— Стривайте лиш, тут щось негаразд.

— Не зовсім гаразд, — підтвердив Ридан. — Бачте, за нашим столом не вистачає Федора Івановича. Він приїде у відпустку, тоді буде все гаразд.

— Хто це?

— Інженер Решетков, ви його знаєте, ініціатор «сушарки», пам’ятаєте?

— Аякже. Схвалюю, Наталю! Де ж він?

— У Примор’ї. Лейтенант прикордонних військ. Виїхав відразу після Уфи.

— Що ж, Наталю, не журіться, усе в свій час. І в наших силах цей час наблизити, — сказав нарком. — А дружба — найголовніше… навіть у коханні… Тому — за любов і дружбу!.. Ну, а тепер дозвольте мені слово для невеликого повідомлення. Сьогодні відбулося засідання Президії Верховної Ради, на якому ухвалено кілька цікавих для нас рішень. Перше — таке.

Нарком вийняв з верхньої кишені френча складений навпіл папірець і прочитав:

«За надзвичайно важливі наукові відкриття в галузі фізіології і виключні заслуги в справі оборони країни нагородити професора Ридана Костянтина Олександровича і керований ним інститут експериментальної фізіології орденом Леніна…»

Ридан схопився з місця. Схопилися всі, і грім оплесків розірвав напружену тишу. Нарком підніс руку.

— Заждіть, друзі, тепер друге: «За наукові відкриття та винаходи в галузі радіотехніки, які мають велике промислове й оборонне значення, нагородити інженера Тунгусова Миколу Арсеновича орденом Леніна…» Є ще також нагороджені по інституту. Дозвольте мені поздоровити вас із заслуженою нагородою!..

Молодь зібралася в кімнаті Тунгусова: Ганс з цікавістю знайомився з деякими удосконаленнями короткохвильової техніки, придуманими Миколою.

«Старі» залишилися самі в їдальні. Ридан чекав цього. Він давно помітив сліди якоїсь стурбованості, що проривалась у поведінці наркома.

— Ви чимсь занепокоєні? — спитав Ридан. — Може, в зв’язку із справою Віклінга?..

— Ні, лише частково. Просто, як завжди, багато роботи. Трохи втомився.

Ридан не зважився наполягати на більшому.

— А яка доля Віклінга?

— Поки що провадиться слідство, вона ще не з’ясована.

Ридан уважно подивився на наркома, але промовчав. Той зітхнув, трохи розвів руками.

— Не будемо більше говорити про це, Костянтине Олександровичу… Ось і молодь іде. Пора! — Нарком підвівся. — Збирайтесь, Ганс. Я гадаю, що цими днями ви зможете почати роботу тут, в інженера Тунгусова. Перекладіть, будь ласка, Ганно Костянтинівно… Він вам допоможе, Миколо Арсеновичу: адже доведеться розібратись у цій машині Гросса. Нічого не вдієш, сама доля поклала на вас це завдання — правда ж?.. Та й з підготовкою до серійного випуску вашого генератора буде чимало роботи. Пам’ятайте: треба поспішати.

— А що, є які-небудь тривожні відомості?

— Дещо є, — ухильно відповів нарком.

— Машина Гросса?

— Е, ні… Від неї вони, мабуть, відмовились. Мова йде про набагато солідніші знаряддя знищення. Але хай це вас не турбує, не відвертає вашої уваги. Здавайте всі матеріали для серії на завод і займайтесь своєю справою, ідіть далі. Нам треба йти далі… І якнайшвидше.

— А не зволікатимуть там, на заводі? Коли ми запізнимось з нашою серією… — насупившись, почав Микола.

— Що ж, — безтурботним тоном перебив його Ридан, — тоді ми скористаємось іншими, ще досконалішими «генераторами чудес».

— Якими?!

— Та ось цими, справжнісінькими, — Ридан засміявся і поляскав Миколу по чолу. — А їх у нас немало…

От і все, що можна було розповісти про ті дивовижні події, які означають, може, початок нової епохи в житті людей.

Вона ще не настала, не є реальною дійсністю, ця епоха. Що ж із того? Початок усього, що створює людина, ховається в глибинах її розуму, в надрах її науки. Далеко не завжди це нове відразу стає доступною для всіх реальністю сьогоднішнього дня. З різних і складних причин для цього інколи потрібно немало часу.

Нічого. Час іде, історія робить свої невідворотні кроки, і все те нове, те майбутнє, з яким ми ознайомились тепер, обов’язково стане дійсністю. І кожний пізнає тоді це колишнє майбутнє.

Дивно, справді, — «колишнє майбутнє». Виходить, майбутнє може бути минулим? Виходить, воно є й зараз, у сучасному житті, те майбутнє, яке ще не настало?!

Так, так, так! Є й зараз. Воно живе в серцях, у гарячих мріях і холодних розрахунках, в уяві тих, хто вміє зазирати вперед.

Такі люди є. Для нас вони звичайні люди, творці сучасності, вони живуть поряд з нами, щось вивчають, щось роблять, замислюються, інколи поводяться якось дивно, незрозуміло. А може, так треба? Адже ми не знаємо їхніх таємничих мандрівок у минуле й майбутнє, не знаємо, як звідти, з майбутнього, вони здобувають те нове, що ми потім спокійно включаємо в своє життя.

Авжеж, є такі провидці. Звичайно кожний з них бачить одну якусь деталь майбутнього. Він простежив її шлях від самого джерела, усвідомив закони її розвитку і зрозумів її долю, бо ніщо у світі не падає з неба, не виникає відразу, вмить, воно виростає повільно й поступово з коріння, яке сягає у глибини минулого.

Так з’являється все: будь-яке наукове відкриття, винахід, подія суспільного життя, нова форма рослини, — Усе — результат попереднього й основа наступного. Якщо знайти ці ланцюжки в минулому, збагнути закони появи ланок, можна побачити речі та явища, які ще мають виникнути. Про це й розповідають події нашого роману.