Він простягнув їй руку і ніжно всміхнувся.
— Ой, Меґі, ти така гарненька! Я сам проведу тебе, а Боб із Джеком супроводжуватимуть матір.
їй було без місяця сімнадцять, і Педді вперше у житті відчув себе старим дідом. Але Меґі була безцінним скарбом його серця, і ніщо не могло затьмарити її першого дорослого прийому.
Клірі повільно пішли до особняка, раніше за решту гостей: вони мали пообідати з Мері Карсон, а потім бути в неї під рукою, щоб разом із нею приймати гостей. Нікому не хотілося бруднити взуття, але, здолавши милю до садиби, родина зупинилася в літній кухні, щоб начистити черевики та пострушувати пилюку зі штанів та облямівок платтів.
Як і зазвичай, отець Ральф був у сутані; жоден світський вечірній костюм не личив би йому так добре, як ця грубо скроєна злегка розширена накидка з незчисленними ґудзиками із чорної матерії від нижнього краю до коміра та розкішним поясом із пурпуровою каймою.
Мері Карсон вирішила вдягнути атласне біле плаття з білим мереживом та білими страусовими перами. Фі отетеріло витріщилася на неї, вражена побаченим, — з неї злетіла її звична байдужість. Вбрання Мері Карсон було таким недоречно-вінчальним, таким жахливо-невідповідним ситуації: навіщо ця баба дурить себе, немов стара діва, що вдає наче заміж виходить? Останнім часом господиня маєтку помітно додала у вазі, що аж ніяк не поліпшило її зовнішності.
А Педді, здавалося, нічого недоречного не помітив; він підійшов до сестри і, сяючи усмішкою, взяв її за руки. «Який же ж він милий чолов’яга, цей Педді», — подумав отець Ральф, що відсторонено-усміхнений спостерігав за цією сценою.
— Оце так, Мері! Маєш прекрасний вигляд! Наче молода дівчина.
Насправді ж вона мала вигляд майже точнісінько, як королева Вікторія на знаменитому фото, зробленому незадовго до її смерті: глибокі зморшки вздовж владного носа, вперто-непохитний рот і трохи випуклі скляні очі, що немигаюче витріщилися на Меґі. Погляд красивих очей отця Ральфа змістився з племінниці на тітку, а потім — знову на племінницю.
Мері Карсон усміхнулася Педді і поклала руку йому на плече.
— Можеш відвести мене до обіднього столу, Педріку. Отець де Брикасар супроводжуватиме Фіону, а хлопці нехай поведуть із собою Меґан. — Повернувшись, вона спитала через плече: — Ви сьогодні танцюватимете, Меґан?
— Вона ще дуже молода, Мері, їй сімнадцяти немає, — похапливо пояснив Педді, згадавши ще один зі своїх батьківських недоглядів: ніхто з його дітей не вмів танцювати.
— Як жаль, — сказала Мері Карсон.
То був урочистий, розкішний, пишний та чудовий прийом — принаймні саме такі прикметники спадали на думку. На нього прибув Роял О’Мара з Інішмаррі, розташованого за двісті миль від Дрогеди; зі своєю дружиною, синами та незаміжньою донькою він здійснив найдальшу подорож, хоча й ненабагато дальшу за інших гостей. Річ у тім, що мешканці Джилі запросто могли податися аж за двісті миль на матч із крикету, не кажучи вже про прийом. Був там і Дункан Гордон з Іч-Візге; ніхто так і не добився від нього — чому він дав своїй фермі назву, яка древньо-шотландською означала «морський коник». Приїхали також Мартін Кінґ із дружиною та його син Ентоні з дружиною, місіс Ентоні; цей чоловік був найстаршим скватером Джилі, оскільки Мері Карсон не можна було так назвати через її жіночу стать. А ще там були Івен П’ю з ферми Брейк-і-Пул, яку в регіоні називали просто Брейкіпул, Домінік О’Рурк із Діббан-Діббана, Горі Гоуптон із Біл-Біла, та десятки інших.
Майже всі присутні родини були католиками, з них мало хто мав англосаксонські імена, а от імена ірландські, шотландські та уельські розподілялися серед них приблизно порівну. На своїй старій батьківщині вони, звісно, не могли розраховувати на автономію чи незалежність, як і католики в Шотландії та Уельсі не могли сподіватися на симпатію переважно протестантського корінного населення. Але тут, на своїх тисячах квадратних миль довкола Джилленбоуна вони самі були лордами і могли звисока поглядати на англійських лордів, які володіли у себе в Британії усім, на що падало око; Дрогеда, найбільша маєтність, своєю площею перевищувала кілька європейських князівств. Начувайтеся, князі з Монако та герцоги з Ліхтенштейну! Бо Мері Карсон — багатша й впливовіша за вас! І вальсувала місцева знать під музику модного сіднейського оркестру, а потім поблажливо поступилася місцем своїм нащадкам, які витанцьовували чарльстон; вони наминали пиріжки з омарами, їли сирі охолоджені устриці, пили п’ятнадцятирічне французьке шампанське та шотландський односолодовий віскі дванадцятилітньої витримки. Насправді ж вони охоче віддали б перевагу смаженій ягнятині чи солонині, з більшим задоволенням попили б дешевого дуже міцного рому «Бундаберґ» чи міцного бочкового пива «Графтон». Але їм приємно було усвідомлювати, що в цьому житті їм доступні й вишуканіші та престижніші речі — варто лише захотіти.
Так, бували й неврожайні роки — і багато. У сприятливі роки запаси вовни ретельно поповнювалися, щоби компенсувати збитки від років несприятливих, бо ніхто не міг передбачити, будуть дощі чи ні. Уже досить довго тривав сприятливий період, а в Джилі мало на що можна було витрачати гроші. О, яке то було щастя народитися на чорноземних рівнинах Великого Північного Заходу! Ніщо на землі не могло з ним зрівнятися! Тамтешні мешканці не здійснювали ностальгійних подорожей до старої батьківщини, бо не зробила вона для них нічого — лише дискримінувала їх за релігійні вірування, а в Австралії жило надто багато католиків, щоби їх дискримінувати. Тому Великий Північний Захід був для них справжньою батьківщиною.
Окрім того, сьогоднішній прийом повністю оплачувала Мері Карсон. Бо могла собі це дозволити. Подейкували, що вона мала стільки грошви, що могла б і короля Англії купити й перепродати. Вона вклала гроші у сталь, срібло, свинець та цинк, у мідь та золото, вона вклала капітали в сотні інших об’єктів, котрі в прямому і переносному сенсі продукували гроші. Дрогеда давно перестала бути головним джерелом її статків, перетворившись у щось на кшталт вигідного хобі.
Під час званого обіду отець Ральф не розмовляв із Меґі; а під час вечірки всіляко її ігнорував. Образившись, вона безперервно переслідувала його поглядом, у якому б кутку кімнати для прийомів священик не був. Коли він це помітив, йому заболіло серце, так хотілося підійти до неї й пояснити, що і її, і його репутація постраждає, якщо він приділить їй більше уваги, аніж, скажімо, міс Кармайкл, міс Гордон чи міс О’Мара. Як і Меґі, отець Ральф не танцював, як і на Меґі, на ньому зосередилися надто багато поглядів, бо вони удвох були, безперечно, найгарнішими і найімпозантнішими персонами тут.
Одна половина його душі не сприймала сьогоднішньої зовнішності Меґі з коротким волоссям, прекрасним платтям кольору «попіл троянд», у шовкових черевиках на височенних підборах; дівчина виростала, і у неї розвивалася чудова жіночна фігура. А другу половину переповнювала бурхлива радість через те, що Меґі затьмарила сьогодні решту молодих дівчат. Міс Кармайкл мала красиве й аристократичне обличчя, але їй бракувало специфічної краси золотисто-рудого волосся; міс Кінґ мала вишукано-прекрасні біляві кучері, але її тілу бракувало елегантності й гнучкості; міс Маккейл мала навдивовижу гарне тіло, але обличчям нагадувала коняку, що їсть яблуко, подане їй крізь дротяну загорожу. А загалом він відчував розчарування та болісне бажання перегорнути календар назад. Йому не хотілося, щоб Меґі дорослішала, йому хотілося, щоб вона й надалі залишалася маленькою дівчинкою, до якої він ставився б як до безцінного скарбу. Помітивши на обличчі Педді вираз, який віддзеркалив його власні думки, отець Ральф слабко всміхнувся. Яка б то була благословенна втіха, якби йому хоч раз у житті випало відкрито продемонструвати свої почуття! Та надто глибоко закарбувалися в його душу звичка, виховання та обачливість.
Вечірка тривала, і танці ставали розкутішими, з шампанського та віскі гості перейшли на ром та пиво, і прийом більше нагадував сільські танцюльки в сараї для стрижки овець. На другу годину ранку лише за відсутності робітників із ферми та робочих дівчат ця звана вечірка відрізнялася від звичайних розваг в околицях Джилі, які проходили у демократичній атмосфері.
