Джастина забрала у нього пачку, відкрила її, витягнула цигарку і підкурила її, не давши йому часу знайти сірники і виявити галантність.

— Ну, і?

— Він подумав би, що ви схильні тримати мембранні субстанції неторканими, хіба ж ні?

Її сміх із веселим дзюрчанням пронизав прокурену кав’ярню і змусив кількох чоловіків із цікавістю обернутися.

— А справді цікаво, що б він подумав! Це у вас такий обхідний спосіб дізнатися, чи я й досі незаймана, Артуре?

Він розпачливо зацокав язиком.

— Джастино! Бачу, що крім всього іншого, мені доведеться вчити вас витонченому мистецтву ухиляння від прямої відповіді.

— Окрім якого іншого, Артуре? — Вона поставила лікті на стіл, поблискуючи очима в півтемряві кав’ярні.

— А що вам треба вчити?

— Та я, взагалі-то, є досить добре освіченою людиною, Артуре.

— В усьому?

— Господи, ну й вмієте ж ви робити наголос на потрібних вам словах! Прекрасно, я запам’ятаю інтонацію, з якою ви це сказали.

— Є речі, яким можна навчитися лише з безпосереднього досвіду, — ніжно мовив він, простягаючи руку, щоб поправити їй за вухо кучеряве пасмо.

— Та невже? Я завжди вважала, що уважного спостереження цілком достатньо.

— Чудово, але як же стосовно кохання? — Останньому слову він надав ніжність і глибину. — Як же ви гратимете Джульєтту, якщо не знаєте, що таке кохання?

— Слушно сказано. Я з вами згодна.

— А ви коли-небудь кохали?

— Ні.

— А ви знаєте що-небудь про кохання? — Цього разу Артур зробив наголос на «що-небудь», а не на «коханні».

— Анічогісінько.

— Ага! То Фрейд мав би рацію, еге ж?

Джастина взяла пачку цигарок, поглянула на її обтягнуту целофаном нижню частину і всміхнулася.

— В дечому, може, й мав би.

Артур швидко вхопився за край целофану, зірвав його і підняв догори, а потім драматичним жестом зіжмакав і кинув у попільницю, де целофан пискнув і, звиваючись, знову розкрутився.

— Я хотів би, якщо ви дозволите, навчити вас, що то є таке — бути жінкою.

Якусь мить вона мовчала, пильно вдивляючись у кривляння зіжмаканого целофану на дні попільниці, а потім чиркнула сірником і підпалила його.

— А чом би й ні? — спитала вона, звертаючись до короткого яскравого спалаху. — Так — чом би й ні?

— Чи буде це божественна подія з місячним сяйвом та трояндами, чи це має бути дещо коротке й гостре, як стріла? — продекламував він, приклавши до серця руку.

Джастина розсміялася.

— Та годі вам, Артуре! Особисто я сподіваюся що він буде довгим та гострим. Але без місячного сяйва та троянд, благаю. В мене серце не лежить до пристрасного й надокучливого залицяння.

Він увіп’явся в неї трохи сумним поглядом і похитав головою.

— Ой, Джастино! У кожної людини лежить серце до пристрасного залицяння, навіть ваше. Ви, холоднокровна молода незайманко! Ось побачите: одного дня вам самій страшенно цього захочеться.

— Тю! — Вона підвелася. — Ходімо, Артуре, зреалізуємо нашу оборудку, доки я не передумала.

— Як негайно? Сьогодні увечері?

— А чом би й ні, заради Бога? Я маю достатньо грошей на готельний номер, якщо у вас забракне коштів.

Готель «Метрополь» розташовувався неподалік. Джастина комфортно взяла його під руку і вони пройшли сонними вулицями, сміючись і перемовляючись. Було надто пізно для охочих повечеряти в ресторані чи кафе і надто рано для закінчення вечірніх театральних вистав, тому їм траплялося мало людей, лише купки американських матросів з ескадри, що зайшла до Сіднея, і зграйки дівчат, що начебто розглядали вітрини магазинів, а самі поглядали на матросів. Ніхто не звернув на них ані найменшої уваги, що було на руку Артуру. Він заскочив до аптеки, поки Джастина чекала на вулиці, й вигулькнув звідти, радісно сіяючи.

— Тепер ми повністю устатковані всім необхідним, моя кохана.

— А що ти купив? «Французькі привіти»?

Артур скорчив гримасу.

— Став би я ганьбитися! Французька штучка — то наче кохатися, загорнувши його в сторінку з «Рідерз дайджест». Сама клейкість та тягучість — і більше нічого. Ні, я придбав тобі гель. А звідки ти, до речі, знаєш про «привіти з Франції»?

— Як це звідки? А навіщо я сім років училася в католицькому інтернаті? Як ти гадаєш, що ми там робили? Молилися? — Вона вишкірилася. — Власне, ми не стільки робили, скільки говорили про все.

Пан та пані Сміт огледіли своє царство — досить непогано як для сіднейського готельного номера тієї доби. Епоха «Хілтонів» ще не настала. Номер був величезний, із прекрасним краєвидом на Сіднейський міст над гаванню. Ванни, звичайно, у ньому не було, зате на підставці з мармуровою стільницею стояли таз і глечик — цілком доречний додаток до величезних реліктових меблів вікторіанської доби.

— Ну, і що я маю робити тепер? — спитала Джастина, розпинаючи штори. — Прекрасний пейзаж, еге ж?

— Так. А стосовно того, що тобі робити — труси знімати, що ж іще?

— І більше нічого? — пустотливо спитала вона.

Артур зітхнув.

— Все знімай, Джастино! Якщо не відчувати шкіру до шкіри, то не буде того задоволення.

Швидко і вправно, анітрохи не соромлячись, вона скинула одяг, увібралася до ліжка і лягла, розставивши ноги.

— Отак, Артуре, чи як?

— О, Боже! — злегка вигукнув він, акуратно складаючи свої брюки: жінка завжди придивлялася, чи вони, бува, не пожмакані.

— Що? Щось не так?

— Так ти й справді рудоволоса?

— А як ти думав — що там пурпурове пір’я?

— Пустотливість не створює відповідного настрою, люба, тож негайно припини, прошу тебе. — Артур втягнув живота, обернувся і широким кроком підійшов до ліжка. Ліг поруч із Джастиною і почав уміло покривати маленькими поцілунками спочатку її щоку, потім спустився до шиї, а потім до грудей.

— М-м-м-м, яка ти гарна. — Він обійняв її. — Ось так! Скажи, приємно?

— Та, мабуть. І справді, досить приємно.

Запала тиша, її переривали лише звуки поцілунків та інколи — бурмотіння. Біля дальнього краю ліжка стояв величезний і старий туалетний стіл, його дзеркало якийсь надміру еротично налаштований коханець із попередніх постояльців навмисне повернув так, щоби було видно всю любовну арену.

— Вимкни світло, Артуре.

— Ні, люба, ні! Урок номер один. Немає у коханні нічого такого, що треба ховати від світла.

Виконавши пальцями підготовчу роботу, він намастив гелем там, де треба, і вмостився у Джастини між ногами. Їй було трохи боляче, але досить зручно, хоча й на екстаз аж ніяк не схоже. Відчуваючи якусь навіть материнську ніжність, вона дивилася через Артурове плече на ліжко, яке відбивалося у дзеркалі.

Неприродно короткі, бо деформовані кутом віддзеркалення, їхні ноги видалися такими химерними: його кінцівки, вкриті темним волохатим смухом і затиснуті між її ногами — гладенькими і без ластовиння; але більшу частину зображення складали половинки Артурової дупи. Коли він вовтузився і міняв положення, вони то розсовувалися, то стискалися, то підскакували, то падали, а два жмута жовтого волосся, що стирчали над округлими половинками, немов весело їй помахували.

А Джастина дивилася й дивилася в дзеркало. Несамовито притиснувши кулак до рота, вона стогнала й придушено скрикувала.

— Ось так, ось так, моя люба, я вже у тебе ввійшов, тепер уже не так болітиме, — прошепотів він.

Її груди почали здійматися і опускатися; Артур міцніше обхопив її руками, нерозбірливо бурмочучи всілякі ніжності.

Раптом вона закинула голову, її рот розкрився в протяжному зболеному зойку, який перейшов у гримучі напади сміху. І чим більше він шаленів, поступово слабнучи, тим гучніше вона реготала, безпорадно тицяючи пальцем у дзеркало біля краю ліжка, а по її обличчю ручаями текли сльози. Все її тіло стрясали конвульсії, але не від того, на що сподівався бідолашний Артур.

Багато в чому Джастина була Дейну ближча за матір, а те, що вони до неї відчували, належало їй. Це не заважало і не суперечило тому, що вони відчували одне до одного. Ці відчуття виникли дуже рано і з часом навіть посилилися, а не послабшали. На той час, коли їхня матуся звільнилася від тягаря своїх обов’язків на Дрогеді, вони були вже досить дорослими і сиділи за столом у кухні місіс Сміт, виконуючи заочні шкільні завдання. Тому їхня звичка знаходити втіху в компанії одне одного залишилася назавжди.