Страждання від бронхіту в його власній родині закінчилися тоді, коли в школі в Еллі почалися канікули, 16 грудня, і вони всі четверо готувалися святкувати щасливе і трохи старомодне сільське Різдво. Цей будинок у Північному Ладлоу — будинок, який здавався ледь не ворожим, особливо після того, як Еллі в перший же день порізалася, а Ґейджа вкусила бджола, — був як ніколи схожим на справжній дім.

Коли на Святвечір діти нарешті заснули, Луїс і Рейчел прокралися на горище, наче злодюжки, і вийшли звідти з яскравими подарунковими коробками — набір мініатюрних машинок для Ґейджа, який недавно відкрив для себе радість ігор з машинками, і Барбі та Кен для Еллі. А ще були триколісний велосипед, одяг для ляльок, іграшкова плита з лампочкою всередині та інші дрібнички.

Вони радісно сиділи одне біля одного у мерехтливих вогниках ялинки і перебирали подарунки — Рейчел у шовковій піжамі, Луїс у своєму халаті. І він не міг пригадати приємнішого вечора.

У каміні горів вогонь, і час від часу хтось із них підкидав туди трохи сухого березового галуззя. Вінстон Черчилль потерся об Луїсову ногу, за що чоловік відштовхув його з ледь відчутною огидою — той тхнув. Пізніше він бачив, як Черч намагався вмоститися біля Рейчел — і вона також нетерпляче відштовхнула його: «Тпрусь!», а потім протерла долонею місце, де притулявся кіт, неначе воно було брудним. Луїс подумав, що Рейчел навіть не усвідомлювала природи свого жесту.

Черч повільно підійшов до каміна і незграбно гепнувся біля багаття. Усю граційність він втратив тієї ночі, про яку Луїс намагався не думати.

Та Черч втратив іще дещо. І Луїсові знадобився цілий місяць, аби збагнути, що саме. Кіт більше ніколи не муркотів. Раніше за гучністю його муркотіння могло зрівнятися з найпотужнішим мотором, особливо уві сні. Часом Луїсу доводилося навіть підніматися і зачиняти двері в кімнату Еллі, аби заснути.

Тепер же кіт спав як камінь. Як мрець.

«Ні, — нагадав він собі, — був же один виняток». Тієї ночі, коли він спав на дивані, а Черч розлігся на ньому, як смердюча ковдра, кіт точно муркотів. Якийсь же звук його горло видавало.

Та, як і казав Джад Крендал, усе було не так уже й погано. У підвалі Луїс справді знайшов розбите вікно і поставив туди нову шибку, чим заощадив їм паливо. І саме Черчеві треба було дякувати за те, що Луїс таки помітив розбите скло, яке б, може, й простояло так ще кілька тижнів або місяців.

Еллі більше не хотіла спати з Черчем, але іноді, коли вона дивилася телевізор, дозволяла йому дрімати в неї на колінах. Але частіше, міркував він, розбираючи деталі Бет-мобіля для Еллі, вона відштовхувала його через декілька хвилин зі словами: «Йди геть, Черчу. Від тебе смердить». Вона годувала його регулярно, з любов’ю, і навіть Ґейдж був не проти іноді посмикати за хвоста старого Черча. На думку Луїса, малий це робив більше з дружніх міркувань, аніж зі злого умислу. Він був схожий на маленького ченця, який тягнув за язика великого дзвона. У таких випадках Черч ледаче ліз під батарею, де Ґейдж не міг би дістати його.

«Зміни в собаці куди більше кидались би нам у вічі, — подумав Луїс. — Але котики — істоти незалежні. Незалежні і дивні. Навіть містичні. Зрозуміло, чому єгипетські фараони хотіли, щоб їхніх котів муміфікували і клали разом з ними в їхні тригранні могили, — котики мали слугувати провідниками для душ у потойбіччя. Коти були дивними».

— Як там поживає твій Бет-мобіль?

Він показав готове творіння: «Та-дам!»

Рейчел тицьнула на пакет, де лежало ще три чи чотири пластмасові детальки.

— А це що таке?

— Запасні деталі, — Луїс винувато посміхнувся.

— Ой, сподівайся, що то справді запасні деталі. А то ж дитина може зламати свою тендітну маленьку шийку.

— Ні, це буде пізніше, — хитро сказав Луїс. — Коли їй буде дванадцять і вона вихвалятиметься новим скейтбордом.

Рейчел застогнала.

— Док, май совість!

Луїс підвівся, розпрямив спину і потягнувся вліво-вправо, що аж трохи хруснув хребет.

— Це все просто іграшки.

— І ми їх уже всі зібрали. Пам’ятаєш минулий рік? — Рейчел захихотіла, і Луїс також посміхнувся. Минулого року вони все старанно зібрали і спакували, до четвертої ранку прововтузилися. А Еллі потім вирішила, що коробки були навіть цікавішими за самі іграшки.

— ОТТАКА коробка! — сказав Луїс, пародіюючи Еллі.

— Добре, ходімо в ліжко, — мовила Рейчел. — І я вручу тобі твій подарунок завтра вранці.

— Жінко, — відповів він на те, встаючи на повен зріст. — Він і так мій по праву.

— Я знаю, чого тобі хочеться, — розсміялася вона. І в цю мить щирих веселощів була так схожа на Еллі… і на Ґейджа.

— Хвилиночку, — зупинив він. — Я маю ще дещо зробити.

Він підійшов до комірчини і витягнув звідти один зі своїх черевиків. А потім відсунув камінний екран від помираючого вогню.

— Луїсе, що ти….

— Побачиш.

Зліва від каміна розташувалася купка м’якого сіруватого попелу. Луїс поставив туди черевика, лишаючи глибокий слід, а потім ще раз, з іншого боку.

— Ось так, — сказав він і відніс черевика назад у комірчину. — Тобі подобається?

Рейчел знову захихотіла.

— Луїсе, Еллі стрибатиме від щастя.

За останні два тижні навчання до Еллі дійшли тривожні й страшні чутки, які вже встигли облетіти всю школу: Санта Клаус — насправді тато. Цю ідею тільки посилило враження від зустрічі зі шклявим Сантою у Бенгорському шопінг-центрі кілька днів тому. Санта сидів у кав’ярні за столиком, відкинувши бороду набік, і поїдав чізбургер. Це дуже схвилювало Еллі (здавалося, що чізбургер стурбував її навіть більше, ніж фальшива борода), і тут уже не допомагали ніякі розповіді Рейчел про те, що насправді це лишень помічник справжнього Санти, який сидить у себе на півночі, готується до подорожі і перечитує листи дітей, які написали про свої бажання в останню мить. Він дуже зайнятий, адже на нього чекає довга і напружена поїздка.

Луїс обережно поставив на місце камінний екран. Тепер у попелі чітко виднілися сліди від великих черевиків. Ноги чарівника, вочевидь, рухалися в напрямку різдвяної ялинки, аби лишити подарунки для родини Крідів. Ілюзія була бездоганною, якщо не зважати на те, що обидва сліди були від лівого черевика… Та Луїс сумнівався, що Еллі здогадається.

— Луїсе Крід, я кохаю тебе, — Рейчел поцілувала його.

— Ти вийшла заміж за героя, крихітко, — щиро посміхнувся Луїс. — Будь зі мною. І ти станеш зіркою.

Вони рушили до сходів. Луїс вказав на журнальний столик, який Еллі присунула до телевізора. Там стояло вівсяне печиво та бісквіти. І навіть пляшка пива. «ДЛЯ ТЕБЕ, САННА», — повідомляла записка кривим почерком Еллі.

— Ти хочеш печиво чи бісквіт «Рінг-Дінг»[98]?

— Бісквіт, — відповіла Рейчел і з’їла половинку.

Луїс узяв пляшку з пивом.

— Від пива в такий час у мене розболиться живіт, — зауважив він.

— Дурниці, — весело сказала вона. — Уперед, док.

Луїс поставив пляшку з пивом назад і раптом схопився за кишеню халату, неначе про щось забув — хоча, звісно ж, він чудово пам’ятав про маленький важкий пакетик.

— Ось, — простягнув він. — Це для тебе. Можеш відкривати — уже ж за північ. Щасливого Різдва, люба.

Вона взяла маленьку коробочку, обгорнуту сріблястим папером і перев’язану блакитною стрічкою.

— Луїсе, що там?

Він знизав плечима.

— Мило. Зразки шампуню. Не пам’ятаю, якщо чесно.

Вона розгорнула подарунок уже на сходах, побачила там коробочку «Тіффані» і скрикнула. Рейчел відкрила її і просто стояла та дивилася, трохи розтуливши рота.

— Ну як? — стурбовано запитав він. Луїс ніколи раніше не дарував їй ювелірних прикрас, тому нервувався. — Тобі подобається?

Вона обережно витягла золотого ланцюжка і з трепетом піднесла крихітний сапфір до світла. Він мерехтів і переливався блакитними іскрами.

— О Луїсе, це так прекрасно! — Він побачив маленькі сльозинки в кутиках її очей і почувався водночас зворушеним і стривоженим.