До ферми вони під’їхали спереду, тому до стайні було ближче, аніж до скотопригінного двору; не кажучи ні слова, Меґі повернула свою кобилу до стайні, щоби батько далі їхав сам. Декілька разів Педді обернувся — чи не їде вона ззаду? — та коли Меґі зникла за огорожею, що оточувала стайню, він підострожив свого чалого і перейшов на галоп під кінець подорожі, ненавидячи себе за те, що йому довелося сказати доньці те, що сказав. Чорти б забрали всі оці делікатні штучки між чоловіком та жінкою! Бо для них, схоже, існують свої особливі правила.

Голос отця Ральфа де Брикасара був холодним та суворим, але ще суворішим був його погляд, яким він прикипів до обличчя молодого священика, коли кидав йому жорсткі, ретельно вивірені слова.

— Ви поводилися не так, як вимагає Наш Господь Ісус Христос від Своїх священиків. Гадаю, вам відомо це набагато краще за нас, хто висловлює вам свій осуд, але я також мушу висловити вам осуд від імені нашого архієпископа, котрий є для вас не лише колегою-священиком, але й вашим настоятелем. Ви мусите безумовно коритися йому, і вам не дано йти наперекір його почуттям та рішенням, які він прийняв.

Чи усвідомлюєте ви по-справжньому ту ганьбу, яку накликали на себе, на своїх парафіян, а особливо — на Церкву, яку ви маєте любити більше за будь-яку людину? Ваша обітниця безшлюбності була такою ж урочистою, як і решта обітниць, і порушувати її — це великий гріх. Звісно, ви більше не побачитися з тією жінкою, але нам слід допомогти вам у вашому прагненні здолати спокусу. Тому ми вирішили, що ви негайно вирушите виконувати свій обов’язок до парафії міста Дарвін, що в Північній Території. Сьогодні увечері ви вирушите до Брісбена швидким потягом, а звідти, знову ж потягом, прослідуєте до міста Лонгріч. У Лонгрічі ви сядете на літак компанії «Квантас» до Дарвіна. Ваші речі вже пакують, і їх доставлять на потяг до його відправлення, тому вам немає потреби повертатися до вашої нинішньої парафії.

А тепер йдіть до каплиці з отцем Джоном і помоліться. У каплиці ви пробудете доти, поки не настане час їхати на вокзал до потяга. Заради вашого ж душевного комфорту та спокою отець Джон супроводить вас аж до Дарвіна. А тепер можете йти.

Вони були розумні та всезнаючі, ці священики з адміністрації; і вони не збиралися дозволяти грішнику й надалі підтримувати стосунки з молодою дівчиною, яку він зробив своєю коханкою. Ця історія набула скандального розголосу в його теперішній парафії, і поставила Церкву у вкрай скрутне становище. Стосовно ж дівчини — нехай чекає на нього, нехай виглядає його, нехай хвилюється — куди ж подівся її милий? А милий відтепер і аж до його прибуття до Дарвіна перебуватиме під невсипущим оком пречудового отця Джона, який отримав відповідні вказівки; по прибуттю кожен лист, відправлений грішником із Дарвіна, буде перевірятися, а міжміські телефонні дзвінки йому заборонять. Тому його дівчина так і не дізнається, куди він подівся, а він так і не зможе їй пояснити, бо не матиме фізичної можливості. Не матиме він можливості завести ще одну коханку, бо Дарвін був молодим містом першопрохідців, тому жінку там і днем з вогнем важко було знайти. Його обітниці — непохитні, він ніколи від них не звільниться, і якщо йому забракне власних сил, щоб дисциплінувати себе, то в цім йому допоможе Церква.

Провівши поглядом молодого священика та його офіційного цербера з кімнати, отець Ральф встав із-за письмового стола і пройшов до внутрішньої палати. Архієпископ Клуні Дарк сидів у своєму звичному кріслі, а збоку від нього мовчки сидів іще один чоловік із пурпуровим поясом та скуфійці. Архієпископ, кремезний чоловік із кучмою сивого волосся над яскраво-блакитними очима, був жвавий, мав гостре почуття гумору і любив попоїсти. Відвідувач виявився повним його антиподом: невеличкий та худорлявий, із кількома рідкими пасмами чорного волосся навколо скуфійки, з кутастим аскетичним обличчям, блідувато-жовтою шкірою, густою бородою та великими темними очима.

Стосовно віку, то йому можна було дати від тридцяти до п’ятдесяти років, хоча насправді йому було тридцять дев’ять — на три роки більше, ніж отцю Ральфу де Брикасару.

— Сідайте, отче, і попийте чаю, — сказав архієпископ із щирою приязню в голосі. — Я вже зібрався замовляти ще один чайник. Ви відіслали молодого чоловіка, належним чином наказавши йому виправити свою поведінку?

— Так, ваша милість, — стисло відповів отець Ральф і сів у третє крісло біля чайного стола, заставленого тонесенькими бутербродами з огірками, рожево-білими глазурованими тістечками, коржиками з маслом, кришталевими блюдцями з варенням та збитими вершками, срібним чайним сервізом та витонченими порцеляновими чашками, покритих сухозліткою.

— Такі випадки гідні жалю, мій любий архієпископе, але навіть ми, висвячені в служителі Нашого Господа Ісуса Христа, є всього-на-всього слабкими створіннями з недоліками, притаманними простим людям. У душі я співчуваю йому і цього вечора молитимуся, щоб у майбутньому він знайшов у собі сили долати мирські спокуси, — сказав гість.

Він говорив із нетутешнім акцентом, тихо і лагідно, вимовляючи звук «с» із легеньким, ледь помітним присвистом. За національністю він був італійцем, а титул гостя звучав так: його милість архієпископ, папський посланець у Католицькій церкві Австралії; звали його Вітторіо Скарбанца ді Контіні-Верчезе. Він виконував делікатну функцію: забезпечував зв’язок між австралійською ієрархією та ватиканським нервовим центром, і це означало, що в цій частині світу він був найвпливовішим священиком.

Очікуючи на призначення, він, звісно, сподівався на Сполучені Штати Америки, але згодом вирішив, що Австралія теж чудово підійде. Набагато менша за чисельністю населення, хоча й не за територією, Австралія була країною більш католицькою. На відміну від решти англомовного світу, бути католиком в Австралії не означало бути меншовартісним, не становило перешкоди для молодого амбітного політика, бізнесмена чи юриста. До того ж це була багата країна, вона щедро підтримувала Церкву.

Тому папський посланець міг не боятися, що поки він буде в Австралії, у Римі про нього встигнуть забути.

Окрім того, Вітторіо Скарбанца мав славу чоловіка проникливого та розумного, тому його очі, що поблискували над краєм позолоченої порцелянової чашки, були прикуті не до архієпископа Клуні Дарка, а до отця Ральфа де Брикасара, який невдовзі мав стати його особистим секретарем. Всі добре знали, що архієпископ ставився до цього священика з великою симпатією, але папський посланець розмірковував — а чи буде він сам ставитися до такого чоловіка з такою ж симпатією, як і архієпископ? Всі оці ірландсько-австралійські священики — такі високі й кремезні — перевищували його своїм зростом! Звертаючись до них, йому постійно доводилося задирати голову. Манери отця Ральфа щодо його нинішнього володаря були бездоганними: легкі, невимушені, шанобливі, але сповнені людяності та почуття гумору. Як же ж він пристосується до роботи з іншим начальником? Зазвичай секретарів папського посланця призначали з-поміж священиків-італійців, але у Ватикані до отця Ральфа де Брикасара ставилися з великим інтересом. Він не лише вирізнявся особистим багатством (всупереч поширеній думці, його церковне начальство не було уповноважене забрати його кошти, а отець Ральф не виявив бажання віддати їх добровільно), але й відзначився тим, що одноосібно забезпечив Церкві величезну суму грошей. Тому у Ватикані вирішили доручити папському посланцю взяти його до себе особистим секретарем, щоб придивитися до цього молодого чоловіка і скрупульозно розібратися, що той собою являє.

Одного дня Його Святості Папі Римському доведеться винагородити Австралійську Церкву кардинальською скуфією, але такий час іще не настав. Тому папський посланець мав досконально вивчити священиків у віковій групі отця де Брикасара, в якій останній був незаперечним лідером. Що ж, треба спробувати. Нехай отець де Брикасар проявить своє завзяття у змаганні з італійцем. Це буде цікаво. Але чому ж він такий високий! Ну хоча б трішечки був нижчий на зріст!