— У чому ви вбачаєте відмінність між націонал-соціалізмом Гітлера і фашизмом Муссоліні? — спитав Роумец.
— Вона номінальна. Гітлер був ще менш освічений, він взагалі вийшов з люмпенпролетаріату, усвідомив свою бездарність у живопису, це, мабуть, у душі зламало його, звідси — жорстокість, культ крові й ненависті… Як кожна некомпетентна людина, Гітлер не вірив логіці й зневажав науку. А оскільки в той час, коли Гітлер вийшов на старт, у Німеччині безчинствував культ насильства, як реакція на страхіття війни, оскільки інтелектуальна еліта була роз'єднана, оскільки економіка руйнувалася, викидаючи на вулицю мільйони робітників, що стали ізгоями суспільства, оскільки освічених людей було мало — більшість, яка прислухалася до істеричного слова, ринулася за тим, хто говорив звичне й зрозуміле: «В усьому винні євреї! В усьому винні більшовики!»
— Зараз ви, очевидно, почнете мене переконувати, що й Гітлера привели до влади товстосуми… Щось не в'яжеться: товстосуми, яких я не люблю, як кожна інтелігентна людина, — цілком мислячі люди. Мабуть, ви насамперед маєте на увазі промисловців, навіщо їм було допомагати тому, хто нацьковує на них масу?!
— Маса була тією силою, якою Гітлер торгував: «Я можу ними управляти, а ви — ні. Хочете бачити мене фюрером, хочете мати гарантію, що я врятую Німеччину від більшовицької революції, — приймайте мене таким, який я є, я обіцяв вам спокійну роботу й недоторканність ваших рахунків у банках». До речі, англійський нафтовий король Детерінг передав Гітлеру напередодні виборів до рейхстагу майже двадцять мільйонів марок. Невже ви серйозно думаєте, що без підтримки Ялмара Шахта і віце-канцлера Папена фюрер міг прийти до влади? Вони віддали йому владу, як і Муссоліні. Але товстосуми дуже боялися досвіду Росії. Шахт і Папен нічого так не боялися, як російського експерименту, де гасло «Мир — хатам, війна — палацам» стало практикою життя…
— Ви часом не перебуваєте в комуністичній партії?
Штірліц знизав плечима, закурив і спитав:
— А коли так — що тоді?
— Вас завербував Кремль з кінці сорок четвертого?
— А коли ще раніше? — Штірліц посміхнувся. — Тоді що?
— Ви сказали: вам відомо, як допитували в гестапо… Якщо вас катували, то хто? Коли? За що?
— На всі запитання я не відповім, але на запитання «за що?» згоден відповісти… Я дещо зробив для того, щоб допомогти зірвати сепаратні переговори Аллена Даллеса з Карлом Вольфом… У Швейцарії в сорок п'ятому…
— Значить моя інтуїція, — Роумен хмикнув, — не підвела. Вас завербували комуністи. Кому, як не їм, було вигідно зірвати ці переговори?
— Дивно… Мені здавалося, що найбільше в цьому була зацікавлена Америка… Стати країною, яка йде на змову з Гіммлером? Від цього досить важко відмитися… Мені здається, я працював на вас не менше, ніж на росіян… Питання престижу в політиці — питання немаловажне…
— І для того, щоб ви допомогли нам зберегти реноме найчеснішої і найреспектабельнішої держави, ви вбили нещасну Фрайтаг, дорогий штандартенфюрер Штірліц?
— Давно знаєте моє прізвище?
— А ви як думаєте?
— Я думаю, вам сказали про це зовсім недавно.
— Мені сказали про це після того, як ти, фашистський перевертню, почав стежити за моїми друзями…
— Красивий, веснянкуватий агент Кемпа — ваш друг? — здивувався Штірліц і потягся за сигаретою, але він не встиг узяти її з пачки, бо Роумен ударив його кулаком в лоб і повалив горілиць…
ГАРАНТОВАНА ТАЄМНИЦЯ ЛИСТУВАННЯ-ІV
«М-ру Полу Роумену
Посольство США в Іспанії
Дорогий Пол!
Елізабет і я щиро поздоровляємо з Крістою. Бог почув тебе і виконав твоє прохання: розумна, голубоока і з веснянками, саме про таку дівчину ти мені писав в одному з своїх послань. Щастя вам і добра.
З приводу будинку на березі океану. Можна підшукати.
Правда, ціни досить високі, як-не-як ми живемо в Голлівуді, а не десь там. Я подивився три котеджі, один з басейном, шість кімнат, дорого, але можна взяти на виплат, другий — холостяцький, там тільки спальня та хол, зате величезна веранда, метрів сорок, цей дешевший, але просять усі гроші одразу. Третій треба ремонтувати, його арендували німецькі й французькі емігранти, зовсім запустілий, вони помалу складають чемодани, з роботою погано, антифашистська продукція зараз не має такого попиту, як у сорок четвертому, тому люди вирішили повернутися до своїх розбитих вогнищ у Європі.
Я замовив фотографії трьох цих будинків, надішлю тобі з наступною поштою.
Твоєї поради з приводу суперечок я послухався й дотримуватимусь її неухильно. Твоя правда: усе вирішує осередок щастя, у ньому народжується мир і довір'я, саме те, чого позбавлена більша частина людства.
До речі, про Вренкса. Він не одержав жодного листа з тієї країни, яку ти мав на увазі. Він писав туди п'ять разів, але не одержав жодної відповіді. Твою рекомендацію я йому передав, це його дуже здивувало, але все-таки він подякував і пообіцяв про все подумати. Назавтра він подзвонив мені й спитав, чи можу зробити люб'язність надіслати його листа разом з моїм. Я відповів, що мій лист до тебе йде так само, як усі звичайні листи, це тільки ти мені надсилаєш кореспонденцію з дипломатичною поштою.
У мене дуже багато новин, але я зрозумів з твоєї попередньої звісточки, що краще поговоримо про все це при нашій зустрічі. Якщо я тебе зрозумів правильно, тоді наговоримося про все, коли ви з Крістою приїдете сюди наступної весни. Будь ласка, не резервуйте готель, Елізабет і я образимося, якщо ви зупинитесь не в нас, хлопчики галасують на вулиці, тож вони вам не заважатимуть, та й у кімнаті, яку ми для вас приготуємо, вікна виходять у сад, що належить другу Ейслера, композитору Дмитру Темкіну, ти пригадуєш його, він готував музику для фільму «Сто чоловіків і одна дівчина» з Леопольдом Стоковським у ролі диригента. Він живе тут уже двадцять років, став знаменитістю, але розмовляє з жахливим акцентом, а Ейслера запрошує в гості тільки ввечері, щоб ніхто не бачив; удень і в неділю в нього збираються тільки американці, все-таки прислів'я, що часом треба бути святішим за самого папу римського, лише тому й стало прислів'ям, що виражає суть того часу (тих часів), коли воно стало хрестоматійним, тобто зрозумілим кожному і майже кожному потрібним.
Якщо у вас у посольстві показуватимуть фільм «Десант», подивись… В титрах ти знайдеш і моє прізвище. Полюбуйся на гру президента акторської Ліги Рейгана, я тобі писав про нього, він виконує роль одного з наших диверсантів.
На жаль, я провалявся в ліжку, підхопив якусь дику інфлуенцу (температури нема, тільки страшний кашель), коли в Штати приїжджали російські письменники Симонов та Еренбург. Про них багато писали, причому по-різному, відзначали, що Еренбург особистий представник Сталіна, давно й надійно пов'язаний з російськими секретними службами, очолював бюро Комінтерну в Парижі, а Симонов, який пише ліричні вірші, був при ньому як декораційне прикриття. А втім, газетна сенсація — це газетна сенсація, а приймали їх тут чудово, по-дружньому, і, як сказав мені потім Брехт, йому дзвонив затворник Ліон Фейхтвангер і, здається, мав намір вибратися з свого далекого відлюддя. До речі, він поводиться саме так, як ти радиш мені поводитись. Йому легше — він створює світи, в яких живе, йому не нудно, а я — нездара, позбавлений хисту писати чи малювати, тому й не можу існувати без спілкування з до себе подібними.
А через місяць приїхали два російські біженці, один колишній полковник, другий майор. Розповідали просто жахливі історії про Росію, начинені сюжетами, які можна зразу ж крутити в кіно, їхні лекції збирали величезну аудиторію, добряче заробили. Я потім з ними поговорив, і з'ясувалося, що вони перейшли до Гітлера в сорок другому, співробітничали з генералом Власовим, ти пригадуєш, про нього багато цікавого розповідав Аллен. Мій інтерес якось згас, бо в мене, як і в тебе, та й у всіх наших, своє ставлення до перебіжчиків. Я дивився на них і бачив їх у німецькій формі, уявляю, як ти почував би себе, адже охоронники твого концтабору носили таку саму форму.
Брехт ходить якийсь сумний, я спитав, чому він не відповідає на твої листи. Він дуже здивувався й сказав, що нічого від тебе не одержував. Але з властивою йому розгубленістю він, я думаю, ткнув кудись твої послання й знайде їх лише тоді, коли прибиратиме в своєму кабінеті, геть-чисто заваленому книжками, журналами та кореспонденцією.
Ми сердечно обіймаємо Крісту й тебе.
Чекаємо скорої зустрічі,
твій Грегорі Спарк».
