Як головна ж літературна сила, котру Плетеницький відповідно оцінив і не тільки дав усяку можливість наукової праці, але поставив на чолі всієї літературно-наукової роботи, провів на позицію свого "намісника" і таким чином ще за життя свого приготував йому наступство на архімандрії, був Захарія Копистинський, дійсно одна з найбільших літературних сил цієї доби і, безперечно, найбільший ерудит, якого мала тодішня Україна. На жаль, ніяких біографічних відомостей про нього, понад те, що дають його видання, ми не маємо цілком, і зовсім не відомо, коли і як з’явився він у Києві. Його помічник у видавничій роботі, Памва Беринда, присвятивши спеціальну передмову звеличенню роду Копистинських і прославивши як умів усяких інших представників цієї фамілії, тільки побіжно згадав, що великі церковні заслуги покійного перемиського владики Михайла Копистинського (що помер в р. 1610) продовжуються "його двома синовцями, велебными Захарією і Василієм освященными в чину с. ангельськаго иноческаго званія — которыи так правою богословією як и животом побожным и прикладным сияют" 1.
1 Передруковано там же, с. 82.
З того ми знаємо, що Захарія походив з цієї дрібношляхетської родини Перемиської землі, з котрої вийшов перемиський владика. Де він здобув свою дуже високу, як на ті часи, освіту, цілком не знаємо; з його "Палінодії" можемо домірковуватися, що він чимало подорожував, перше ніж осівся в Печерськім монастирі. Як самовидець, очевидно, говорить він, напр., про книги Фіолевого друку, що переховуються по різних церквах Галичини, Волині, Підляшшя 1, про "висоце мудрую книгу" Нила Кавасіли, що її слов’янський переклад знаходиться в Путенськім монастирі на Волощині 2, і под. Що він придбав у Галичині, що доповнив у цих мандрівках — зістається невідомим; з того, що він висловлює жаль за тим, що йому не довелось бачити Конст. Острозького, можна міркувати, що учеником острозької школи чи тутешнього гуртка він не був — хіба короткий час там бував. Бачимо, що досить умів грецьку мову, любив її — залюбки пописувався грецькими фразами в своїх святочних казаннях, але спеціалістом у тій греччині себе, мабуть, не чув, судячи з того, що в великих працях над грецькими авторами, які переводилися в Києві, ім’я його не згадується.
В Києві він документально звісний зимою 1615/6 рр. при організації Київського братства: 4 січня 1616 р. підписав він його "Упис" такими словами:
"Во иноцех Захарія Копистенскій исповЂдник, яко и ненавидящи злоє, прилЂпляюще ся благому, составленоє в Кіе†градЂ братство пріимаю и облобизаю, повинующегося апостолу граголющу: "братолюбієм же друг к другу любезни", на сіє же и руку мою подписую — писал дня 4 генваря по старому правдивому року 1616" 3.
1 Ці звістки його процитовано в т. V, с. 132.
2 Палінодія, с. 911.
3 "Упис" у додатках до "Ист. Киев. Академии" Голубєва, с. 4.
Але я думаю, що він з’явився тут значно раніш, може бути, зараз по смерті свого стрия, перемиського єпископа, коли перемиське владицтво перейшло до уніатів. Я уявляю його собі як одного з головних або таки й головного ініціатора всього піднятого Плетеницьким діла: закупка друкарні, збивання наукового гурту, організації книжної продукції. В його "Палінодії", там, де він говорить про Острозьку академію, в тім захопленні і зрозумінні великого діла мені відчувається людина, яка сама пережила подібне, брала участь у подібній творчій роботі в мурах Печерської Лаври. Коли стала на місце друкарня і почалась видавнича робота, він являється її найдіяльнішим учасником, а властиво — керманичем. Рідкі книги не мають його передмови або помітки про його участь у їх виданні; часом ці передмови виростають у цілі невеличкі інформаційні статті (це в звичаї лаврського гурту — пускати при своїх книгах такі інформативні вступні статті) або побожні поучення. Ставши наступником Плетеницького — печерським архімандритом, він зараз же вибирає собі помічника-намісника, правдоподібно, в справах адміністрації, натомість аж до смерті працює в книжній справі і в останній випущеній в світ книзі "Тріоді Пісній" висловлює бажання — дожити стільки, щоб випустити ще й "Тріодь Цвітну" (1627).
Як ближчі помічники Копистинського в цій роботі виступають два типографи-спеціалісти: Земка Тарасій Левкович (або Левонич) і Беринда Памво. Вони на п’ять років пережили Копистинського, вмерли того самого року, 1632, і з ними кінчиться перший період історії Печерської друкарні. Земка разом з Копистинським підписався на "Уписі" братства, з титулом ієромонаха, так що міг у Печерськім монастирі бути при самім початку друкарні. Висловлено було такий здогад, що він прийшов разом з друкарнею, як її закуплено від Балабанів, але одинокий ніби доказ — його похвала Балабанам — не дає ніяких конкретних вказівок на це; пізніш він носить титул проповідника Печерської церкви й ігумена Братського монастиря. На лаврських виданнях його ім’я починає виступати тільки з 1624 р. (на "Номоканоні"), а на другий рік "Толкованіє на Апокаліпсис" виходить з великою його передмовою, підписаною ним з титулами "проповідника слова божого і коректора топографії монастиря Печерського Київського". Максимович здогадувався, що він заступив у цім Беринду, що їздив до Москви в посольстві від монастиря; але потім цей титул "ісправителя в топографії" зістається за ним далі, а в "Імнології" 1630 р. носить ще більш почесний титул "всього типу правителя" (в епітафії "Тератургіми" corrector xiąg y typographiey sporządiciel). Вважався, очевидно, найбільшим майстром у віршарстві, і звичайно, де треба було пустити присвятний вірш, похвалу чийомусь клейнотові чи панегірик, це доручалось Земці; він справді не зле володів технікою тодішнього шкільного "іскусного" вірша; взірці його мистецтва побачимо далі. Крім згаданої передмови до "Толкованія на Апокаліпсис", підписані його іменем ще дві в "Літургіаріоні" 1629 р. і в "Цвітній Тріоді" 1631; передмова до "Літургіарія" — це цілий трактат, поділений на три частини: в першій автор виясняє термінологію літургії, в другій виясняє таїнство євхаристії, в третій викладає історію літургії; виклад опирається на текстах Св. Письма і на великій богословській літературі, виключно грецьких учителів церкви (з новішої богословської літератури цитується раз трактат про євхаристію сучасного грецького письменника Гавриїла Севера); православні богослови XIX в. дуже похваляють його богословський виклад і його ерудицію 1, але зістається неясним, чи ця ерудиція не походить в значній мірі з других рук, з яких-небудь збірок, бо навіть і такий повний літературний апарат у тодішнім Печерськім монастирі досить тяжко собі уявити. Крім того, за свідченням П. Беринди, за Земкою рахується ще одна цікава робота — переклад синаксарів (коротких історичних пояснень свят) у "Пісній Тріоді" 1627 р. П. Беринда в передмові до цієї книги остерігає читачів з інших слов’янських народів, аби вони не дивувались, що синаксари перекладені на просту українську мову, і посилається на домагання "різного причту людей" з "Малої Росії" та наводить різні принципіальні міркування. Але ця цікава апологія перекладання церковної літератури на "общую" українську мову, котру я ще наведу далі, як показується, більше приписує Земці, ніж він в дійсності зробив: обслідування його текстів, переведене останніми часами ак. Перетцом, виявило, що Земка переважно використовував готові українські тексти синаксарів, які знаходив у старших перекладах, а де їх не було, там писав слов’янські (в "Цвітній Тріоді") або давав тексти паралельні і слов’янські. Взагалі виявив на цьому пункті, як характеризує акад. Перетц, досить значний консерватизм 2.
1 Відзиви зібрані в студії пок. В. М. Отроковського "Тарасій Земка, южнорусскій литературный дЂятель XVII в.", 1921 (Сборник отд. рус. яз., т. XCVI), с. 22-3.
