Литмир - Электронная Библиотека

— Бачу, що наші пані сьогодні не дуже дбають про лінію, — казав інженер Садао.

— Коли так смакує? — відповідала його дружина Кімі.

— Хто сьогодні думає про лінію? — озивався з другого кінця редактор Дейвісон.

— Як хто? А я!

— А також я!

— Я вже замучена дієтою! — озивалися жінки.

— Бідні жертви пересичення!

— А ви не злорадьте! Це загроза!

— Пильнувати лінії?

— Краси! Краси! Що таке лінія?

— А що таке краса?

— О, Вільям! Ти скучний!

— Але не сьогодні, не зараз! Я вже давно так не танцював ча-ча!

— А справді! Ти розминувся з професією.

— Епоха рокен-ролю! Нічого не поможе!

Дуже ефектовно, як звичайно, виглядав мій прекрасний Снилик з його неймовірними талантами обливатися. Його сорочка, навіть при цьому матовому світлі, виглядала, як райдуга зо всіма її кольорами, а коли додати всі ті звої серпентини, навішані навіть поза вухами, він міг би правити за різдвяну ялинку. Його кругленька наречена Ольга старанно набирала йому з кожної страви і він все те не менше старанно споживав, не дивлячись на те, що основним його теперішнім мотивом було твердити всім і кожному, що для здоров'я треба зберігати найгострішу норму харчування.

Моя пречудова, на цей раз мрійливо-лірична, давня, перевірена і невтомна адораторка Марта, виявила справді "найстрогішу норму", але не тільки харчування, а передовсім своєї звичайно темпераментної і не конче обрахованої поведінки. Вона була безнадійно загублена між трьома соснами долі, при чому присутність тріюмфуючої Катрусі паралізувала всі її, і ті найрисковніші, заміри. Ми тільки раз з нею танцювали танго — раз і тільки "з новим роком" обмінялися гарячим поцілунком. Поза тим, вона була "однією з гостей" і однією зі зграї чудових представниць кращої половини людей. Вона сиділа з пані іриною і, здається, чимало уваги приділяла її чоловікові іванові, у той час коли її власний Михась зарядившись поважною дозою "альбертівки", вів безконечні, пропагандивні монологи з котримсь з наших англо саксонських друзів.

А взагалі багато, дуже багато і дуже від душі говорилося, ще більше сміялося, робилося намагання співати, ходилося з місця на місце, вставалося, сідалося, танцювалося, залицялося, спостерігалося широкий, білий, нічний краєвид з вікна, виходилося під сніжок, розкривалося дружні обійми Новому рокові.

Роз'їжджалися біля третьої години ночі, були намагання задержати гостей до ранку, це нам не пощастило, всі запевняли про свою повну й незаперечну відповідальність за свою безпеку, ігнорувалися всі можливості поліційного втручання, пані довго й гамірливе одягалися у свої футра, сіни заповнились метушливими, одягнутими фігурами, які без перерви обіймалися, цілувалися, прощалися і нарешті поволі виливалися у відкриті двері під ясні зорі новорічної ночі.

Сніг перестав падати, температура помітно падала також, небо очищалося. Одне за одним вибухало бурчанням авто і поволі висувалося на алею Матіяса. Я провів їх усіх по черзі, аж поки наше подвір'я не затихло і здивовано на всі боки оглядалося, чи це справді вже все нарешті скінчилося.

Ніч була далі святочно-рухлива, сусідні оселі далі світилися, наш будинок також довго підтримував загальний ритм настрою, аж поки десь за пару годин, під сірий світанок нового дня і він нарешті неохоче втихомирився. Його вікна одне за одним гасли, біля нього, як вірний пес. згорталася й залягала тиша.

VII

З кінцем лютого я дістав з міської управи Оквілу запрошення з'явитися до них. Там чекав на мене солідний пан у звичайному одязі в окулярах і з лисиною, який попросив мене сідати перед його бюрком і який почав завдавати мені одне за одним питання. ім'я прізвище, рік народження, місце народження, подружній стан, релігійне віроісповідання, головне заняття, коли прибув до Канади, яким кораблем, на який документ, скільки провінцій має ця країна, яка в них найбільша, яка найменша, яке головне місто Бритійської Колюмбії, як зветься прем'єр федеральної влади, як голова міста Оквілу, якими привілеями користаються громадяни цієї землі, який їх соціяльний устрій, що таке демократія.

На кожне питання я відповідав, усе йшло без найменшої затримки, солідний пан був помітно вдоволений, його очі посміхалися, на закінчення ще одно питання:

— Чи маєте нерухому посілість? Я відповів так. Що саме? Я відповів також. — В якій приблизно вартості?

— Приблизно пів сотні тисяч, — відповів я. — і ви до цього часу не одружені?

— Ні, ваша достойносте (солідний пан був суддею), але ми на добрій дорозі, - відповів я з усмішкою.

— Надіємось, що та дорога не буде далі аж така довга. і наперед вам гратулюю. Наша країна потребує активних людей. Дякую. Побачимось за три місяці, - Солідний пан приємно усміхнувся, подав мені руку і ми розійшлися.

Коли я виходив з міської управи і всідав до свого "Меркурія", я мав дуже повний, певний, вдоволений настрій, а вечором дома, я ще і ще раз сам зі собою, перевіряв і передумував довгу чергу причин і наслідків, я вступав у ще одну сферу, яка була поза мною, я відривався від якогось старого берега, мені трохи дивно, і сумно, і ніяково, і боляче, а разом мені спокійно і радісно. Чи я забув про землю предків? Ні. Не забув. і не залишив. і не зрадив. Земля моїх предків далі моя земля, з неї зліплена моя плоть і моя кров, і мій дух, і моє минуле. Але мене змусили вступитися. Мене вирвали. Мене вигнали в океан, у простір, у безмежність. За мною замкнули й зареглювали залізні двері, за мною спалили мости. Не я, не моє тіло і навіть не мій дух у зударі, у зударі моя віра. Я не скорився. Я не міг скоритися. Я не мав сили скоритися. Не знаю звідки і для чого ця моя сталево-тверда нескореність, але вона є, вона буде. і ніколи, ніколи я не вижену її з моєї крови. Мій дух так само не зносить насильства, як тіло отруї.

Але разом з цим… Добрий Боже! Чи маю право нарікати? Он той сьогодні суддя ласкаво підніс мені моє право, мої ключі до нової, гарної, багатої, великої свобідної землі, розложеної свавільно між двома океанами, як той біблійний рай між двома ріками, з якого вигньно Адама, а вселено працю, піт, розум і побудовано автошляхи від краю до краю. Побудовано право, порядок, закон. Катруся була здивована, коли зайшла вечором і застала мене не в робітні, як звичайно, а у фотелі, перед ватраном великої вітальні з пляшкою південно-африканського вина і двома чарами на столику.

— О, Павле! Що це значить? — захоплено питала вона.

— Нічого, — казав я спокійно. Ще покищо нічого. Лишень… — я налив другу чару і подав Катрусі. — Випий зі мною. Я щасливий.

Катруся брала чару, дивилася на мене питальне, ми випили, мені треба було щось казати, я вперто мовчав, заносилось на провесну, я не мав права далі зловжирати її терпеливістю, питання судді з Оквілу робилося нестерпно важливим.

Але я не міг нічого сказати, мій язик не повертався, я все на щось чекав і чогось сподівався. А що, як вона справді вернеться? Я не був від неї звільнений. Я тримався за місяці, за дні і навіть за години. Ми стояли на гострій грані, на дуже вражливому місці, у дуже діткливому становищі: чи міг би я справді залишити Катрю, наколи б з'явилася Лена? Не було відповіді і я не був рішений, я лиш відчував, мені лиш щось настирливо дошкуляло, я лиш не міг від цього звільнитися. Біля мене невідступне була Катруся. Ми їздили на танець, ми робили відвідини, ми годинами говорили про те тільки, що якась інша Катруся "не так" на мене гляьула, або якийсь інший Павло забагато притискав її під час танцю. Ми робили сцени, ми творили шекспірівські діялоги і кожну цю драму ми кінчали бурхливим епілогом у моїй постелі.

Чи в такій ситуації мала право вертатися Лена? З весною відновлялося багато роботи, ця запопадлива господиня відкривала біля дому безодню безобразної наготи, сита, пахуча земля вимагала уваги, вже у квітні ми з Катрусею почали наші муравлині заходи з лопатами, рискалями, граблями, чи то при заході сонця після фабрики, а чи суботніми та недільними днями відпочинку. Вирівнювалися и очищалися травники, закладалися нові клюмби, окопувались дерева, підстригались живоплоти. Моя робітня завалена проспектами квітярства, підручниками городництва, торбами насіння, купами коріння. Коли я торкався землі, вона хапала мене, як павук муху, і катувала мене своєю ненаситністю. Вона вимагала від мене квітів, кольорів, запахів, краси, уваги. Квіти милують зір, очищають сумління, сприяють травленню. Коли хочете бути здоровим — виходьте кожного ранку зі сходом сонця і гляньте на квіти. Привітайтесь з ними людською мовою, як зі своєю сестрою, вони вас почують, зрозуміють, дадуть відповідь на всі ваші клопоти їх рідною мовою, яку розуміє однаково Бог і людина.

76
{"b":"246386","o":1}