Іти до Рубі за втішенням було марною справою: вона вже помирилася з Александром, хоча й на відстані. І коли він нарешті повернеться додому, вони впадуть в обійми одне одного, як Венера та Марс. Страх мурашками пробіг по спині Елізабет. Якщо вони помирилися, то Александр може повернутися раніше, аніж очікувалося.

Через десять хвилин після конфронтації з Нелл перед очима Елізабет постала іще одна учасниця їхнього жіночого колективу — Джейд.

— Міс Лізі, будь ласка, можна мені з вами трохи поговорити? — спитала китаянка, зупинившись в одвірку оранжереї.

«Ти диви! Що ж сталося? — подумала Елізабет, з цікавістю уставившись на неї. — Гарненька, вічно молода Джейд раптом постаріла років на сто».

— Заходь і сідай, Джейд.

Джейд ковзнула у кімнату і примостилася на краєчку плетеного комишевого крісла. Вона вся тремтіла і нервово стискала руки, поклавши їх на коліна.

— Люба моя, що сталося? — спитала Елізабет, сідаючи поруч.

— Та… це — Анна, міс Лізі.

— Ой, тільки не кажи мені, що вона знову кудись утекла!

— Ні, міс Лізі.

— А що ж тоді сталося з нею? — У її голосі не було тривоги — ще вчора, доглядаючи Анну, вона звернула увагу, як добре виглядала її донька — чиста шкіра, сяючі очі. У свої майже чотирнадцять років вона мала набагато жіночніший вигляд, аніж Нелл. От якби вона ще й поводилася нормально під час своїх менструацій!

Нарешті Джейд наважилася заговорити.

— Гадаю, що все це — через ту метушню й гармидер, які нам довелося пережити за останні кілька місяців, — страйки, від’їзд сера Александра… — Джейд зупинилася, облизала губи і почала вже не труситися, а тіпатися.

— Розкажи мені, Джейд. Що б це не було, я не дратуватимуся.

— Анна вже чотири місяці не мала менструацій, міс Лізі.

Широко розкривши очі та рота, Елізабет витріщилася на Джейд; у душі її почав підніматися страх.

— Тобто вона пропустила три менструації?

— Або чотири. Я не можу точніше сказати, міс Лізі. Я так боюся її крововиливів, що мені навіть думати про них страшно. Мою маленьку дитину треба силоміць укладати, натоптувати опієм, а вона кричить, пручається — я просто намагаюся все це викинути з голови! Аж до сьогоднішнього дня, коли вона сказала: «У Анни більше не тече кров».

Не на жарт перелякавшись, із важким каменем в грудях, Елізабет підвелася і хутко гайнула нагору, змусивши себе перейти на ходу, коли вона наблизилася до дверей кімнати, де жила Анна.

Дівчина сиділа на підлозі й гралася купою маргариток, які вона назбирала на галявині; Джейд навчила її робити з них гірлянду. Елізабет поглянула на неї свіжим поглядом. Анна — жінка в повному буянні своєї молодості. Красиві обличчя й тіло, прекрасна невинність, бо вона має розум трирічної дитини. Анно, моя Анно! Хто ж над тобою позбиткувався? Тобі ж лише тринадцять років!

— Мамо, — радісно мовила Анна, — дивись. — І простягнула їй гірлянду з маргариток.

— Так, це дуже красиво, люба моя. Дякую. — Елізабет огорнула гірлянду довкола шиї і ступила вперед, щоб підняти доньку з підлоги. — Джейд щойно знайшла в маргаритках кліща — великого й страшного! Треба подивитися, чи не причепився й до тебе кліщ, чи не вкусив тебе. Зніми, будь ласка, свою одіж.

— Ет, гидотний кліщ! — мовила Анна, пригадавши випадок, коли кліщ уп’явся їй у руку. — Потрібен каламін! — верескнула Анна. Вона знала це слово з трьох складів, бо воно означало речовину, яка вгамовувала свербіж у місцях укусів.

— Так, у Джейд є каламін. Зніми свою одіж, моя люба, прошу тебе. Нам треба пошукати кліща.

— Не хотіти! Анна не кровоточити!

— Так, я знаю, Але нам треба пошукати кліща.

— Ні! — відказала Анна, і її обличчя набуло бунтівного виразу.

— Тоді спробуймо знайти кліща там, де на твоєму тілі немає одежі. Якщо ми його не знайдемо, ми зніматимемо одіж потроху — поки не знайдемо, гаразд?

Отак воно й почалося. Спочатку знялися підштаники, котрі Анна акуратно склала вчетверо, як навчила її Джейд упродовж років терплячої наполегливості; потім — решта одежі.

Дві жінки спочатку поглянули на голу Анну, а потім — одна на одну. Живіт на її прекрасному тілі, зазвичай рівний, явно почав збільшуватися, груди налилися, а соски потемніли і настовбурчилися.

— Треба було продовжувати купати її, хоч як би сильно вона не впиралася, — похмуро мовила Елізабет. — Але хіба ж можливо все передбачити наперед?! — Вона ніжно поцілувала Анну в лоба. — Дякую, дорогенька. Нам пощастило. На тобі немає ніякого злобного кліща. Вдягайся, моя дівчинко. Отак, молодець!

Вдягнувшись, Анна знову повернулася до своїх маргариток.

— Як ти гадаєш, на якому вона місяці? — спитала Елізабет у Джейд, коли вони вийшли у залу.

— Скоріше на п’ятому, аніж на четвертому, міс Лізі.

По її обличчю котилися сльози, але Елізабет їх не помічала.

— Моя бідолашна дитина! Джейд, що ж нам робити?

— Розпитувати міс Рубі, — відповіла Джейд, яка теж рюмсала.

Раптом на Елізабет накотився такий гнів, що вона аж здригнулася.

— Я так і знала, що Александр помилявся! Я знала, що треба було знайти заміну Бабці! Які ж вони дурні, ці чоловіки! Як він міг насправді подумати, що здатен накинути захисну мантію своєї влади на мою прекрасну, спокусливу та безневинну дитину! Горіти йому в пеклі!

Нелл зайшла до зали якраз вчасно, щоб розчути цю фразу, до того ж вона достатньо заспокоїлася, щоб збагнути, що матір не була причиною її нещастя.

— Мамо, що сталося? Ти ж не плачеш через те, що я на тебе накричала, правда?

— Анна вагітна, — мовила Елізабет, витираючи очі.

Нелл аж хитнулася і сперлася об стіну, щоб не впасти.

— Ой, мамо, ні, ні! Цього не може бути! Хто ж це таке вдіяв з Анною?!

— Якийсь мерзотний негідник, якому варто відчикрижити прутня! — жорстко відказала Елізабет. Вона повернулася до Джейд. — Побудь з нею, будь ласка. Нелл, допомагай. Їй не можна дозволяти блукати де заманеться.

— А може, їй якраз і треба дозволити блукати, — зауважила Нелл, побілівши як крейда. — Тоді ми змогли б спіймати того виродка.

— Я гадаю, що він уже накивав п’ятами. Якщо він не втік кілька тижнів тому, то зараз, побачивши її вагітність, точно втече.

— І що ти збираєшся робити, мамо?

— Побачитися з Рубі. Можливо, нам якось вдасться зірвати вагітність.

— Уже запізно! — скрикнули в унісон Джейд і Нелл за спиною Елізабет. — Уже надто пізно, щоб це робити!

Такого висновку дійшла й Рубі після шаленого нападу несамовитих матюків.

— А що ви собі з Джейд думали? — спитала вона, стиснувши кулаки. — Як ви не помітили, що вона пропустила кілька разів? Заради Бога, як?

— Якщо чесно, через те, що її менструації — це завжди такий кошмар! Ми так їх боїмося, що й думати про них не хочемо, не те що обговорювати. До того ж у неї й раніше часто траплялися затримки. У неї немає регулярного циклу, — пояснила Елізабет. — Та й узагалі — чи міг хто-небудь таке собі уявити, га? Це ж зґвалтування, Рубі!

— Я могла собі таке уявити! — відрізала Рубі.

Однак треба було витягнути з Рубі хоч якийсь резонний варіант дій, і тому Елізабет наполягала.

— Тоді було стільки метушні й негараздів — то Александр сказився, то Лі поїхав геть, погіршення ваших стосунків з Александром…

— Ага, зрозуміло! Значить, це, по-твоєму, я винувата, так?

— Ні, ні, це моя вина, суцільно моя! Я — її мати, і на мені лежить відповідальність за неї! — скрикнула Елізабет. — Тільки себе я звинувачую, більше нікого! Бідолаха Джейд сама не своя.

— Ти також, — мовила Рубі, заспокоївшись достатньо, щоб підійти до буфета і налити два шкалики коньяку. — Ось, Елізабет. Випий і не заперечуй. Пий.

Елізабет випила і відчула деяке полегшення.

— Що ж нам робити? Якщо вона на п’ятому, а не на четвертому місяці, то вона може померти! Плоду позбуваються на шостому тижні, навіть на десятому — і то вже ризиковано. А їй же лише тринадцять! Утім, може, син сера Едварда Вайлера схоче прооперувати її. Він же перебрав батькову практику, так?