— Хайль Гітлер, групенфюрер! — почув Штірліц високий голос Ойгена і зрозумів, що прийшов Мюллер.
Павуки в банці — І
Генерал Бургдорф, який представляв глибинні інтереси армійської розвідки при ставці, вибравши момент, коли Борман вийшов від фюрера, звернувся до ад'ютанта Йоханнмайєра, щоб той доповів Гітлеру, що він просить приділити йому п'ять хвилин для невідкладної і дуже важливої розмови.
Бургдорф знав, що телеграму від Герінга перший одержав не Гітлер. Телеграфісти зразу ж — немов здогадуючись, що вона надійде, ніби їх попередив заздалегідь помічник рейхслейтера Цандер — віднесли телеграму саме йому; той — через хвилину — був у Бормана. Армійська розвідка продовжувала свою методичну, скрупульозну роботу й тут, у бункері, діставши відповідні вказівки від генерала Гелена, перед тим як він «виїхав» на південь, у гори, «готувати свої кадри» до роботи «після переможного завершення битви на Одері».
Зіставивши ці та інші дані, що сходилися до його кабінету, Бургдорф прийшов до висновку, що саме Борман не дозволяє Гітлеру виїхати в Альпійський редут; саме Борман впливає на Геббельса, цього сліпого фанатика, хвору, недолугу людину в тому розумінні, що тільки в Берліні можна вирішити кінець битви, а Геббельс — єдиний серед бонз, який справді вірив і вірить у божевільну ідею національного соціалізму, Борман цим користується, вміло натискує на клавіші, видобуваючи потрібні йому звуки. Він у тіні, як завжди, в тіні, а Геббельс заливається, малює картини майбутньої перемоги, пророкує чудо; фюрер слухає зачаровано, на обличчі з'являється вдоволена усмішка, він заплющує очі, й обличчя його стає, як і раніше, — вольовим, рубленим.
Бургдорф щиро намагався збагнути логіку Бормана, намагався, але не міг. Він знав таємне життєлюбство цієї людини, його фізичне здоров'я, селянську, надійну спритність, відсутність будь-яких комплексів, повну свободу від норм моралі, жадібність, яку він так старанно приховував від усіх. Усі ці риси Бормана не дозволяли досвідченому розвідникові, аристократу за походженням, бувалому в бувальцях Бургдорфу припустити, що Борман, так само як і Гітлер, зважиться на те, щоб покінчити життя самогубством. При цьому він розумів, що в Бормана незмірно більше можливостей для того, щоб зникнути, ніж у нього, бойового генерала. Він знав, що Борман обладнав принаймні триста конспіративних квартир у Берліні, понад сімсот сорок по всій Німеччині, йому було відомо — через одного з шифрувальників ставки, — що існує якась мережа, вона проходить пунктиром через Австрію, Італію, Іспанію і замикається на Латинську Америку. В цій мережі провідну роль відіграють люди з секретного відділу НСДАП і ряд вищих функціонерів СС, зав'язаних на Мюллера; для кого ж було створено цей ланцюг, як не для самого Бормана? Проста логіка підказувала ще одне запитання: коли можна запустити цей ланцюг у роботу? Лише після того, як зникне Гітлер. Де це може статися якнайшвидше? Тут, у Берліні, бо коли вивезти звідси Гітлера в абсолютно неприступний для штурму Альпійський редут, що височить над усіма навколишніми районами Південної Німеччини, обладнаний радіозв'язком з усім світом, то битва може тривати ще й місяць, і два, а відносини між союзниками, дуже різнорідними за своєю суттю, такі, що все може трапитись. І тоді буде капітуляція, але аж ніяк не беззастережна, а з передачею функції влади на істинно німецьких землях армії, тим її силам, які вже зараз згодні негайно пустити англо-американців у Берлін. Туди, до Альпійського редуту, можна ще підтягти відбірні частини вермахту; військ СС — крім батальйону охорони — і в заводі нема, недаремно армія попросила Гітлера кинути на передову найбільш віддані йому дивізії «Адольф Гітлер» і «Мертва голова», недаремно ця комбінація проводилася так послідовно й терпляче, підстроюючись під рублені акції Бормана. В Альпійському редуті Гітлер виконає волю армії або ж армія вживе своїх заходів — те, що не вдалося двадцятого липня сорок четвертого, коли бомба полковника Штауфенберга чудом не зачепила диктатора, зроблять інші, їм немає ліку, тільки б виманити Гітлера звідси, тільки б вийти з-під задушливої опіки Бормана та його гестапівських СС…
…Гітлер прийняв Бургдорфа зразу ж, поцікавився його здоров'ям: «У вас брезкле обличчя, може, попросити моїх лікарів проконсультувати вас?» — спитав про новини з фронтів, задоволено вислухав відповідь, що битва триває з незнаною досі силою і ще далеко не все втрачено, як вважає дехто, а потім перейшов до головного, до того, що гарантувало йому, Бургдорфу, життя в тому випадку, якщо він зараз зможе переграти Бормана, переконати Гітлера в своїй правоті, а зробити це можна, лише сподіваючись на суху логіку й закони армійської субординації, до якої Гітлер, як капрал першої світової війни, ставився запопадливо.
— Мій фюрер, — сказав він з явною байдужістю до того, про що доповідав, — я тільки-но дізнався про справжню причину, через яку ви розжалували рейхсмаршала. Я не вдаюся в політичну суть справи, але мене не може не тривожити, що люфтваффе залишилися без головнокомандуючого. В дні вирішальної битви це завдає шкоди загальній справі, бо льотчики не можуть воювати, коли немає єдиної руки, коли в них немає свого фюрера в небі. — Бургдорф знав, що, коли він зупиниться бодай на мить, змінить стиль розмови, поспішить або, навпаки, уповільнить її, Гітлер зразу ж переб'є, і почнеться патякання, і з'явиться Борман, який тепер не залишає фюрера більше як на півгодини, а тоді його операція не пройде. — Тому я прошу вас підписати указ про те, що головкомом люфтваффе ви призначаєте нинішнього командуючого повітряним флотом у Мюнхені генерал-полковника Ріттера фон Грейма.
— Де Борман? — спитав Гітлер безпорадно. — Краще почекаємо Бормана…
— Рейхслейтер ліг відпочити, фюрер, — сміливо збрехав Бургдорф. — Прошу вас — поки ви підпишете наказ, порадившись з рейхслейтером, — дозволити мені радирувати в Мюнхен фон Грейму, щоб він негайно вилетів у Берлін… Це такий ас, що зможе посадити літак на вулиці, та й потім ми ще тримаємо в своїх руках кілька льотних полів на аеродромах… Я попрошу його взяти з собою Ганну Рейч, — натиснув Бургдорф, знаючи, що ця видатна льотчиця, справжній майстер пілотажу, подобалася Гітлеру, він підкреслював свою прихильність до неї, повторюючи: «Нація, що породила таких жінок, непереможна».
— Так, так, — згодився Гітлер стомлено, — нехай він прилетить, щоб доповісти… Про його призначення головнокомандуючим я повідомлю йому тут сам, коли погоджу це питання з Борманом і Гіммлером…
Бургдорф вийшов у радіооператорську і віддав наказ Грейму й Ганні Рейч негайно вилетіти в Берлін. Через двадцять хвилин про це дізнався Борман. Через сорок сім хвилин у Мюнхен пішла його радіограма, в якій фон Грейму було наказано перед вильотом підготувати не тільки всю документацію про стан справ у люфтваффе, але й міркування про перебудову роботи повітряного флоту рейху. Знаючи машину, Борман точно розрахував удар, розуміючи, що на підготовку доповіді потрібно не менше двох-трьох днів. Тоді Грейм просто не зможе посадити літан у Берліні.
Заглянувши після цього до Бургдорфа, він сказав:
— Генерале, я дякую вам за чудову пропозицію, яку ви внесли фюреру: кращої кандидатури, як фон Грейм, я не міг би назвати. Я попросив фон Грейма підготувати вичерпну доповідь — новий головнокомандуючий має бути у всеозброєнні — гадаю, що найближчими днями ми вітатимемо нашого аса в кабінеті фюрера…
— Але ж він тоді не зможе приземлитися, — не витримав Бургдорф. — Навіщо цей спектакль, рейхслейтер?
Борман важко посміхнувся:
— Ви стомилися, генерале. Випийте чарку айнціану, якщо хочете, я почастую вас своїм — мені прислали ящик з Берхтесгадена, — і лягайте поспіть, у вас є ще час відпочити до початку наради у фюрера…
Бургдорф запитав Мюнхен, коли доповідь буде готова для Грейма. Відповідь надійшла зразу ж, наче її підготували заздалегідь:
