Ції то парці (перси) наші відносини медвені помічають, таку бо з тогостеру (вигоду) мають: рішають уділяти залізнину, а брати комоні (коні), які ж то приходять од богів до нас. Така була Руськолунь сильна і тверда, то бо то од Перуня, удержуючого нас. Кілька кратно витягала мечі і одражала ворогів од рощей своїх, збирала вояків за Орія родів сильних, якії ж на Сурі билися старій. На тій ж часи не мали ми єдности тої і стали, як воша (віск) безо Влеса. Той бо казав нам, як маємо ходити прямо, а ніколи ж криво, а того не слухалися. То бо то парці забирали валкуючихся русів. Набасуру підчиняли. Не стереглися бо тії од ворогів і напали на них од Морру. Звідти йшли, клонячи голови свої під вразькі бичі. Ті то сильні верхівці напали з трьох боків, а ті то ходили з говядами (скотиною) до заходу сонця і там себе стратили, наші ж люди пішли під Набусара. А потім той пішов на суру Єгіпетську. Довгими були ті літа одереним триватися, а так прийшли дні і руси втікли од Набусара, парці бо
6Г. не гналися за ними… І так приходять до країв наших, а там чують пісні наші до Інтру і Вола. На це були ми леве… (зіпсуто більше одного слова)… були з богами, а до своїх богів не нукати наших отців. Єдине маємо і те носити маємо, а ніколи ми… (зіпсуто півтора рядка) коли бо одерень (дань) терпіли, а князем був тут Навсур, який бо їх під себе забрав, а ті своїх юнів давали до війська, а тягло до чурси і чресел. По щоках терпіти мали, а то й били києм, то терпіли. Не могли ми так, а не мігши і скажемо їм, що не маємо до серця нашого, як той день, коли буде валка (війна) трясева і землевертеня з ворогами цими. Аби лиш до Сварога, там комоні і воли мечуться і верещать. Заберемо свої стади і вержемося до полуночі, а спасемо душі наші, і так богами хранимі будемо, аніж спочено стратимо синів своїх, дочок, також жінок. І будемо просте своє уживати, і не будемо зметені, коли йдемо на чолі раті і обираємо судьбу свою. Ходимо псяпотомками, а горді ж ми бути можемо, а не бережемо єства. То бо Магура співа пісні свої до січі, а тая птиця од Нітра іде, бо Нітро був і пребуде до віку, Нітра сам, який дає Перуню всю зброю, абисьте той да вержешет ю, да прийде Яровень і ще долучить. Ліпше маємо загинути, а ніколи бути одеренцями і жерти богам їхнім.
6Д. То бо жреці оті, де ото шануватися каже, а тут украде од нього. Не маєм їх нині, бо ж не мають бороди наші бояни (вояки, козаки). Такі ми є до кінця і відколи ми.
А то боляр Гордина, який бив годів, Трієдорій, у тисяча третьому од Карпатського ісходу. А той яко Трієдорій іде без страху на них. І боляр Сегеня, що убив Сина Єрменреха і одтручив Гулареха до Вороненця. Там була встала Русь Боруська і Руськолунь. Так іще маємо стидатися од вогорів наших слів? Події ті маємо знати, а не можемо вірити досить глибоко всякому слову, сказаному до нас. А то зоря світить до нас, і утро іде до нас. І так маємо вісника, що скаче у Сварозі, і речемо хвалу і славу богам.
Та бо Суренж огречена є і не буде досі руська, і там боги грецькі. Степи, наше благо, достанемо од них твердістю і кріпостю, аби ворогам ми показали, як насправді і Гуларех відійшов на нові землі.
6Е. Часи суть вельми порочисті, бо тижнями така ясна і сушна була на нас зурива. Так жатва се не уроде, а через те ідемо на землю іншу і там удержуємося. Потолочена була Русь од греків і римлян і одійшла по берегах морських до суренжі, і там утворила Суренж, край бо то єсть сурен (сонячний). Далі того бо Киев утворився. Недобсий (недоступний), а дуже притящий (притягаючий, гарний) був він. Тут уперше воряги прийшли до Русі. Асколд силою погромив князя нашого і потолочив його. Асколд, а пізніше Дір усадилися на нім яко непрошені князі, і ті то княжити почали над ними, до того бувші вояки. І сам Костиря, хранящий огнебога дому того, одвернув лик свій од них, бо були вони князі од греків хрещені. Асколд є темний вояк, а так сьогодні од греків освічений, що ніяких русів нема, а є варвари. А з того можемо сміятися, бо ж були Кіморії також отці наші, а ті то Римом потрясали, а греків розметали, як поросят устрашених.
6Є. Той вутці приділяв кожному на потребу, і тут була інша суть і інша творга (твір), а той Асколд пожре богам чужим, а не нашим. Такі були отцове наші і не станемо ми були інші. А греки хотять нас охрестити, аби ми забули богів наших, а так обернулись до них, як одерень бути. Постережемося того, як пастирі, що стережуть у скуфіях, своїх і не дають вовкам хісничити (хижачити) за ягнятами, якії бо суть діти сонця, тому трава зелена є знак божеський. Маємо тую брати до глеків, усуряти її на сонма (?) наші, щоб пити з богами у Сварозі блакитнім і Отця нашого Дажбо жертву творячи, а та бо на Ірії так уже свячена єсть у той же час.
7А. Слава богам нашим, маємо справжню віру, яка не потребує чоловічеських жертв. А те діється у Варяжині, де вожді жерли її, іменуючи Перуна Перкуном і тому жерли. Ми ж маємо польові жертви давати і од трудів наших – просо, молоко, – тут ці тобо покропимо о Коляді ягнячім і о Русаліях, в день Ярів, також і Красна Гора. Ту бо то діємо на спомин гори Карпатської. У той час іменувалися роди наші карпени, яке придбали ми бувши в лісах: тим іменем звалось дерево, а на полі бувши, ми звемось поляни і так усяко, як от є греки, що кажуть на нас, що ми чоловікожерці, а то брехлива річ єсть, бо ж не є такими насправді. А мають інші звичку таку: хто хоче вразити іншого, говорить злеє, а тим глупень бореться. Отак і інше говориться. І також здавна правимося родами, і старотцове всякого роду йдуть судити родичів біля Перуневих дерев. І також мають той день ігрища перед очима старших, і силу юну показують юнаші, бігаючі прудко, співаючі і танцюючі. У той то день огіщани ідуть на мислеву, приносять дичину старотцям, які ділять тую на прочі люди, і волсви жертву ділять, богів хвалячи і славу говорять про часи годів і про появу варягів. Вибирали князів, вутців (старшин), а тії юнашів водили до січі зурої. То бо римляни поглядали і замишляли злеє на нас, і прийшли з возами своїми і залізною бронею і напали на нас, а тому боронились ми довго од них і одтручали
7Б. ми їх од землі нашої, а римляни побачили, як держимось ми за життя наше, і полишили нас. Натотеж греки хотіли одеренити нас у Хорсуні, і боролись ми зуро проти рабства нашого, і була боротьба і пря велика тридцять літ, і ті знеохотились на нас. Потім бо греки йшли на торжища наші і казали нам омінювати корови наші на масть і срібло, то бо потребуще на жінок і дітей. Так ось ми міняємося скоро до нині. Іноді підсліджують греки, шукаючи, щоб ослабити нас, а то шукаючи одерень взяти, а тому не ослабимося і не дамо землі нашої, як землі Трояна ми не дали римлянам, а хай не стане обідно Дажбовим внукам, які во арузях ворогів пильнують. І так сьогодні не посоромимо також отців наших, себо у море загнали до берега Годь тую і одержали на ній побідную пісню хвали, і Матиря співає про них, красна птиця, яка несе пращурам нашим огонь до домів їх. І також ягнята доглядаємо для того, щоб було на нас піддержувати силу, і маємо ворогів розбити і гоньбу псину їм завдати. То гляди, народе мій, як забезпечуєшся до народів. А того не ошибетеся: ранами твоїми. І не кидайтеся до поради, аби ми ворогами поганяли, а біди позбавимося і життя інакше матимем, аби ми були ста городами і не одлеглими (не віддаленими між собою). І тяжча поразка буде на нас, а ми потім тисяч п'ятсот дітьми змінимось. Многі бої і війни мали ми і також ми живі, дякуючи жертві юнашів і воєводців.
7В. Тодішнє не було інакше, і сьогодні прибуває досить нам. Можемо одбиватися од ворогів, і щодня так одбиваємось. І хапаємось за се й за те, а найперше звемо до стягів вояків наших, які не є ще збабнені, а горді. Приходимо воїсті (войовничі) на стогна (площі) свої і кажемо, що інакше не буде то, а маємо йти на греків, які стали більше говорити відкрито. І Інтра іде за нами, як ішов за Отцями нашими на римлян до Троянової землі.
