Усі інші чоловіки дісталися до Дрогеди ще до початку бурі; загнавши коней до скотопригінного двору, вони розійшлися: хто до великого будинку, а хто до бараків для чорноробів. У яскраво освітленій Фіониній вітальні хлопці Клірі сиділи біля ревучого вогнем кремово-рожевого каміна, не відчуваючи ані найменшого бажання вийти надвір поспостерігати за буревієм. Надто вже принадливими були чудовий аромат евкаліптових дров, що палали у каміні, та гора тістечок і бутербродів на возику з вечірнім чаєм. Ніхто й не думав, що в таку погоду Педді зможе добратися додому.

Близько четвертої хмари відкотилися на схід, і всі мимовільно полегшено зітхнули; під час сухої бурі неможливо почуватися у безпеці, хоча кожна будівля на Дрогеді була оснащена громовідводом. Джек та Боб підвелися і вийшли надвір подихати, як вони сказали, свіжим повітрям, але насправді, щоб перевести дух.

— Поглянь-но! — раптом вигукнув Боб, показуючи рукою на захід.

Над деревами, що кільцем оточували вигін Гоум Педдок, піднімалася велика бронзова завіса, розірвана з країв потужним вітром.

— Боже милосердний! — скрикнув Джек і побіг всередину до телефону.

— Пожежа, пожежа! — закричав він у слухавку. Всі спочатку витріщилися на нього, роззявивши роти, а потім кинулися надвір. — На Дрогеді пожежа, і до того ж сильна! — ще раз крикнув у слухавку Джек і повісив її. Це було все, що він мав сказати оператору в Джилі й усім тим абонентам на лінії, які першими відгукнулися на дзвінок. Хоча відтоді, як Клірі приїхали на ферму Дрогеда, у регіоні Джилі великих пожеж не траплялося, кожен знав процедуру.

Хлопці порозбігалися, щоб осідлати коней, скотарі натовпом повалили з бараків, а місіс Сміт відімкнула одну з комор і почала десятками видавати мішки з ряднини. Дим ішов із заходу, вітер також дув звідти, і це означало, що вогонь прямуватиме до ферми. Змінивши довгу спідницю на робочі штани Педді, Фіона побігла разом із Меґі до стайні: знадобиться кожна пара рук, спроможна тримати мішок.

А в кухні місіс Сміт пошурувала кочергою грубку в плиті, й служниці познімали велетенські казани, що висіли під стелею на гаках.

— От і добре, що ми вчора забили кастрованого бичка, — заявила економка. — Мінні, ось тримай ключ від комори зі спиртним. Принесіть із Кет усе пиво та ром, які ми маємо, тоді починайте робити коржики, а я готуватиму м’ясне рагу. Не баріться!

Стривожені бурею коні зачули дим, і їх було важко осідлати. Фіона та Меґі витягнули двох норовистих чистопородних коняк зі стайні, бо так було зручніше з ними впоратися. Коли Меґі приборкувала руду кобилу, з дороги, що вела до Джилі, прибігли, гупаючи черевиками, двоє бродячих мандрівників.

— Пожежа, пані, пожежа! Маєте вільних коней? Дайте нам пару нових мішків.

— Ідіть он туди, до скотоперегінного двору. Боже милосердний, сподіваюся, що ніхто з вас не потрапить у вогонь! — сказала Меґі, яка ще не знала, де її батько.

Двоє чоловіків взяли у місіс Сміт рядна та бурдюки з водою; Боб із рештою робітників поїхали п’ять хвилин тому. Двоє бродячих робітників подалися слідком за ними, а Фіона з Меґі поскакали галопом вздовж струмка, а потім перетнули його і поїхали назустріч вогню.

Позаду них Том, парковий чорнороб, закінчив заливати автоцистерну зі свердловини і увімкнув двигун вантажівки. Звісно, що таку велику пожежу могла зупинити лише велика злива, але цистерна знадобиться принаймні для того, щоб зволожувати мішки та людей. Увімкнувши першу передачу, щоб вибратися на крутий протилежний берег річки, він на мить озирнувся на порожній будинок старшого скотаря та два розташовані позаду нежилі будинки: це було найбільш вразливе місце господарства Дрогеда, тут займисті речовини розташовувались достатньо близько до дерев із протилежного боку ріки, і могли загорітися. Старий Том поглянув на захід, похитав головою, приймаючи несподіване рішення, — і здав задки через річку на ближній берег. Там, на вигонах, вогонь загасити не вдасться; і ті, хто подався туди, щоб його зупинити, повернуться. Зупинивши вантажівку на краю ярка і поруч із будинком старшого скотаря, де він вже деякий час мешкав, Том приєднав до цистерни шланг і полив будинок, потім перебрався до двох менших помешкань. Отут його поміч була найефективнішою — полити три будинки водою так, щоб вони не загорілися.

Поки Меґі їхала поруч із Фіоною, лиховісна хмара на заході зростала, а з вітром долинав сильний запах гарі. Сутеніло; тварини, що тікали з заходу, мчали пасовиськом: кенгуру та дикі свині, перелякані вівці та корови, ему, варани та тисячі кроликів. їдучи від Боргеди до Біл-Біла (кожен вигін на Дрогеді мав свою назву), Меґі помітила, що Боб повідкривав ворота вигонів, але тупі вівці могли забитися у якийсь огороджений куток і не бачити поряд воріт.

Коли вони добралися до пожежі, та вже пройшла миль десять і щосекунди ширилася. Осадивши своїх переляканих коней, які неспокійно били копитами, Фіона та Меґі зупинилися, вони безпорадно дивилися на захід, де гнаний вітром вогонь перебігав високою сухою травою від одного невеличкого гаю до другого. Даремно намагатися зупинити його тут, бо його й ціла армія не спинить. їм слід повертатися на ферму і захистити на ній все, що можна. Фронт пожежі був п’ять миль завширшки, якщо вони не пришпорять своїх зморених конячин, потраплять до вогненних лабетів — і загинуть. Бідолашні вівці, бідолашні вівці. Але нічого не поробиш.

Старий Том і досі поливав будинки зі шланга, коли вони, хлюпаючи копитами, перебралися через мілкий брід.

— Молодець, Томе! — вигукнув Боб. — Продовжуй, доки не стане надто жарко, а потім тікай, чуєш? Метушливий дурний героїзм нікому не потрібен: ти — набагато важливіший за кільканадцять колод та скляних шибок.

А на фермі було повно автомобілів; вони прибували, і на дорозі з Джилі виднілося стрибаюче світло їхніх фар; Боб із людьми рушив до стайні, де на них уже чекала велика група чоловіків.

— Сильна пожежа, Бобе? — спитав Мартін Кінґ.

— Здається, надто сильна, і її не здолати, — відповів Боб голосом, у якому відчувався розпач. — Гадаю, вона має близько п’яти миль завширшки і вітер жене її зі швидкістю коня, що мчить галопом. Не знаю, чи зможемо ми захистити ферму, але певен, що Горрі слід приготуватися до захисту своєї. Він буде наступний, до кого добереться вогонь, бо я навіть не уявляю, як ми його зупинимо.

— Що ж, давно пора статися великій пожежі. Остання така була у тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятому. Я організую групу до Біл-Біла, але нас багато і буде ще більше. Джилі здатен виставити до п’ятисот людей на боротьбу з вогнем. Декотрі з нас залишаться тут допомагати. Мені тільки й лишилося подякувати Богу, що моя ферма розташована західніше від Дрогеди.

Боб весело вишкірився.

— Ну ти й умієш утішити, Мартіне.

Мартін озирнувся.

— А де твій батько, Бобе?

— На захід від пожежі, там, де Бугела. Він був на вигоні Вільга, збирав отару овець для ягніння, а Вільга — на п’ять миль західніше від того місця, де, на мою думку, розпочалася пожежа.

— Чи є хтось ще, чия відсутність викликає тривогу?

— Та ні, таких нема, дякувати Богу.

«У якомусь сенсі це схоже на війну», — подумала Меґі, входячи до будинку: обмежена швидкість пересування, обмежена кількість води та харчів, необхідність виявляти силу та мужність. І загроза близької біди. Приїздили нові чоловіки і приєднувалися до тих, хто вже подався до вигону Гоум Педдок рубати нечисленні дерева, що стояли близько до ріки, та косити по периметру перерослу траву. Меґі пригадалося, як приїхавши до Дрогеди, вона подумала, що Гоум Педдок міг би бути набагато привабливішим, бо, порівняно з довколишніми гаями та чагарниками, він мав голий безрадісний вигляд. І лише тепер вона зрозуміла чому: Гоум Педдок був нічим іншим, як величезним протипожежним бар’єром округлої форми.

Усі гомоніли про пожежі, які пережив Джилі за сімдесят із гаком років свого існування. Дивовижно, але під час тривалих засух пожежі не становили великої загрози, бо вогонь не поширювався далеко через відсутність достатньої кількості сухої трави. Свідком найбільших пожеж Джилі ставав, коли впродовж двох-трьох років після рясних злив трава відростала висока й дерев’яниста, і тоді вогонь нестримно палахкотів сотнями миль, пожираючи все на своєму шляху.