Далі Ж. Пелісіє відкидає інші твердження вищезгаданої статті. Він пише, що С. Петлюра — не більшовик, а навпаки “український націоналіст, завзятий противник комунізму”. Донедавна він був “федералістом”, а не “сепаратистом”. Але поширення більшовизму і політика росіян щодо відновлення імперії переконали його, що федерація з Росією неможлива, тому Україна повинна бути незалежною.
На думку Ж. Пелісіє, С. Петлюра вважав, що в той час найважливішим завданням України було “боронити себе і боронити Європу проти більшовиць-кбі їнвазй”. Ж. Пелісіє підкреслював, що С. Петлюра був “франкофілом”. Свою добру волю щодо Франції він виявив уже в 1917 році, коли був генеральним секретарем військових справ. Він відмовився визнати Криленка, призначеного Леніним на пост головнокомандувача російської армії. С. Петлюра перейменував південно-західний фронт на український. Він підписав наказ роззброювати більшовицькі частини в Києві і на території України.
На думку Ж. Пелісіє, від листопада 1917 року “українці, зокрема С. Петлюра, мабуть врятували європейську цивілізацію”. У відповідь на твердження, що С. Петлюра був керівником партії, яка підписала мир у Бересті, Ж. Пелісіє писав: “Навпаки, Петлюра — один з організаторів і керівників “Молодої України”, партії, на прапорі якої записана приязнь з Антантою і безпощадна боротьба проти німців та більшовиків”.
Спростовуючи інші неправдиві твердження, Ж. Пелісіє пригадував, що С. Петлюра не брав участі у переговорах у Бересті, а в грудні 1917 року залишив свій пост в уряді і виїхав у провінцію організовувати “вільно-козацькі відділи” для боротьби з більшовиками, потім героїчно боронив Київ перед наступом більшовицької армії. За німецької окупації був ініціатором опору німцям, а згодом, після звільнення з ув’язнення, став на чолі повстання проти німців і уряду гетьмана П. Скоропадського.
Ж. Пелісіє цитує думку О. Шульгина, який говорив, що С. Петлюра вже тоді став дуже популярний серед селянства, і порівнював його з Ґарібальді. Крім того, цей ніби “більшовизуючий” керівник українського уряду оголосив війну більшовикам і далі воює проти них. Ж. Пелісіє писав:
“...Вірний своїм почуванням приязні до Франції і Антанти, С. Петлюра посилав місії до Парижа і Одеси, щоб нав‘язати сердечні взаємини між Україною і Антантою та заключити з ними формальний союз для боротьби проти московської анархії.
Інтерпеляції Ернеста Ляфонта та Франклєн-Буйона в парламенті, як також ревеляції газети Journal de Geneve від 1-го квітня (1919 р.) нам говорять, в який спосіб відбулися переговори між командантом Одеси і представниками Петлюри. Я не думаю, що історія скаже, що відбулося це в спосіб, гідний традицій нашої країни і відповідно до наших інтересів”.
На думку Ж. Пелісіє, перед інтервенцією на півдні України Франція і Антанта повинні були поінформувати населення, що вони не підтримують “великоросійський імперіалізм”, але хочуть допомогти Україні в боротьбі проти більшовизму.
Відкритий лист Ж. Пелісіє не з‘явився в “La Victoire”. Його поширив у Парижі Office central des Nationalités. Боронити незалежність України і Петлюри ставало все важче. Не лише через те, що використовувалася справа погромів, а й тому, що Україна не мала прихильників та хороших дипломатів. У листі до Оксани Лотоцької від 20 серпня 1919 року Ж. Пелісіє висловив своє розчарування.
Завдяки його старанням і з допомогою депутата Франклєн-Буйона, який був головою комісії закордонних справ у палаті депутатів, представники українського уряду отримали візи і мали доступ до Мирної конференції. Представники українського уряду і дипломати, як тільки опинилися в Парижі, перестали шукати порад у французьких приятелів України. Вони робили по-своєму, створили видовище повної анархії, даючи аргументи в руки противників України. “Ніхто їх не брав серйозно і українська справа на цьому дуже потерпіла”, — писав Ж. Пелісіє.
Розчарований Ж. Пеліс’є поволі почав відходити від політичного життя і взявся писати книжку про Україну під німецькою окупацією у 1918 році. Декілька місяців пізніше він отримав листа від С. Петлюри з Кам’янця-Подільського, датованого 28 жовтня 1919 року, в якому Головний отаман з’ясовував трагічну ситуацію української армії47.
Ж. Пелісіє переслав текст цього листа до французької преси. Однак Франція своєї політики не змінила. Під кінець лютого 1920 року Ж. Пелісіє видрукував окремий матеріал під назвою “Нотатки про Україну”, в якому запропонував вислати в
Україну хоча б медикаменти. Він писав, що 40 мільйонів населення, яке живе в найбагатшій і родючій країні Європи, кинуто поза законом і засуджено вмирати з холоду та через хвороби, “бо йому хочеться називати себе українським і мати свою незалежність, замість того, щоб називати себе російським і бути лише провінцією Росії”48.
Підписання договору з Польщею, непорозуміння між членами Директорії, зростаюча опозиція до політики С. Петлюри серед різних українських кіл, і не лише західноукраїнських, не допомогли виправити позицію України у Західній Європі.
Багато українських політиків опинилися у Відні. Ж. Пелісіє поїхав туди з надією, що йому вдасться об’єднати українські політичні кола довкола С. Петлюри. Там усі йому говорили, що роль С. Петлюри скінчена, він втратив підтримку серед населення.
У листі до голови комісії закордонних справ від 18 липня 1920 року писав, що С. Петлюра за допомогою політики зближення з Польщею надіявся отримати визнання його уряду Францією і Антантою, а також отримати допомогу у боротьбі проти більшовиків. Однак, як знаємо, український уряд не отримав ні визнання, ні допомоги.
Невдача польсько-української домовленості, поразка у війні проти советської Росії завершили період незалежності України. Уряд під головуванням С. Петлюри опинився в еміграції. Почався новий еміграційний період тяжкої боротьби С. Петлюри за життя української нації та її незалежність.
ЗМІСТ
Початок політичної діяльності
ВОЛОДИМИР косик
СИМОН ПЕТЛЮРА
Комп'ютерне макетування Оксана Дунець
Коректор Лілія Івасенко
Художній редактор Василь Сава
Технічний редактор Роман Дунець
Підписано до друку 11.12.2000 р. з готових діапозитивів. Формат 84x108/32. Папір офсет. №1. Гарнітура SchoolBook. Офсетний друк. Ум. друк. арк. 4,62.
Замовлення №
НВФ “Українські технології” 79000, м.Львів, вул. І.Франка, 4
