— Крихітко, не плач, не варто…

— Луїсе, але ж ми не можемо собі дозволити — ти не можеш дозволити…

— Тсс, — сказав він. — Я збирав гроші ще з минулого Різдва. І це не так дорого, як ти думаєш.

— І скільки ж?

— Я ніколи не скажу тобі цього, Рейчел, — урочисто мовив він. — І ніякими тортурами ніхто не витягне з мене цю інформацію. Дві тисячі доларів.

— Дві тисячі! — вона накинулася на нього з такими сильними обіймами, що він ледь не впав зі сходів. — Луїсе, ти божевільний!

— Приміряй.

Вона так і зробила. Він допоміг їй застібнути карабін, і вона повернулася до нього.

— Хочу піти нагору і добре роздивитися кулон, — посміхнулась Рейчел. — Хочу покрасуватися.

— Красуйся, а я вимкну світло і вижену кота.

— А коли ми будемо цим займатися, — вона дивилась прямо в його очі. — Я зніму все, крім нього.

— Ну тоді красуйся швидко, — поквапив Луїс, і вона розсміялася.

Він піймав Черча і поніс його на руках — цими днями він не дуже переймався через мітлу. Йому здавалося, що попри все він знову звик до кота. Коли Крід підійшов до дверей між кухнею та підвалом, то відчув, як потік холодного повітря звивається коло його ніг.

— Щасливого Різдва, Че…

Він спинився на півслові. На килимку лежала мертва ґава. Її голова була розтерзана і спотворена. Видерте з м’ясом крило лежало біля тіла, як обвуглений шматок паперу. Черч вискочив з Луїсових рук і почав обнюхувати замерзлий труп. На очах у Луїса кіт нахилив голову до тіла і в одну мить вирвав у ґави мутне мертве око.

«Черч знову вбиває», — подумалося Луїсу. Він відвернувся, та все одно встиг побачити глибоку криваву діру на місці ґавиного ока. «Це не має впливати на мене, не має, я ж і гірше бачив, наприклад Паскоу, так, Паскоу був куди гірший…» Але це все одно на нього впливало. Його шлунок зробив сальто. Тепло сексуального збудження раптово зникло. «О Боже, цей птах же розміром з нього. Він, мабуть, довго вистежував, аби вполювати його. Довго, довго вистежував».

Треба терміново це все прибрати. Нікому не хотілося таких різдвяних подарунків. А він сам у цьому винен, чи не так? Він і більше ніхто. Луїс підсвідомо прийняв це ще того вечора, коли повернулася його родина, а він заштовхав розтерзаний труп вбитої Черчем миші за шини.

«Людське серце міцніше за камінь, Луїсе».

Ця думка була такою чіткою, такою реальною і навіть тривіальною, що Крідові здалося, ніби Джад матеріалізувався прямо тут, біля нього, і вимовив ці слова.

«Людина ростить, що здужа, а опісля жне плоди того».

Черч жадібно пожирав плоть мертвої пташки. Зараз він займався другим крилом. Моторошний тріск лунав у темряві, коли Черч сліпо, методично тягав його туди-сюди, туди-сюди. Тобі ніколи не підняти її з землі, Орвіле. Так і є, Вілбуре[99]. Грьобана пташка все одно мертва, тож її можна або згодувати котові, або… Луїс різко і сильно відштовхнув Черча. Кіт зіп’явся на лапи і незграбно пошкандибав геть, кинувши на Луїса один із тих огидних жовто-зелених поглядів.

— Тільки спробуй мене з’їсти, — прошипів йому Луїс.

— Луїсе? — з їхньої спальні почувся тихий голос Рейчел. — Ти йдеш?

— За хвильку буду, — гукнув він у відповідь. — Тут просто трішки прибрати треба, згода?

«Бо це мій бруд».

Луїс увімкнув світло в гаражі. Він швиденько збігав на кухню і взяв з-під раковини великий зелений пакет для сміття. Повернувся в гараж, зняв з цвяха лопату, нагріб на неї рештки птаха і скинув у пакет. Туго зав’язав його і пожбурив у смітник біля «Цівіка». Коли він закінчив, у нього вже починали боліти ноги.

Черч стояв у дверному прорізі. Луїс пригрозив йому лопатою, і той розплився в нічній темряві, як чорна пляма.

У спальні на нього чекала Рейчел. На ній справді нічого не було, крім сапфірового кулона, як вона й обіцяла.

Вона ліниво посміхнулася йому.

— І де ж ти так довго був, любий?

— Над раковиною перегоріла лампа, — збрехав Луїс. — Довелося її змінити.

— Іди сюди, — вона потягнула його до себе. Не за руку. — Він знає, чи ти спав[100], — м’яко наспівувала вона. — Він знає, чи ти встав… Ой, Луїсе, а що це?

— Хтось щойно встав, — відповів Луїс, знімаючи халат. — Може, нам вдасться вкласти його спати до приходу Санти, як гадаєш?

Вона зіп’ялася на лікоть. Крід відчував її гаряче, солодке дихання.

— Він знає, чи був хорошим, чи поганим… То будь хорошим… Для добра… Ти був хорошим хлопчиком, Луїсе?

— Гадаю, так, — його голос тремтів.

— Що ж, давай перевіримо, чи ти такий смачний, як здається, — мовила вона.

Секс був хорошим, та Луїс не зміг одразу заснути, як це буває після хорошого сексу, — просто поринути в щасливий сон про себе, дружину і своє життя. Він лежав у темряві різдвяного ранку, слухаючи тихе і глибоке дихання Рейчел, і думав про мертву пташку на порозі — різдвяний подарунок від Черча.

«Пам’ятай про мене, докторе Крід. Я був живим, потім мертвим і тепер знову повернувся до життя. Я пройшов це пекельне коло, щоб сказати тобі, що повернувся, втративши вміння муркотіти та повернувши собі смак до полювання. Я прийшов сказати тобі, що людина пожинає те, що сіє. Не забувай про це, докторе Крід, я частина твого життя, як і дружина, дочка і син. Пам’ятай про таємницю і обробляй свій сад»[101].

Луїс нарешті заснув.

Так минала їхня зима. Віру Еллі в Санта Клауса було поновлено — хоча б ненадовго — завдяки відбиткам ніг біля комина. Ґейдж із захватом розкривав свої подарунки, повсякчас жуючи такий апетитний пакувальний папір. Цього року діти знову вирішили, що гратися з коробками куди цікавіше, аніж з іграшками.

Напередодні нового року до них завітали Крендали, щоб почастуватися ег-ногом[102] за рецептом Рейчел, і Луїс спіймав себе на тому, що подумки перевіряє Норму. Вона виглядала ще блідішою і худішою, ніж зазвичай. Його бабця сказала б, що Норма почала «здавати», і, по правді, це слово було вельми доречним щодо неї. Її руки, і так роздуті й покручені артритом, вкрилися печінковими плямами. Волосся стало куди тоншим, ніж раніше.

Крендали пішли додому близько десятої, і Кріди зустріли новий рік усі разом, перед телевізором. Того вечора Норма востаннє була у них дома.

Більша частина Луїсової відпустки була мокрою і непривітною. Він, звісно, дякував відлизі за суттєве зниження рахунків на пальне, але погода за вікном все одно його гнітила. Вдома він майстрував книжкові полички та буфет для дружини, а в кабінеті клеїв модель «порше» для себе. Тож двадцять третього січня, коли в університеті знову відновилося навчання, він радо повернувся на роботу.

Розпочалася епідемія грипу — раптовий спалах хвороби заявив про себе через тиждень після початку весняного семестру. Луїс помітив: навіть попри те, що він працював по десять-дванадцять годин на день і повертався додому абсолютно виснаженим, нещасним він не почувався.

Зненацька відлига завершилася двадцять дев’ятого січня. Майже тиждень трималася нульова температура, ну а потім прийшов сніговий буран. Луїс перевіряв, як зрослись недавно зламані кістки руки у хлопця, який відчайдушно — і, на думку Луїса, безнадійно — сподівався, що зможе грати в бейсбол наступної весни, коли одна із «карамельок», просунувши голову в кабінет, повідомила про дзвінок дружини.

Луїс зайшов до кабінету подзвонити додому. Рейчел плакала, і він миттєво стривожився. Еллі — була перша його думка — впала з ґринджол і зламала руку. Чи розбила голову. Він зі страхом подумав про безголових хлопчаків на тобоганах[103].

— Рейчел? — спитав він. — З дітьми ж усе гаразд, правда?