— Він збирається стати священиком, — відповіла Меґі, сміючись і плачучи разом.

Енн сперлася на свої палиці, дошкутильгала до Меґі й, незграбно вмостившись на підлокітнику крісла, ніжно погладила її красиве золотаво-руде волосся.

— Отакої! Хоча це не так вже й погано.

— А ти знаєш про Дейна, Енн? — спитала у неї Фіона.

— Завжди знала, — відповіла вона.

Меґі швидко протверезіла.

— Кажеш, не так вже й погано? Та це ж початок кінця, невже ти не розумієш? Відплата. Я вкрала Ральфа у Бога, і відплачую за це моїм сином. Ти сказала мені, мамо, що це крадіжка, хіба ж ти не пам’ятаєш? Мені не хотілося вірити тобі, але ти казала правду, як і завжди.

— Він збирається до Святого Патрика? — спитала Фіона діловитим тоном.

Меґі розсміялася, але цього разу менш химерним сміхом.

— Погано ж ти уявляєш собі відшкодування, яке я маю зробити, мамо. Я пошлю його до Ральфа, ясна річ. Він — наполовину Ральф, тож нехай Ральф і втішається своїм сином. — Вона стенула плечима. — Втім, він мені важливіший за Ральфа, до того ж я знала, що він захоче податися до Рима.

— А ти так і не сказала Ральфу про Дейна? — спитала Енн, бо ця тема ніколи не обговорювалася.

— Ні, й ніколи не скажу. Ніколи!

— Вони такі схожі, він зможе здогадатися.

— Хто, Ральф? Та він ні за що не здогадається! Про це я потурбуюся. Бо посилаю йому свого сина — і не більше. Але я не посилаю йому його сина.

— Побійся ревнощів богів, Меґі, — тихо попередила її Енн. — Може, вони й досі мають на тебе злобу.

— Здається, вони й так зробили мені все погане, що могли, — тужливо відказала Меґі.

Коли Джастина дізналася новину, вона оскаженіла, хоча останні три-чотири роки мала невиразну підозру, що все до того йде.

Для Меґі ця новина стала раптовим ударом грому, але для Джастини — очікуваним крижаним душем.

Джастина була з ним у Сіднеї в школі і як близька товаришка слухала його розповіді про те, про що він не наважувався розказати своїй матері. Дівчина знала: для Дейна його релігія була життєво важливою. І не лише Бог, а й містична значущість католицьких ритуалів. На думку Джастини, Дейн, якби народився у сім’ї протестантів, навернувся б у католицтво, дослухаючись власного внутрішнього голосу, щоб задовольнити якісь одному йому відомі душевні потреби. Аскетичний кальвіністський Бог був не для Дейна. Його Бог зображався в мозаїці, курився в ладані, крився в мереживних золотистих прикрасах, прославлявся в складних музичних творах та чудових латинських речитативах.

І яка химерна іронія — настільки обдарований вродою хлопець вважав її непоправимою вадою і всіляко жалкував, що її має. Бо Дейн жалкував. Від усякої згади про його зовнішність він аж зіщулювався; і Джастині подумалося, що він радше волів би народитися бридким і непривабливим. Частково вона розуміла, чому він саме так почувався, і, можливо, через те, що її власна кар’єра стосувалася професії, горезвісної самозамилуванням її представників, вона, загалом, схвалювала його ставлення до власної зовнішності. От чого вона не могла второпати, то це його щирої ненависті до власної вроди; Дейн міг би її ігнорувати.

До того ж секс мало цікавив його, а чому — вона достеменно не могла пояснити: або він навчився бездоганно сублімувати свої пристрасті, або, попри видатні фізичні дані, йому бракувало якоїсь ділянки центральної нервової системи. Скоріш за все, справжньою причиною була перша, оскільки Дейн щодня займався тим чи іншим видом ігрового спорту, щоб лягати у ліжко виснаженим. Джастина добре знала, що його схильності були нормальні, тобто гетеросексуальні, і вона навіть знала, який тип дівчат подобався брату: високі, темноволосі й хтиві. Але йому бракувало усвідомленої чутливості — Дейн не помічав відчуття, яке давала та чи інша річ, яку він тримав у руках, не помічав довкола себе ароматів у повітрі, не усвідомлював того особливого і незвичайного задоволення від споглядання форми та кольору. Для того щоб Дейн відчув сексуальний потяг, потрібний невідпорний вплив на нього об’єкту, який міг би цей потяг спричинити, бо лише в рідкісні моменти він, здавалося, таки здогадувався про існування земної стезі, якою більшість чоловіків ідуть, керуючись своїм вибором, настільки довго, наскільки дозволяли їм фізичні можливості.

Про своє рішення стати священиком він розповів їй після вистави за кулісами театру «Каллоден». Того дня було досягнуто домовленості з Римом; Дейну страх як хотілося сказати їй про це, однак він знав, що його рішення їй не сподобається. Його релігійні амбіції були тією темою, яку він не міг обговорювати з сестрою стільки, скільки хотів, бо її це бісило. Та того вечора, коли він зайшов за куліси, йому було несила стримувати свою радість.

— Ти дурбас і лопух, — з огидою мовила Джастина.

— Це те, чого я хочу, те, що мені потрібно.

— Ти — ідіот.

— Лаючи мене, ти нічого не зміниш, Джас.

— Гадаєш, я цього не знаю?! Це дає мені можливість вихлюпнути емоції.

— А я гадав, що ти вже вихлюпнула їх на сцені, граючи Електру. До речі, грала ти її надзвичайно добре.

— Після цієї новини я гратиму ще краще, — похмуро відказала сестра. — Поїдеш до Святого Патрика?

— Ні. Я поїду до Рима, до кардинала де Брикасара. Мама про все домовилася.

— Дейне, ні! Це ж так далеко!

— А чому б і тобі не перебратися, скажімо, до Англії? З твоєю підготовкою й даними ти досить легко змогла б там влаштуватися.

Вона сиділа перед дзеркалом і стирала макіяж Електри, хоч і досі не скинула вбрання цієї героїні; сильно підведені колами широких чорних арабесок, її дивні очі здавалися ще дивнішими. Джастина повільно кивнула.

— Та могла б, і справді могла… — задумливо мовила вона. — Давно треба було… Бо Австралія стає для мене замалою… Маєш рацію, приятелю! Молодець! Моя мета — Англія!

— Суперово! Лишень подумай: я матиму канікули, ну знаєш, у семінарії теж бувають канікули, як і в університеті. Ми зможемо узгоджувати і проводити їх разом, скажімо, трохи подорожувати Європою, з’їздити додому, на Дрогеду. Ой, Джассі, я ж усе це продумав! Було б класно, якби ти влаштувалася неподалік.

Вона аж засвітилася від радості.

— І справді класно, еге ж? Бо моє життя зміниться у гірший бік, якщо я не матиму змоги з тобою розмовляти.

— Тому я й боявся, що ти залишишся. — Дейн усміхнувся. — Але якщо серйозно, Джас, я хвилююся за тебе. І волів би мати тебе десь поблизу, щоб час від часу бачитися з тобою. Інакше хто ж тоді буде голосом твоєї совісті?

Прослизнувши між шоломом важкоозброєного піхотинця та маскою жриці-провидиці, Дейн пробрався до місця, звідки міг бачити сестру, і сів на підлогу компактним клубочком, щоб на нього ніхто не наступив. Річ у тім, що «Каллоден» мав лише дві вбиральні для зірок, а Джастина ще не втрапила до того розряду. Вона сиділа у загальній вбиральні, де безустанку сновигали люди.

— Чортів старий пеньок, цей кардинал де Брикасар! — випалила Джастина. — Я зненавиділа його тієї миті, коли він трапився мені на очі!

Дейн стримано хихикнув.

— Це неправда, і тобі це добре відомо.

— Правда, правда!

— Ні, неправда. Тітка Енн якось розповіла мені, коли я був на різдвяних канікулах, і можу побитися з тобою об заклад, що ти про це не знаєш.

— Про що я не знаю? — підозріло спитала Джастина.

— А про те, що коли ти була ще немовлям, він годував тебе з пляшечки, а потім змусив тебе відригнути, після чого чукикав тебе, поки ти заснула. Тітка Енн розповіла, що ти була страшенно вередливим малям і не любила, коли тебе брали на руки. Та коли тебе взяв на руки Ральф де Брикасар, тобі сподобалося.

— Це нахабна брехня!

— Ні, не брехня. — Він весело вишкірився. — Тоді чому ти так ненавидиш його тепер?

— Ненавиджу — і все. Він схожий на старого кістлявого стерв’ятника, і мене від нього нудить.

— А мені він подобається. І завжди подобався. Ідеальний священик — ось як називає його отець Ветті. Я гадаю, що й отець Ветті теж ідеальний священик.