С. Петлюра чудово розуміє, що ця допомога особливо необхідна у справі творення українського війська. Україні бракує фінансових засобів і спеціалістів. Усе важче і важче втримувати дисципліну. Пацифістська пропаганда російських більшовиків та анархія, що охопили Росію, розповзаються на терени України.
Під час ленінського державного перевороту в Петрограді (7 листопада) у Києві відбувається ІП Військовий з’їзд, який приймає резолюцію з вимогою проголосити Українську республіку відповідно до права народів на самовизначення. З’їзд висловився проти більшовицького перевороту. Але в наступні дні наявні сили в Україні — Центральна рада, представники Тимчасового російського уряду та більшовики, кожна з яких мала власні війська, — ведуть боротьбу за захоплення влади.
Після короткотривалої сутички з російськими загонами, викликаної більшовицьким повстанням у Києві, перемогу отримують українці і стають господарями ситуації в усій Україні. Захоплення влади контролюється Генеральним військовим комітетом на чолі з С. Петлюрою. 15 листопада Симон Петлюра повідомляє ставку російського головнокомандувача й Антанту, що військова влада в Україні перейшла в його руки. 16 листопада Генеральний секретаріат офіційно заявляє, що відтепер він здійснює повноту влади в усій Україні. 20 листопада Центральна рада ухвалює Ш-й Універсал, яким вона проголошує встановлення Української Народної Республіки, що повинна стати членом майбутньої федерації народів колишньої Російської імперії.
Отже, Симон Петлюра був одним із головних виконавців взяття влади українцями, що дозволило проголосити Українську Народну Республіку. Окрім створення українського війська, спроможного гарантувати існування Республіки і тримати фронт, С. Петлюра займається забезпеченням порядку у країні. Коли 8 листопада більшовики прийняли відомий закон про мир, велика частина російських солдатів покинула фронт і розбрелася по Україні, шукаючи, як би це повернутися додому, в Росію. Звичними стали заворушення, грабунки. Спостерігаються факти пограбування євреїв і декілька спроб вчинити погроми. Після закликів до спокою, оголошених О. Шульгиним (генеральний секретар у справах національностей) і В. Вин-ниченком (генеральний секретар внутрішніх справ і голова Генерального секретаріату),,
С. Петлюра 28 листопада 1917 року звертається до вояків української армії:
“Ніякі погроми не повинні бути припущені на нашій землі. Я вже викликав українські полки і дивізії, щоб охоронити порядок на Україні. Одночасно з цим я українізуюрізні частини в тилу. (...) Війська будутьрозміщені по цілій Україні, по всіх залізничних лініях і шляхах, аби скінчити з безладом і погромами. Знайте, що все це я роблю по уповноваженню нашого правительства, прави-тельства Української Народної Республіки... що відповідальність я можу нести тільки тоді, коли я буду спиратися на вас, українські солдати”2.
Однак минають тижні, але через брак коштів творення національної армії не просувається. Солдати все більше й більше деморалізовані більшовицькою пропагандою. Частина відданих військових з’єднань перебуває на фронті. За той час російський більшовицький уряд вирішує розпочати мирні переговори з австро-німецькими військами.
Відкриття 4 грудня 1917 року переговорів ставить український уряд у дуже складне становище. Українські солдати втомлені, вони також бажають миру. Окрім того, Київ вважає, що росіяни не повинні вести переговори від імені всіх народів колишньої імперії. Навіть у Бреет-Литовсь-кому Україну поиинні представляти лише українці. Український уряд боїться, що російський уряд може підписати мир на шкоду українським інтересам.
Українці відчайдушно шукають визнання і підтримки союзників, налагоджують контакти з французьким послом у Петрограді3. Але Франція поводиться нерішуче. А за той час більшовики готуються виступити проти української влади. В Україні вони мають численні військові частини і червону гвардію. їхній збройний виступ запланований на 13 грудня 1917 року в Києві. Але в ніч з 12 на 13 грудня українці оточили більшовицькі загони, роззброїли російських вояків і товарняками відправили їх за російський кордон. Така сама доля спіткала численні російські частини у провінції.
Діями українського війська керує Симон Петлюра, який наказує арештувати в Києві кількох знаних більшовиків. Його поведінку деякі члени ради вважають надто різкою — вони не хочуть конфлікту з совєтами. Але Петлюру відвідують генерал Табуї і підполковник Лавернь, які перебувають на постої у Києві, і вітають його з енергійними діями4.
Для забезпечення своєї життєздатності уряд Леніна потребує виходу на південь: у напрямі Дону, де гуртуються антибільшовицькі сили росіян і становлять для уряду серйозну загрозу, та у напрямі Донбасу і українських рівнин, щоб знайти там вугілля та продукти. 16 грудня 1917 року Ленін і Троцький надсилають українському народу “Маніфест”, підсилений ультимативними вимогами. Петроград визнає Українську Народну Республіку і її право на відокремлення од Росії, та водночас звинувачує український уряд в дезорганізації фронту внаслідок відкликання українських загонів, у роззброєнні совєтських військових частин, які перебувають в Україні, у відмові в переході російським військам, що прямують на Дон проти Каледіна. Якщо через 48 годин російський уряд не одержить задовільної відповіді, він “вважатиме Центральну Раду у стані відкритої війни проти радянської влади в Росїі і на Україні5.
Оскільки український уряд відкинув цей ультиматум, розглядаючи його як втручання у внутрішні справи України, совєтська Росія розпочинає воєнні дії проти Української Республіки. Таким чином розпочалося перше вторгнення на Україну.
Віч-на-віч із цією критичною ситуацією, коли армія, за винятком кількох надійних частин, майже не існувала, всередині українського уряду виявилися розбіжності. Одні (серед них був Петлюра) вважали, що треба покладати надії на Францію і продовжувати воєнні змагання на боці союзників; інші, розчаровані пасивністю Франції та союзників, були переконані, що треба вийти зі стану війни і взяти участь у Брест-Литовських мирних переговорах.
Через те що уряд схвалив друге рішення, Симон Петлюра покидає пост генерального секретаря військових справ 31 грудня 1917 року. Жозеф Нуленс, французький посол у Петрограді, стурбований таким поворотом подій, телеграфує міністрові закордонних справ С. Пішону, сповіщаючи 4 січня 1918 року, що відтепер инаші пропозиції українському урядові наштовхуються на ухильні відповіді... Зміна ставлення до нас є тим попередженням, яке ми повинні брати до уваги, змінюючи наше дальше поступування. Це тим більше потрібно зробити, бо пан Петлюра щойно полишив сесії функції генерального секретаря військових справ; його демісія може спричинити і демісію пана Шульгина. Опинившись без допомоги цих двох переконаних прихильників французького впливу, ми ризикуємо тим, що у здійсненні нашого завдання з*являться нові труднощі”6.
РІК 1918-й
З першими тижнями січня 1918 року війська совєтської Росії прямують на північ і схід України. Склавши свої повноваження в кінці грудня, Симон Петлюра виїздить у провінцію, де займається організацією відданих частин, званих гайдамацькими (від назви, що дістали українські козаки та селяни Правобережної України, котрі повстали проти поляків у 1735-1768 роках). Упродовж цього часу розмови із французькими представниками, зокрема Комісаром Французької Республіки при українському уряді генералом Табуї, не дають ніякого позитивного результату. Українці прилучаються до Брест-Литовських переговорів. 22 січня 1918 року Центральна рада приймає IV-й Універсал, який формально проголошує незалежність України. У такий спосіб Центральна рада прагне не тільки задовольнити бажання українського народу, але й покращити правовий статус нової держави і, таким чином, перешкодити втручанню совєтської Росії в її внутрішні справи.
