1 Див. т. IV, с. 64 і далі.
2 Перегляд головніших гробівців і збірку написів, частиною реальних, здебільшого "літературно" перероблених, подає Кальнофойський у своїй "Тератургімі" — панегірику Печерської Лаври.
Ці безконечні монастирські села, селища, ловища, боброві гати і річні перевози, котрими володів монастир (опись маєтків, споряджена 1593 р., рахує 2 міста, 50 сіл і безконечне число менших володінь), все це, головно, були такі "свічки на гріб", записи на вічне поминання, задушні служби, і печерська братія жила з мертвих і жила для мертвих, занурена в спомини минулого та їх консервацію.
Енергійний потомок галицького боярства поставив завданням перевести її на працю для сучасності і будучності, перекинути до лаврських мурів ту працю, котрій не ставало ні повітря, ні засобів у львівському гетто, зробити Печерський монастир культурною робітнею Русі.
На жаль, не маємо ніяких докладніших вказівок, як цей план повстав і як здійснявся — самі тільки загальні відзиви його наступника Копистинського та панегіриста-біографа Ол. Митури ("Візерунк цнот"). З них можна витягнути вказівки про два способи, котрими він збивав свою печерську академію: він "зводив", викликав учених людей з інших сторін (передусім, очевидно, з найбільшого тодішнього їх огнища і розсадника — братського львівського), і він "задержував", старався затримати в Києві тих "ієрокліриків", які там звідкинебудь з’являлися, знайти їм тут "пристойне виховання" (передусім, очевидно, в своїм Печерськім монастирі, котрого був господарем, а коли це були люди жонаті, з родинами — то на якійсь київській парафії). Маємо цікавий з цього погляду його лист до львівських братчиків 1619 року, що кидає деяке світло на цей процес збивання ученого київського гуртка: я позволю собі навести його головнішу частину:
"Ноч в клопотах и фрасунках уставичных будучы не паметаю гаразд, абым до ваших милостей о узыченье отца Памвы для работы друкарскоє овде, до сего дому божого, манастыра Печерского писати мел, окром до самогом єго писал и килькакрот посылал. Єднак их приєхавши писаньє от ваших милостей под печатью братства ваших милостей оттоль отдал ми, и так он се зде за затягом от мене время немалоє роботою своєю (што без шкоды значъноє быти не могло!) мешкал; и коррыкгатором быти поднявши се в той работе, которое ся поднял и на себе взял, дозорцою был; и по сконъченью оноє от сеє светоє обители от мене єст мирно отпущен, — ку вашей милости ставити се маєт" 1.
1 Крыловскій, Львовское ставроп. братство, додаток, с. 65 — 6.
В можливо м’якій формі шановний архімандрит перепрошує львівських братчиків, що він не "позичив" у них отця Памву, а, так би сказати, "зманив" його до себе, з огляду на пильну потребу в добрім друкарі-коректорі, але тепер кінець кінцем по закінченні цього видання (очевидно, "Анфологіона", 1619) він повертає його в цілості. Але поворот цей чисто формальний: отець Памва, очевидно, вертався тільки на те, щоб полагодити свої справи у Львові і, забравши свою родину (сина і брата, може, ще кого), повернутися під затінок Печерського монастиря назавсіди!
Коли почав Плетеницький такі заходи коло "затеганя людей учоних", на це не маємо ніяких безпосередніх вказівок, але я свого часу вказав, як цікавий симптом, скаргу, занесену перед королем літом 1608 р. від печерських ченців на Плетеницького і монастирську старшину, що вони не знать де дівають монастирські доходи, замість аби обертати їх на прожиток монахів, і тих, котрі пробували доходити цих грошей, вони різними способами карають і з монастиря виганяють 1.
1 Див. Історію України, VII, с. 406.
Хронологічно це сходиться, як бачимо, з тим моментом, коли Стрятинська друкарня стратила інтерес для родини Балабанів, після смерті її фундатора (пом. 1607), і після того, як провалилися надії на львівське владицтво, і власники її могли заявити бажання її продати. Очевидно, що в зв’язку з планом придбання її для Печерського монастиря, що мусів у той час виникнути у Плетеницького і його однодумців (1607 — 8), вони почали на це збивати гроші, можливо, скорочуючи витрати на інші монастирські справи.
Разом з тим виникла потреба в книжних людях, ознайомлених з друкарською технікою і здатних до літературної роботи.
Сам Плетеницький, здається, не був літератором: в похвалах, так щедро розсипуваних йому за життя і по смерті членами печерського гуртка, ми ніде не знаходимо вказівок на його працю як письменника. Його славлять тільки як ініціатора, організатора, книголюбця, "учених людей прибіжище", і він сам у своїй передмові до "Бесід Івана Златоустого" — своїм передсмертнім ісповіданні, яке від нього маємо (я не певен у тому, чи ним самим воно було й написане, може бути, що від його імені писав це якийсь інший лаврський книжник), говорить про себе тільки як про видавця і своїм ділом уважає "священными книгами исполняти церквы". Тому я не певен, чи навіть ці кілька передмов, видрукуваних у лаврських виданнях від його імені, були справді ним написані. Передмови з останніх років, 1623 — 4, коли він, як свідчить Копистинський, уже втратив зір і був у великій схимі, майже напевно що не були ним написані, хіба за його вказівками тільки; а тим самим і його авторство першої передмови до печерського "Часословця" 1617 р. для мене не дуже певне, хоча ці передмови й можуть віддавати його, так би сказати, програму роботи — мабуть, так й віддають, і з цього погляду мають безсумнівну вартість1.
1 З цих мотивів я вважаю корисним навести на сім місці два уривки з цих передмов — з "Часословця" 1617 р., першого лаврського видання, і з "Бесід Івана Златоустого", що кидають світло на видавничу роботу, підняту Плетеницьким: "Єлісей Плетенецкий, архімандрит печерській кіїовскій, православному роду Россійському, сыном церкве восточныа възлюбленнЂйшим, душеспасытелнаго здравіа. Якоже убо по даннЂй благодати в вовЂренных ми, яже в обители святыа Лаври Печерскіа внутр — уду и внЂуду (в справах внутрішніх і відносних зовнішніх) подвизаяй ся и в благочестіи церкве восточныа ревнуяй пребываю: сице и душеполезными, правовЂрных сынов тоя сердца веселити и в правовЂріи утверждати, и удобряти изволих церковными книгами. В началЂ же непщенах (думав) предъпослати книгу малу аки предитечу, да управит путь болшим — ни бо и день кромЂ своєго предтечи — деньница бывает. И не инуже приличнЂе судих, яко єже молитвенную книгу пореклом Орологіон, в немже в свободныя и в постныя дны богодуновенныя обрЂтают ся молитвы... Ксимже и умолен быв правовЂрными, яко да исполънит ся требованіє, єже в училищех в православном градЂ Кіе†и в прочіих".
"Бесіди": Въжделнієм въжделЂх о ГосподЂ трудолюбным являти ся в всЂх благих яке отвнутр духовных и яже отвнЂ ключимых исправленіих и дЂланіих и зданіих (як у справах свого внутрішнього життя, так і зовнішнім будівництві). Пресладчайшій же Ісус Христос... видяй сердца моєго расположеніє, и в болшая сътвори мя десна, сирЂч изволи даровати поученіє уму моєму єже священными книгами исполняти церквы, в духовное душем вЂрных веселіє и радость, и в съзиданіє их в многіа и различныя добродЂтели. И по прежде убо помощію божією изданных книгах нынЂ найпаче неизреченная благодаренія възсылаю, яко в вечер моєа жизни и кончаніа рабу своєму благоволи явити сію благодать, сирЂчь святого Іоанна Хризостома... книгу БесЂд и Толкованій на святыя святого апостола Павла 14 посланія видЂти и издати. О єяже исправленіи и съвершеніи многоє в благости божієй промышленіє, попеченіє и иждивеніє (видатки) творихом. Любомудрцеви убо и учителей разумичных в се истоє дЂло в єллиногреческом и иллирическом (словянскім) языцЂх художнЂ искусных, в богословіи просвЂщеніє имущих и в правословіи незазорно и непорочно благочествующих такожде и маістеров в художест†типографіи благоискусных събравше, коєгождо в свой єму искус разума и дЂйства въчинихом. И дЂло сіє (книгу "Бесід Івана Золотоустого") якоже зрите благохудожно... съвершихом (Передр. в додатках до книги Тітова: "Типографія Кіево-печерской лавры", випущених під заголовком: "Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні", с. 3 і 53). Передмова до "Часословця" ясно показує, що це була перша книга, випущена з Лаврської друкарні.
