Трагічні для України події кінця 20-х — початку 30-х рр. надовго зупинили розвиток української науки. Підготовлений до видання шостий том виданий не був. Ім’я М. Грушевського і його наукова спадщина з часу смерті вченого і до кінця 80-х рр. піддавалися найбрутальнішій критиці і паплюженню з боку офіційної радянської історіографії.
В одній із праць акад. О. І. Білецького — "Стан і проблеми вивчення давньої української літератури" (1959) після згадки про І — V томи "Історії української літератури" М. Грушевського додано таку примітку: "Крім зазначених, був виданий, вже після смерті Грушевського, ще VI том, що зараз є бібліографічною рідкістю; в рукопису залишилася друга його половина" (Білецький О. Зібрання праць у п’яти томах. — Т. 1. — Київ, 1965. — С.109). Це повідомлення не підтверджується жодними даними: сліди названого видання виявити не вдалося.
У 30-х рр., уже після смерті М. Грушевського, О. Білецький рецензував рукопис шостого тому його "Історії української літератури" і рекомендував її до видання як пам’ятку "культурної спадщини старого світу". У цій же рецензії згадується і продовження шостого тому, яке доводило "історію української літератури до останніх десятиліть XVIII-го століття". Машинописна копія рецензії О. І. Білецького зберігається разом з машинописом шостого тому. Ми друкуємо цю рецензію поважного вченого як додаток до книги М. Грушевського. Вона є спробою оцінити цю працю як пам’ятку старої школи, підкреслює її наукове значення. Крізь ідеологічну заданість бачимо намагання врятувати книгу, дати її читачеві. Нині у нас нема ані найменших даних ні про видання у 30-х рр. першої половини шостого тому "Історії української літератури" М. Грушевського, ні про доведення праці до кінця XVIII ст. Залишаємо цю загадку майбутнім літературним детективам. Якщо вчений писав шостий том три з половиною роки, до кінця 1929 р., і опрацював всього 23 роки (до 1633 р.), то малоймовірно, щоб в умовах початку 30-х рр. він міг простежити понад півторасталітній період і написати ще 5 — 6 тис. сторінок тексту. Такий задум існував, та здійснити його, мабуть, не судилося. Свідчення О. Білецького вимагає найретельнішої перевірки.
Машинописний примірник шостого тому "Історії української літератури" М. Грушевського зберігається нині у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук України (ф.122, № 4) у чотирьох теках. Папір поганої якості, жовкне і кришиться. Текст читається задовільно. Вписаний фіолетовим, чорним і синім чорнилом текст — переважно цитати з польських джерел і посилання на іноземні видання — місцями вицвів.
Готуючи книгу до видання, ми намагалися повністю зберегти всі особливості мови і правопису автора. М. Грушевський, як і в попередніх томах, користувався академічним правописом 20-х рр. Зроблено лише незначні уточнення: уніфіковано вживання великих і малих літер, написання географічних назв, пом’якшення приголосних, закінчення родового відмінка, часток не і ні (разом і окремо), вживання апострофа. Розділові знаки розставлено за сучасними вимогами. Лексика і синтаксис залишилися недоторканими.
У томі наводяться численні, часто досить великі за обсягом, цитати із стародруків і рукописних джерел. Автор загалом дотримувався тих правил передачі старих текстів, що їх виробила Археографічна комісія Української Академії наук: "не зміняти букв, допускаючи зміни, в інтересах зрозумілости, тільки в розділі слів, в інтерпункції, в уживанню великих літер... Сього я додержувався — коли мав перед собою рукописний оригінал або стародрук. Але користаючи з новіших видань, я не всюду вважав себе зв’язаним виглядом сих видань, бо в них дуже часто, навіть переважно маємо транскрипцію модернізовану, з ухилом під шкільну російську правопись XIX в., без докладних пояснень допущених змін" (Історія української літератури. Том п’ятий. Друга половина. — ДВУ. — Київ, 1927. — С. 506). Отже, цитуючи старі тексти, М. Грушевський виробив свої правила їхньої передачі, які ми повністю зберегли, допустивши лише одну зміну: послідовно знято ъ в кінці слів. Майже всі цитати звірено з першоджерелами, скрізь їх залишено у транскрипції М. Грушевського.
Жодних втручань не зроблено і в бібліографічному описі при посиланнях на джерела, хоч ці описи не відповідають сучасним вимогам і стандартам. Це було б порушенням авторської волі, такі виправлення й доповнення можливі лише у науковому виданні, що містить допоміжний довідковий матеріал. Така система бібліографічного опису застосована і у попередніх томах. Опис польськомовних видань звірено з оригіналами, внесено незначні уточнення правописного характеру.
Публікуючи окремою книгою шостий том "Історії української літератури" М. Грушевського як дорогоцінну пам’ятку нашої літературознавчої спадщини, сподіваюся, що вона буде стимулом до повного наукового перевидання І — V томів цієї фундаментальної праці, яка має неоціненне значення у нашому духовному і національному відродженні.
Насамкінець вважаю своїм приємним обов’язком щиро подякувати проф. Омеляну Пріцаку — ініціатору цього видання, який підтримав мене добрими порадами і активно сприяв виходу в світ цієї книги. Дякую також пані Наталі Ішиній, яка брала участь у сучасному мовно-правописному оформленні тексту. Сердечна подяка належиться і пані Олені Масловській за її сумлінну працю при передруку цієї дуже складної для видання в нинішніх умовах книги.
Олекса Мишанич
Київ
19 січня 1995 р.
