ЕЙ, ДУМИ ЗОЛОТІЇ... Ей, думи золотії, Насіння чисте, Коли ваш плід доспіє І воля блисне?.. Глядіть, брати, довкола: Весна йде з неба! Не справлено ще поля, Як того треба; Не вкинено ще всюди В ріллю насіння, А се ще праця й труди На покоління! Хто сіє, той не зараз Збирає плоди, І овоч рве не зараз, Хто сад городить; А той, хто кров'ю власнов Зливає ниву І сіє в ню завчасно Думку правдиву, Чи може він жадати Такого дива, Щоб завтра вже збирати По сівбі жнива?.. 4/IV
ШЕВЧЕНКО І ПОКЛОННИКИ Апостол правди і науки, Котрого ждав ти день по дню, Прийшов, простяг потужні руки, - І легіон ім'я йому. Но ті, що змаленьку кормились Дум твоїх скорбних молоком, Що всьому світові хвалились Тобою, с в о ї м співаком, Ті, як нового гостя вздріли, Позатикали вуха всі, А то й в поліцію побігли, Низькопоклонники твої. 5/IV ТИ ЗНОВ ОЖИВАЄШ, НАДІЄ! Ти знов оживаєш, надіє! Світліє душа, молодіє… І серце живіше б'є в груди… О серце! О воле! О люди! До мої тюрми пораненько Застукала воля легенько: "Встань, сину, вже день далі буде!.." О воле! О серце! О люде! О воленько-мати, єдина, Завчасно збудила ти сина, - Тягяр ще лежить ми на груди… О серце! О воле! О люди! Тягар той ми віддих спирає, А руки ланцюг ми тримає, - Тягар се людської осуди… О воле! О серце! О люди! Но воля лиш шепнула слово, І я підіймаюсь наново, - Проч пута й тяжкі пересуди! О воле! О серце! О люди! 12/VI. Стрий МЧИТЬСЯ БЛИСКУЧА КАРЕТА... Мчиться блискуча карета, Гордо в ній дуєсь багач, Гуркотом своїм колеса Людський заглушують плач. Плач, що ріков безконечнов Ллється колесам услід, Плач, що випалює довгі Борозди в лицях сиріт. Руку простяг до карети Старець-каліка хромий… "Пане, товариш твій давній Просить о даток малий! Тямиш, у бою кривавім Поруч ішли ми оба… Спис, що влучав в твоє серце, В мойому тілі застряг!.." "Проч, ти, влізливая жабо!" - Крикнув му згорда візник, Свиснув батіг… но зглушив тук карети Болісний бідного крик. Тільки лице наболіле, Уст помарнілих складки, Тільки посивілий волос, Жили сухої руки. Голосу дрож хоровита, Наче тернина, в той миг В серце встрягли багачеві, - Він не забуде о них! Серед гульні і утіхи Месником тихим, грізним, Серця пекучов грижею Стануть вони перед ним. В любих родини обняттях Враз він побачить на миг Змінені лиця кохані І - клеймо болю на них. Під час багатої учти Погляд старечий, німий Хвилями в серце заколе, Острий, мов ніж ледяний. В сні він часом му з'явиться, Старець обдертий, хромий: "Пане, товариш твій давній Просить о даток малий". А коли в ложах пухових Скону почнесь боротьба, - В хвилі послідній стрінуться Давні товариші вба. Ще раз уздрить ті уста він, Очі ті зсохлі, без сліз, - Но не заглушить вже стону Грохіт каретних коліс. 23/I 1880 НЕ БІЙТЕСЯ ТЮРМИ! (Сонет) Не бійтеся тюрми, о други молодії! Не бійтеся тих пут, що на короткий час Обкручують, немов холодні чорні змії, Безсильне тіло! Що значить се все для нас? Бажається панам пограться трохи з нами, Бо бачать, що в тюрмі зовсім ми в їх руках, Ну і обвішають старими бренькачками, Щоб знати, як було в середніх ще віках. Ніщо для нас тюрма. Ми інші тюрми знаєм, Тверді, безвихідні, уперті та живі, І проти них, брати, борню ми підіймаєм! А в тій слабій, дурній, хоч кам'яній, тюрмі Ми бачим тільки страх панів і понімаєм, Що панство їх крухе, як мури ті німі. |
