушити до Скіапареллі за 100 солів до свого порятунку (або смерті) і Богом присягаюся, що коли мені доведеться жити стільки часу в марсоході, то я з себе скальп зніму.

Мені потрібне таке місце, де можна зробити кілька кроків і ні об що не вдаритися. І перебування назовні в клятому скафандрі не рахується. Мені потрібен особистий простір, а не 50 кілограмів одягу.

Тож сьогодні я почав робити намет. Там я зможу перепочити, поки заряджатимуться акумулятори, і спати в зручному положенні.

Нещодавно я пожертвував одним з двох надувних наметів, щоб накрити причеп, але другий і досі в бездоганному стані. А ще краще те, що він приєднується до шлюзу марсохода. Перед тим, як стати картопляним городом, намет мав слугувати марсохода рятувальною шлюпкою.

Я міг приєднати його до шлюзу обох машин. Комп’ютер і системи управління будуть в марсоході. Якщо мені знадобиться перевірити стан чого-небудь (скажімо, роботу життєзабезпечення чи швидкість заряджання акумуляторів), я повинен мати до них доступ. Таким чином, я зможу просто перейти назад. Ніякої ПКД.

Також під час подорожі я триматиму намет складеним у марсоході. в разі нагальної необхідності, я зможу швидко його дістатися.

Надувний намет стане основою моєї «спальні», але тільки основою. Він не надто великий, принаймні, ненабагато просторіший за марсохід. Але він приєднується до шлюзу, а це чудовий початок. Я збираюся подвоїти його висоту і площу підлоги. Тоді я матиму простору і затишну спочивальню.

Для підлоги я візьму настил з двох наметів. А як не візьму, то моя спальня стане хом’ячиною кулькою, бо матеріал покриття Дому гнучкий. При зростанні внутрішнього тиску він прагне набути кулястої форми, а така форма не дуже практична.

Щоб подолати це, Дім і намети мають підлогу з особливого матеріалу. Він складається з безлічі маленьких сегментів, які не розгортаються більш ніж на 180 градусів, тож підлога лишається пласкою.

Підлога намету шестикутна. Я маю ще одну, яка залишилась від того, що зараз стало надувним дахом причепа. Коли я закінчу, спальня матиме вигляд двох шестикутників зі спільною стороною, стінами по периметру і такою-сякою стелею.

На втілення цього плану доведеться витратити дуже багато клею.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 387

Мої намети 1,2 метра заввишки. Їх робили не для зручності, а для того, щоб астронавти мали де перечекати, поки їх врятують товариші. А я хочу мати два метри. Я хочу стояти рівно! не думаю, що прошу забагато.

На папері зробити це неважко. Мені лиш треба нарізати матеріал шматками потрібних форм, склеїти їх разом, а тоді прикріпити до рідного матеріалу наметів і підлоги.

Але матеріалу знадобиться багато. Я починав місію з шістьма квадратними метрами і використав уже майже все. Більшу частину – на латання Дому після того, як він рвонув.

Най буде проклятий шлюз №1.

Хай там як, на мою спальню знадобиться 30 квадратних метрів того добра. на достобіса більше, ніж залишилося. на щастя, я маю і додаткове джерело покриття для Дому: Дім.

Заковика в тому (отут слідкуйте уважно, бо наукова складова тут доволі заплутана), що коли я виріжу дірку в Домі, то все повітря вилетить.

Мені доведеться розгерметизувати Дім, вирізати скільки треба шматків, і знову склеїти Дім (який стане меншим). Сьогодні я вираховував точні розміри і форму матеріалу, який мені потрібен. Дуже важливо тут не напартачити, тож я тричі все перевірив. І навіть збудував паперову модель.

Дім має форму купола. Якщо вирізати покриття біля підлоги, то я зможу натягнути новий край матеріалу до неї і знову прикріпити його там. Дім стане кривобоким куполом, але то дрібниці. Аби тиск тримав. Мені треба, щоб він протримався шістдесят два соли.

Я розмітив стіну фломастером. Тоді я довго вимірював розміри шматків, перевіряючи все знову і знову.

Сьогодні я тільки це і робив. Здається, що небагато, але розрахунки і розробка дизайну забрали увесь день. Вже час вечеряти.

Я вже кілька тижнів їм картоплю. Теоретично, якщо дотримуватись наміру їсти по три чверті порції, я мав би ще їсти наші раціони. Але трьох чвертей дотримуватись важко, тож тепер я їм картоплю.

До запуску мені вистачить, тож я не голодуватиму. Але картопля мені вже в печінках сидить. А ще вона багата грубими волокнами, тож… Скажімо просто: добре, що я на цій планеті один.