— Сподіваюсь, капітан Боргуліс не буде моїм товаришем у цій подорожі? Я б волів іншого супутника: іншої національності й іншої статі.

— Нічого не вийде. Подорожуватиме літній чоловік, який може тільки озиратися на дівчат.

— А ми? — запитав Фок.

— Ви, панове, нічого не знаєте. Особливо пан Фок. Просто ваша фірма продала вольфрамову руду іншій фірмі. До вас звернувся в Роттердамі Міллер і, знаючи, що фірма «Фоссілз трейдінг» займається купівлею та продажем напівкоштовного каміння, а також різних корисних копалин з країн Південної Африки, попросив допомогти з купівлею руди для японців. Ви роздобули руду й продали її швейцарцеві. Більше вас ніщо не обходило. Після укладення контракту ви ніколи більше Міллера не бачили. Всі фінансові операції здійснювалися через банк. Чиї то були гроші — ви не знаєте. Контракт із японцями передав вам Міллер. Це ви повинні добре запам'ятати.

— А моє перебування на Амазонці? Його трудно приховати.

— Навпаки, ви самі про це розповісте. Торговельна угода така важлива, отже, ви особисто стежили, щоб і бразільці були задоволені, й покупці отримали те, що хотіли.

— Вони, очевидно, рознюхають, що моя фірма не така вже й солідна.

— Нічого страшного. Невеликому підприємству також може трапитися вигідний багатомільйонний контракт. Ви добре знаєте ситуацію в Бразілії, тому звернулися саме до вас. Чи цей контракт зареєстрований у вашій документації?

— Не зовсім.

— Треба це якнайшвидше залагодити. Дати поставте заднім числом. Це також буде аргументом на вашу користь. Ви нічого не приховували, й контракт був чистий, мов сльоза. Ви навантажили руду на корабель, а далі знаєте лише те, що він затонув біля острова Маврікій. Вас це дуже здивувало, бо корабель виглядав досить міцним.

— Але ж і потішили ви мене!

— Мусите мати доброго адвоката. Сидіть собі в Роттердамі й чекайте на розвиток подій. Коли вас арештують, адвокат спочатку вживе заходів, щоб звільнити свого клієнта, а потім — щоб припинити справу. Може навіть пощастить налякати страхову компанію можливістю процесу про безпідставне звинувачення.

— Ви гадаєте, мене арештують?

— Можливо. Але я не думаю, щоб вас тримали довго, якщо ви застосуєте тактику, яку я вам порадив.

— А я? — запитав ліванець.

— З вами гірша справа. Вони чіплятимуться до купівлі корабля та. дуже великої страхувальної суми. Важко буде пояснити, чому судновласник, який не має жодного корабля, раптом купує великий суховантаж.

— Але ж я купив його в кредит.

— Забагато кредитів у всій цій афері.

— Страховій компанії вже відомо, що руда потрапила в Південну Африку. Виходить, гроші також мусили поступити звідти, — доводив Габон.

— Я бачу лише один вихід. Завтра вранці зверніться в страхову компанію «Ллойдс оф Лондон», звинувативши Антона Міллера у шахрайстві.

— Добре ти зі мною розправляєшся, — обізвався Міллер.

— Тобі вже однаково. А для пана Габона — це єдиний шанс уникнути в'язниці. Він мусить удавати, ніби нічого не знає про Муджібара Саттара і його знімки. Пан Габон піде до генерального директора страхової компанії і подасть йому прохання про детальне розслідування причин катастрофи, оскільки він підозрює шахрайську змову поміж Міллером та Боргулісом. Ви мусите мати при собі копію доручення, яке Міллер вам дав у той самий день, коли був куплений корабель «Куретаке-Мару».

— Я щось не розумію.

— Все дуже просто. До вас звернувся Антон Міллер і запропонував вигідну справу. Він мав покупця й товар, який треба потайки перевезти з Бразілії в Японію. Цього не можна довірити жодному відомому судновласникові, тому він вирішив сам купити якийсь корабель. Проте без відповідного документа судновласника він мав би певні труднощі з його реєстрацією та всіма іншими формальностями. Ось чому Міллер хотів, щоб Ліверпульська суднова компанія за його гроші купила відповідний корабель. Офіційно цей корабель буде власністю фірми, але той, хто дав гроші на його купівлю, має повне право розпоряджатися ним як завгодно, тобто продати або вимагати відшкодування у випадку катастрофи.

— Вони одразу запитають, скільки я заробив на цьому.

— Тоді ви покажете контракт з Міллером на орендування корабля і докази, що фірма «Цюріхер імпорт-експорт гезельшафт» перевела на рахунок вашої фірми в банку «Креді суїс» усю орендну плату. Проте, мовляв, ви сумніваєтесь, чи корабель «Куретаке-Мару» справді затонув унаслідок причин, названих у вироку Морського суду, і, як чесний бізнесмен, хочете попередити страхову компанію.

— Я б хотів побачити обличчя хлопців із «Ллойда», — засміявся Фок.

— А мені зовсім не до сміху, — мовив Міллер. — Ви накладаєте на мої плечі дедалі більший тягар. Якщо мене спіймають, то з в'язниці я вже не вийду.

— Маєш голову на те, аби викрутитися. Ви самі полізли в цю справу, як мухи в смолу.

— Я боюсь, що мене можуть одразу заарештувати в лондонському аеропорту.

— Не думаю, — заспокоїв Габона Ціммерман. — Скотленд-Ярд — обережний. Оскільки ви ще не подали заяви про відшкодування, вони не ризикуватимуть. Але про всяк випадок ви мусите мати при собі всі названі документи, а також лист до страхової компанії, який застерігає від можливого шахрайства з боку Міллера. До дирекції «Ллойда» ви підете разом зі своїм адвокатом, який доповідатиме про юридичні аспекти контракту з фірмою «Цюріхер імпорт-експорт гезельшафт».

— Але ж я не маю тих документів, бо я не давав доручення панові Міллеру. Я маю лише договір про орендування корабля.

— Нічого. Зараз підете разом з моєю людиною до мого приятеля-нотаріуса і він оформить документ з потрібною датою. Це буде коштувати трохи більше, ніж звичайне доручення, але хто займається підозрілим бізнесом, той мусить платити за власний провал.

— Я й так плачу і плачу, — почав нарікати Габон.

— Хіба я намовив вас затопити корабель?

— Я беру вину на себе. Гаразд. Але чому тільки я повинен покривати видатки, пов'язані зі зникненням корабля? — зауважив Міллер.

— Дуже слушне зауваження. За піврічну подорож навколо світу пана Міллера заплатите ви всі. Це, зрештою, не така вже дорога забава. Вистачить, мабуть, по п'ятнадцять тисяч доларів з кожного.

— Навіщо ця подорож? Можна добре заховатися і в Європі.

— Можна, — погодився Ціммерман. — Але лише тоді, коли мине перша хвиля пошуків. Треба зачекати принаймні шість місяців, поки Скотленд-Ярд та Інтерпол трохи витратять свою енергію. А багаті підстаркуваті туристи, які подорожують з гідами по різних країнах світу, найменше впадають у вічі. Вони схожі на святих корів — всі про них дбають, бо мають прибуток з туризму.

Фредерік Габон знову мусив витягнути чекову книжку, що він зробив досить неохоче. Фок також відірвав чек. Обидва чеки забрав Ціммерман.

— Краще буде, якщо я візьму ті чеки, а Міллєрові виплачу готівкою.

Після детальнішого обговорення плану Арнонд Фок поїхав просто в аеропорт, аби повернутися в Роттердам і вже там очікувати на подальший розвиток подій. Фредерік Габон разом із Антоном Міллером та секретарем Ціммермана поїхали до нотаріуса, щоб оформити відповідне доручення. Швидко залагодивши цю справу, ліванець поїхав в аеропорт. Він розраховував на вільне місце в літаку на Афіни, звідки вже досить легко дістатися в Англію. А швейцарець повернувся до приятеля, і г>они разом попливли на острів.

— Посидиш у мене чотири-п'ять днів, — вирішив Ціммерман. — Треба приготувати тебе до великої подорожі.

— В якій ролі накажеш мені виступати?

— Мабуть, англійця. Ти знаєш англійську мову так, ніби там народився.

— А професія?

— Ясна річ, пенсіонер. Найкраще — колишній військовий. Це б відповідало твоїй статурі та енергійній ході. Крім того, військові здебільшого досить маломовні, тож ніхто не тягтиме тебе за язик. Твоє хобі — оглядання пам'яток стародавньої культури й купування всіляких кольорових альбомів на цю тему.

— Тільки не примушуй мене носити монокль в оці.

— Це скоріше характерно для прусських юнкерів часів першої світової війни. Тож можеш не хвилюватися.