Зрідка вона наважувалася вставити начебто випадкове запитання про єпископа Ральфа, а Боб іще рідше переказував їй ті скупі відомості про єпископа, які дізнався від Фіони. Але одного разу прийшов лист, майже повністю присвячений Ральфу де Брикасару.

«Одного дня він ні з того ні з сього заявився до нас, як сніг на голову, — йшлося у листі Боба. — Він був трохи засмучений і пригнічений. Мушу сказати, його вбила звістка, що тебе нема на Дрогеді. Мало не сказився од злості, що ми не повідомили йому про тебе та Люка, та коли мама сказала, що тебе якась муха вкусила, і ти не захотіла, щоб він про це дізнався, єпископ замовк і більше про це і слова не сказав. Але мені здалося, що він скучив за тобою більше, аніж за будь-ким із нас, і, на мою думку, це цілком природно, бо ти провела з ним більше часу, аніж решта нас, а він, здається, завжди ставився до тебе, як до своєї меншої сестрички. Бідолаха, він походжав туди-сюди, немов очікував, що ти звідкись вигулькнеш зненацька. Ми й фотографій йому ніяких не показували, та я й не подумав навіть, аж поки він не спитав; дивно, що ти не маєш жодного весільного фото. Він спитав, чи народилися в тебе діти, а я відповів, що навряд чи. Ти ж поки що не маєш дітей, Меґі, я правду кажу? Скільки це ти вже одружена? Скоро два роки? Та мабуть, бо скоро липень. Час не йде, а летить, як то кажуть. Сподіваюся, що невдовзі в тебе з’являться діти, і мені здається, що єпископ зрадіє цій новині. Я запропонував йому дати твою адресу, але він сказав, що не треба. Сказав, що немає сенсу, бо на деякий час він вирушає до Афін, що у Греції, разом із тим архієпископом, на якого він працює. Якесь суто макаронницьке прізвище чотири ярди завдовжки, тому я його й не запам’ятав. Уяви, Меґі, вони полетять туди літаком! їй-бо! Як би там не було, але, дізнавшись, що тебе на Дрогеді немає і тому побачитися з тобою йому не вдасться, єпископ надовго не затримувався — трохи поїздив верхи, щодня служив службу, а через шість днів поїхав».

Меґі відклала листа. Він дізнався, він дізнався! Нарешті він дізнався. Що ж він про це подумав, чи дуже засмутився? І навіщо він підштовхнув її до заміжжя? Бо від цього нікому не стало краще. Вона не полюбила Люка і вже ніколи не полюбить. Він був не більш, ніж замінником, сурогатом, чоловіком, від якого вона могла народити дітей, схожих за типом на тих, яких вона могла народити від Ральфа де Брикасара. Господи, ну й влипла ж я!

Архієпископ ді Контіні-Верчезе визнав за краще зупинитися в мирському готелі, аніж у помешканні, яке запропонувала йому православна церква в Афінах. Його місія була делікатною і досить важливою; давно назріли питання, які слід обговорити з архієпископами грецької православної церкви, бо Ватикан мав більшу схильність до грецької та російської православних церков, аніж до протестантських. Зрештою, православ’я було схизмою, а не єрессю; і єпископи православної церкви, як і єпископи церкви католицької, напрямки походили від Святого Петра.

Архієпископ ді Контіні-Верчезе знав, що призначення на цю місію було випробуванням його дипломатичних здібностей, сходинкою до вищої посади у Римі. І знову йому допоміг його талант до іноземних мов: саме вільне володіння грецькою повернуло ситуацію на його користь. І щоб забрати його з Австралії, римські керманичі навіть літак за ним послали.

Не могло бути й мови, щоб він не взяв із собою єпископа де Брикасара, бо з роками дедалі більше покладався на цього дивовижного чоловіка. Мазарині, такий собі кардинал Мазарині! Його Святість захоплювався кардиналом Мазарині більше, аніж кардиналом Ришельє, тому таке порівняння означало надзвичайно високу оцінку. Ральф уособлював усе те, що Церква цінувала у своїх керівниках високого рангу. Його теологія була консервативною, мораль також; розум швидким і проникливим, його обличчя ніколи не виказувало, що відбувається за його фасадом; а ще єпископ Ральф мав рідкісну й елегантну здатність бути приємним для тих із ким він був, незалежно від того, любив він цих людей чи ненавидів, погоджувався з ними чи розходився в думках. Підлабузником він не був, він був дипломатом. І якщо до нього постійно привертати увагу найвищої ватиканської ієрархії, то єпископ Ральф неодмінно підніметься до високого церковного рангу. І це буде в інтересах його світлості ді Контіні-Верчезе, бо він не захоче втрачати контакту з його святістю де Брикасаром.

Було жарко, але після вологої спеки Сіднея сухе афінське повітря не надто дошкуляло єпископу Ральфу. Швидким кроком, як завжди в черевиках, бриджах та сутані, він здолав кам’янистий підйом до Акрополя, пройшов крізь похмуру монументальну арку Пропілон, проминув Ерехтейон, піднявся слизькою грубою бруківкою до Парфенону і рушив до стіни позаду нього.

Там він зупинився і поглянув через біле місто на мальовничі пагорби та вражаюче чисту блакить Егейського моря; вітер куйовдив його чорні кучері, злегка торкнуті сивиною на скронях.

Під ним розлігся афінський район Плака з кав’ярнями на дахах будинків, із численними представниками богеми та великим амфітеатром, що приліпився до схилу пагорба. Вдалині виднілися римські колони, форти хрестоносців та венеціанські замки, але жодного сліду турків і близько не було. Які дивні люди, ці греки. Так ненавидіти народ, що панував над ними сімсот років, що після звільнення не залишили жодної мечеті або мінарету! Така древня країна, з такою багатою історичною спадщиною. Його предки нормани були варварами в хутряній одежі, коли Перикл вдягнув вершину цього пагорба в мармур, а Рим був усього-на-всього задрипаним селом.

Лише тут, на відстані одинадцяти тисяч миль, зміг він спокійно подумати про Меґі, не відчуваючи бажання розплакатися. Хоча і тепер далекі пагорби трохи затуманилися перед його очима, перш ніж він встиг опанувати емоції. Як він може її винуватити, коли сам сказав їй так вчинити? Він розумів, чому Меґі не хотіла, щоб він дізнався про її заміжжя: вона не бажала, щоб він познайомився з її новим чоловіком, або ж не бажала, щоб Ральф де Брикасар став частиною її нового життя. Звісно, він припускав, що вона житиме зі своїм судженим, якщо не в Джилленбоуні, то на самій Дрогеді, де їй буде і комфортно, і безпечно. Але вдумавшись ретельніше, він збагнув, що це останнє, чого хотілося б Меґі. Ні, вона змушена була податися геть, і допоки вона та отой Люк О’Ніл будуть разом, Меґі ніколи не повернеться додому. Боб розповів, що Меґі та Люк відкладають гроші на купівлю маєтності на заході Квінсленду, і ця новина прозвучала для Ральфа де Брикасара як похоронний дзвін.

Та чи щаслива ти, Меґі? Чи за того ти вийшла заміж? Чи кохаєш ти отого Люка О’Ніла? Що ж він за чоловік такий, якщо зміг відвернути тебе від мене до себе? Що особливого було в скотареві, який сподобався тобі більше за Інока Девіса, Ліема О’Рурка чи Алестера Макквіна? Може, я питаю це тому, що не знав його особисто і тому не зміг порівняти з рештою? Чи ти зробила це для того, щоб помучити мене, щоб у такий спосіб «віддячити» мені? А чому в тебе дітей нема? Що не так із цим суб’єктом, який мандрує туди-сюди, як бродяга, а тебе залишає у своїх приятелів? Не дивно, що в тебе немає дітей, бо він не залишається з тобою надовго. Чому, Меґі, чому? Навіщо ти вийшла заміж за отого Люка О’Ніла?

Обернувшись, єпископ Ральф попрямував назад: спустився до Акрополя і пішов жвавими вулицями Афін. На ринках під відкритим небом довкола вулиці Еврипіда священик трохи затримався, з цікавістю розглядаючи людей, величезні кошики з кальмарами та рибою, що вже трохи засмерділися на сонці, овочі та розцяцьковані капці, викладені поруч; його звеселили жінки, які відверто й безсоромно воркували та охали, забачивши його, — виховання та культура тут дуже відрізнялися від його власної, пуританської. Якби їхній неприхований захват був хтивий (інше слово не спало йому на думку), то він страшенно б знітився, але він сприймав його в тому дусі, в якому його висловлювали — як визнання його непересічної фізичної привабливості.