— Близько сотні.

— На інженерному тобі довелося набагато важче, бо ти там була одна, і ти вистояла.

— Я вже звикла бути жінкою в чоловічому світі. — Вагон сіпнуло і хитнуло. — Якщо чесно, то я більше боюся, чи вдасться мені знайти спільну мову з отими студентками, аніж зі студентами.

Потяг в’їжджав до Літгоу, уповільнюючи хід; десь хвилин зо п’ять вони сиділи одне проти одного, не кажучи ні слова, Нелл — у болісному очікуванні, Александр — у роздумах.

— Ми ще ніколи не говорили про тебе та твої сподівання, еге ж?

— Так, ніколи, але якось ніхто й не піддав сумніву, що я вивчатиму саме інженерну справу, щоб працювати в нашій фірмі і, можливо, допомагати керувати нею.

— Це правда, але я не про це хотів сказати. Я мав на увазі твою спадщину. Яка складає сімдесят відсотків підприємства «Апокаліпсис Ентерпрайз».

— Тату!

— Я дуже жалкував, що в мене не народився син, — мовив Александр, насилу змусивши себе не відвести погляд. — Але у твоїй особі у мене з’явилася донька з геніальним мозком. Мозком, здатним розв’язувати будь-які технічні та математичні проблеми. Коли ти зростала, я поволі почав вірити в те, що ти, незважаючи на свою стать, станеш не гіршим адміністратором, аніж будь-який син. Навчання на інженерному факультеті було способом підготувати тебе до твоєї спадщини. Ось на що я сподіваюся: що ти збережеш свій здоровий глузд і одружишся з розумним чоловіком, який доповнить твій геніальний інтелект і стане твоїм партнером у всьому.

Нелл підвелася, підійшла до вікна і визирнула надвір, щоб подивитися, як потяг з Кінроса переводять на бокову колію, щоб відчепити їхній вагон.

— Потяг з Батерста запізнюється, — нарешті сказала вона.

— Легше говорити, коли не торохтять колеса. — Александр дістав сигару і підкурив її. — Давай укладемо угоду, Нелл.

— Яку іще угоду? — підозріло спитала Нелл.

— Закінчуй інженерний факультет — і я не заважатиму тобі вивчати медицину. На той час ти вже один диплом матимеш. Може, на медичному й більше жінок, аніж на інженерному, але я не матиму такого ж впливу на його викладачів, як на власників фабрик. — Його очі блиснули крізь сигарний дим. — Може, я й заковтну наживку у вигляді побудови одного-двох нових будинків, але я також сподіваюся викроїти трохи своїх огидних грошей на отой шпиталь для ненормальних.

Нелл простягнула йому руку.

— Згода! — сказала вона.

І вони з серйозним виглядом потисли одне одному руки.

— Професор фізіології — шотландець, тату. Томас Андерсон Стюарт. Професор анатомії — теж шотландець, Джеймс Вілсон. Більшість викладацького корпусу — шотландці, професор Андерсен Стюарт продовжує залучати їх з Единбурга, і це страшенно дратує сенат і керівництво університету. Але від Андерсена Стюарта не так легко відмахнутися, він упертий чолов’яга — це тобі нікого не нагадує, тату? Коли він прибув сюди 1883 року, медичний факультет містився в чотирикімнатному будиночку. А тепер це — величезна окрема споруда.

— А хто там професор медицини?

— Поки що ніхто, — сказала Нелл. — Може, прогуляємося по платформі, татку? Я хочу розім’яти ноги.

Повітря було спекотне, але Нелл однаково взяла батька під руку і буквально висіла на ньому, коли вони походжали по платформі.

— Я люблю тебе, татку, ти — найкращий, — сказала вона.

«І оце — все, — виснував Александр, — чого, максимум, можна діждатися від власних дітей. Коли тебе люблять і вважають найкращим». Її одкровення стало для нього жорстоким розчаруванням, але він був надто справедливою людиною, щоб примушувати свою доньку займатися тим, до чого в неї не лежала душа. Як же ж йому не пам’ятати отих розрізаних ляльок?! Або замацані сторінки його безцінного Дюрера? Без кінця поповнювану колекцію медичних підручників, які вона замовила у його лондонського постачальника книжок? А тепер усі вони стоять на полицях і муляють йому в очі. А вона ж жінка, вона піде туди, куди підказує їй серце. «Дивні створіння ці жінки, — подумав Александр. — Нелл анітрохи не нагадує Елізабет складом свого розуму, але однаково — половина її від Елізабет. І рано чи пізно ця половина неодмінно себе проявить. — Від Нелл його думки полинули до Лі. — Я завжди відчував, що Лі стане моїм природним наступником, з того часу, коли почав з ним спілкуватися. А тепер мені треба розшукати його і повернути. Навіть якщо мені доведеться для цього зігнути свою негнучку спину і вибачитися».

єАлександр та Нелл провели в Сіднеї два напружені тижні. Вони знайшли сорокарічний будинок на Гліб-Пойнт-роуд, неподалік пристанища Нелл, і вирішили, що він підійде. Збудований з отинькованого пісковця, він був досить просторий, щоб з комфортом вмістити Анну та шість наглядачок, плюс кухаря, прачку та двох прибиральниць. Завдяки тому що цей будинок стояв на ділянці з акр завбільшки, Александр наказав спорудити прогулянковий майданчик, безпосередньо прилеглий до кімнати Анни, від якої його відділяли одні двері.

Важче було знайти підходящих наглядачок. Александр і Нелл разом проводили з ними співбесіди; Нелл була такою прискіпливою, що навіть принюхувалася до подиху кожної претендентки. Запах часнику мав так само важливе значення, як і запах алкоголю, пояснила Нелл ошелешеному Александру.

— Наші студенти їли часник, якщо за день до лекцій були на гулянці, — пояснила вона.

Александру сподобалася одна весела, з очевидною материнською жилкою жінка, але Нелл уперлася і наполягала на суворій жінці з волосинами на підборідді та окулярами на кінчику носа.

— Та вона ж як лінкор, що мчить на всіх парах! — вигукнув Александр. — Це ж вогнедишний дракон, Нелл!

— Дійсно, тату, але нам потрібна саме така начальниця. Нехай добрі жінки квокчуть та сюсюкають біля Анни скільки їм заманеться, а сувора жінка нехай ними командує. Міс Гарботл — гарна людина, вона не зловживатиме своєю владою, але буде наполягати, щоб усі працювали чітко й злагоджено, як команда на лінкорі. Або зграя вогнедишних драконів.

А у квітні, коли все було підготовлено, накачану заспокійливими засобами Анну перевезли до її нового будинку в районі Гліб. Плакали тільки Елізабет, Рубі та місіс Сартіс. Аннина донька Доллі була надто занятою тим, що вивчала навколишній світ, Александр знову подався за кордон, а Нелл повернулася до університету, щоб вивчати інженерну справу.

Рік, проведений у Бірмі, подарував Лі рубіни та сапфіри, а також той важливий факт, що нафта тут виходила на поверхню. Однак її використовували тільки для виробництва гасу після того, як вона здійснювала важку та виснажливу подорож з пагорбів у глиняних глеках. Рік у Тибеті не подарував діамантів, але дав духовні багатства, набагато цінніші за індійські брильянти. А рік, коли він гостував у колишніх співучнів в Індії, почався з пошуку діамантів, який згодом перетворився на дещо більш корисне для людей магараджі. Виробництво заліза з нечувано багатих родовищ руди стримувалося технологією виплавляння, яка не змінювалася тисячоліттями і залежала від деревного вугілля, дефіцитного через активне вирубування дерев. Фінансуючи нову технологію на кошти з продажу марганцю, Лі привозив вугілля з Бенгалу і поставив своє панівне становище на міцне промислове підґрунтя. Коли деякі раджі, що були під владою англійської корони, висловили невдоволення таким нахабством, Лі відповів їм, що він — просто слуга магараджі, що магараджа і досі править (хоча й зі згоди англійців), тож чим вони незадоволені? Він був певен, що імператриця Індії матиме свою частку.

Після цього Лі похапцем подався до Персії, щоб зустрітися зі своїми старими співучнями, Алі та Хусейном, двома синами шаха Насреддіна, який правив зі свого Павичевого Трону майже півстоліття, і цей ювілей мав святкуватися 1896 року.