Надто знервована і шокована, щоб плакати, Джейд лежала у кімнаті Анни, прислухаючись до тихого дихання своєї дорослої дитини. І вона вирішила, що обов’язково знайде того чоловіка, який зруйнував світ Анни, зруйнував її шанс на щастя бути однією з безневинних та незайманих.

— Міс Лізі, — звернулася вона до Елізабет після того, як поїхав доктор Вайлер. — Мені потрібна відпустка. Хунь Чі з медичної крамниці сказав, що у мене проблеми з серцем і що мені потрібно пройти курс голковколювання. Я вже поговорила з Крильцем Метелика — вона радо перебере мої обов’язки. Нелл вона вже не дуже потрібна, і вона через це страшенно переживає.

— Звісно, Джейд, — сказала Елізабет, але на її обличчі відразу ж з’явився вираз страху. — Сподіваюся, тобі й досі платять за відпустку? Містер Александр був сам не свій через платню останнім часом.

— О, так, міс Лізі, мені заплатять.

— Просто з цікавості — скільки вам, дівчатам, платять?

— Більше, ніж наглядачам на шахті містера Александра. Він каже, що таких, як ми, знайти важко і тому на нас не треба економити.

— Слава Богу! А ти думала про те, куди подасися на вихідні?

Джейд здивовано поглянула на неї.

— У Кінрос, міс Лізі, куди ж іще. Мені треба буде лікуватися голками. Потім я піду до міс Теодори, вона якраз збирається фарбувати і білити будинок. Я можу їй допомогти.

— Так це ж не відпустка, Джейд.

Але Джейд уже пішла, радуючись з того, як легко вона виконала своє перше завдання. Вона зібрала валізу і поїхала у вагончику до міста, де на неї чекала трохи спантеличена Теодора Дженкінс.

Хоча дні уроків гри на фортепіано у Кінрос-гаусі відійшли в минуле через те, що Нелл перевершила свою учительку, а Елізабет втратила інтерес до гри після народження Анни, Теодора Дженкінс почувалася у Кінросі досить комфортно. Любий сер Александр призначив їй щедру пенсію — за що, вона й сама не знала — і досі дозволяв їй безплатно мешкати в її улюбленому маленькому будиночку. Вона давала уроки гри та співів, якщо якесь дитинча подавало надії, грала на чудовому органі в церкві Святого Андрія і належала до кожного клубу та кожного товариства у Кінрос-тауні — від садівників до аматорського акторського гуртка. Вона випікала знаменитий своєю якістю хліб, який кожного року брав перший приз на виставці у Кінросі, хоча вона, будучи створінням лагідним та вдячним, пояснювала високу якість хліба виключно чавунною плитою, яку сер Александр установив у неї в кухні.

Він був такою суперечливою людиною, цей сер Александр. Теодора відчувала, що коли хтось припадав йому до душі, то він був готовий зробити все для цієї людини, але якщо він тебе не любив або ти був просто одним із багатьох його найманих робітників, то він для тебе не робитиме нічого, що виходить за межі зусиль, спрямованих на те, щоб Кінрос був кращим містом від будь-якого іншого провінційного населеного пункту. І це було справді так, незважаючи на скорочення робітників-китайців, які трудилися над тим, щоб Кінрос завжди процвітав і його міське господарство справно функціонувало.

Джейд прийшла до Теодори Дженкінс і спитала, чи може вона зупинитися в неї, поки Хунь Чі з медичної крамниці лікуватиме її хворе серце. Це прохання здивувало Теодору: чому Джейд подалася не до готелю Рубі або просто не стала кататися вгору-вниз у вагончику підвісної дороги на сеанси голковколювання? Однак Рубі мала репутацію жорсткої господині, а їздити вгору-вниз із десятком голок, уштрикнутих у твоє тіло, — не таке вже й приємне заняття. Та як би там не було, Теодора Дженкінс знала, що нікому і ні за що не дозволить штрикати голками її!

— Така жахлива історія, Джейд, — мовила вона за наспіх приготованою вечерею з капусти та картоплі. — Не дивно, що вона так на тебе вплинула.

— Хунь Чі каже, що я швидше одужаю, якщо ми знайдемо того, хто це зробив, — відповіла Джейд, яка полюбляла смажену картоплю з капустою.

— Я знаю, до чого він веде, але, на жаль, ніхто і найменшої гадки не має, ані найменшої. — Теодора поглянула на порожню тарілку Джейд. — Господи, я звикла готувати для однієї себе, і тобі не вистачило! Може, тобі грінок зробити, Джейд? Або кексу з маслом?

— Кексу з маслом, якщо можна, міс Теодоро. Завтра я приготую свинину по-китайськи та рис із яйцем, а також сир із кокосового молока на десерт.

— Ой, яка прекрасна зміна в меню! Я з нетерпінням чекатиму.

— Ви, напевне, знаєте всіх у Кінрос-тауні, міс Теодоро. Навіть краще, аніж міс Рубі. Вона бачить чоловіків, що заходять до готелю випити, але є багато людей, які не можуть собі дозволити харчуватися і випивати в готелі, навіть по великих святах чи особливих випадках, до того ж міс Рубі не ходить по неділях до церкви, — сказала Джейд, запихаючись кексом, густо намазаним маслом.

— І то правда, — мовила Теодора.

— Тоді вам слід зосередитися і гарненько подумати, міс Теодоро. Подумати про кожного мешканця Кінроса, а також про тих, хто сюди регулярно наїжджає.

— Я вже думала над цим, Джейд.

— Мабуть, не надто ретельно, — невблаганно напосідала Джейд.

На цьому вона закінчила і дала Теодорі перейти до обговорення того, як краще пофарбувати її будиночок, як виявилося — зовні.

— Сем погодився зробити це для мене — пофарбувати у кремовий колір з коричневим оздобленням. Я придбала, як він і просив, фарби, щітки та наждак. Завтра він береться до роботи.

— Сем? — нахмурилася Джейд. — Який Сем?

— Сем О’Доннел. Він був одним із шахтарів, яких звільнив любий сер Александр минулого липня. Решта перебралися до Броукен-Гілл або до Маунт-Морґан, але Сем вирішив залишитися тут. Ну, він одинак і не п’є — ходить на вечірню молитву по неділях до церкви Святого Андрія і прекрасно співає альтом. Маляр Скрипе безнадійно запив — це так сумно, Джейд, коли деякі чоловіки краще налигуватимуться до поросячого вереску, аніж дбатимуть про свої родини! Тому Сем узявся фарбувати ті будинки, з якими він може впоратися самостійно, і виконує тимчасові роботи, коли немає що фарбувати. Рубає дрова, копає городи, подрібнює вугілля. — Теодора почервоніла і затнулася. — Він завжди радий мені допомогти, бо я завжди даю йому буханець хліба та кілька шилінгів за роботу Узагалі-то він просить двадцять фунтів за те, щоб як слід пофарбувати будинок — випалити стару фарбу, обшкрябати дощатий настил, а потім відшліфувати його наждаком. Знає свою справу. Оскільки любий сер Александр дозволяє мені тут жити, я вважаю своїм обов’язком ремонтувати будинок за свій рахунок.

— А де живе цей Сем? — спитала Джейд, намагаючись уявити його.

— Він ночує під відкритим небом біля дамби, наскільки я знаю. Він має отого великого, химерного на вигляд собаку на ім’я Ровер, і вони є нерозлучними приятелями. Завтра ти зустрінешся з Семом та Ровером.

Нарешті це ім’я знайшло свою прив’язку в пам’яті Джейд.

— Сем О’Доннел… А чи не той це чоловік, який привозив сюди профспілкового діяча, Біда-як-там-його, якраз перед тим, як розпочалися страйки?

— Не можу достеменно твердити, моя люба, але можу сказати, що шахтарі його не люблять. Усі інші люблять — я маю на увазі жінок у Кінросі, яким часто буває важко наколоти дров чи викопати картоплю. Сем незамінний для багатьох жінок, особливо для таких, як я, хто не має чоловіка, який міг би допомогти.

— Схоже на те, що Сем любить чарувати жінок, — мовила Джейд.

Теодора ображено надулася і стала схожою на сердиту індичку.

— Ні, зовсім ні! — скрикнула вона. — Сем — джентльмен від голови до п’ят. Наприклад, він ніколи не зайде в будинок до жінки, просто заглядає у вікно на кухні, щоб узяти свій чай та булочки. — Вона з жахом збагнула, куди хилить китаянка. — Джейд! Ти ж не хочеш сказати, що це зробив Сем? Це — не він, клянусь тобі, не він. Сем дуже ввічливий та поштивий з жінками, але в мене завжди було таке відчуття, ну, що жінки мало його цікавлять, якщо ти розумієш, до чого я веду.

— А хто ж його тоді цікавить? Молоді чоловіки? Маленькі хлопці?

Теодора заквоктала та замахала руками.