З часом вони навчилися вмиватись, не оббиваючи ліктів, і приймати душ, не перекидаючи підставки для губок і мила. На тлі загальної карликовості емальована ванна справляла певне враження. Доки намилювали одне одного, в Жакові наростало бажання, він тримав Матильду, наче щогла вітрило, і так пливли назустріч оргазмові, що зазвичай наставав в обох одночасно.
Відколи у трубах, востаннє захарчавши, раз і назавжди закінчилася гаряча вода, Жак і Матильда купалися, поливаючи одне одного кухлем. А коли ванну на її ж бажання вони з Жаком засипали землею, Матильда навіяла собі, що город просто зменшився розміром. Сідала і дивилася, як тягнуться вгору рослини, поправляла одну і допомагала іншій, сяк-так відшкребла від фарби віконечко, а позаяк світла все одно було мало, Жак приладнав денну лампу. Ідучи з дому, вона, якій здавалося, буцім тендітні помідори, ладні взятися легким рум’янцем, почуватимуться без її спілкування самотньо, відчиняла двері ванної навстіж і на повну гучність вмикала радіо.
Матильда чула, як вони відтенькують тихими голосочками, не тямлячи, що це вона сама шепоче замість них їхні довірливі, щирі й кумедні відповіді. Матильду, яка ставила на стіл миску салату з притрушеними сіллю помідорами й огірками, бліді плоди її хатнього городу сповнювали пихи. Поступаючись розміром попередньому, новий город мав незаперечні переваги: не заводився колорадський жук і, навіть як було геть холодно, не вдаряв мороз. Матильда сікла овочі на дедалі дрібніші шматки і закушувала помащеною майонезом м’яковиною, вибраною з соціального хліба, виготовивши вставну щелепу ще тоді, коли це можна було зробити безкоштовно з дешевої пластмаси з рожевою основою, що імітувала ясна. Стоячи перед дзеркалом, Матильда милувалася відточеними зубами, що виблискували привабливіше, ніж справжні.
Коли всі одночасно випали Жакові зуби, протримавшись довго і міцно, ціни в державних клініках, формально і далі безкоштовних, дорівнялися до тарифів приватних стоматологічних кабінетів. Потайки від Матильди, встаючи серед ночі, Жак заходив до ванної, брав зі склянки, де покоїлася у воді, скидаючись на чудернацьку морську істоту, вставну щелепу, вкладав до рота і тюпав справляти потребу, після чого виймав і клав на місце. Матильда за звичкою продовжувала підсувати цілушки, Жак скоса зиркав на неї, упевнюючись, чи вона, бува, не збиткується, занурював у чай і щойно тоді кусав, стискаючи пародонтозними яснами. Лихий на Матильду, ховав вставну щелепу, а коли Матильда запитувала, обурювався, мовляв, сама не пам’ятає. Знаходила зуби в найнесподіваніших місцях — у порожній каструлі, базарній торбі, морозильній камері, лякаючись своєї забудькуватості, що хутко прогресувала.
Бувало, в кишені Жакового піджака баламкалася загорнена в носовик вставна щелепа його дружини. Попервах Матильда неабияк метушилася, але врешті звикла, що рано чи пізно зуби де-небудь вигулькнуть — зазвичай у місці, де — так їй здавалося — вже шукала. Жак якнайширше роззявляв рот, аби Матильда переконалася, що там нічого немає, і вкладав щелепу не відразу, побоюючись, що жінка якимось чином вистежить його. Проминувши кілька будинків, заходив у кущі, де обережно розгортав скарб. Потребував зубів, щоби кришити плоди, дешеві арахісові горішки, які віднедавна продавалися на розі парків і скверів, по закуттях пішохідних зон і на зупинках міського транспорту.
Смак ашанті, які Жакові судилось запізнати щойно тепер і від яких його обсипало сверблячкою, хутко перетворив звичайну цікавість на невідчепну пристрасть, що її старанно приховував, намагаючись грішити якомога рідше. Він залюбки почастував би ними Матильду, якби не побоювання, що разом з горіхами спливе на поверхню правда. Ризикуючи розтрощити дешевий пластмасовий витвір, не міг устояти — вже один запах горіхів доводив Жака до шалу.
Паштети, майонези і кетчупи, вислідом яких була пекуча гикавка, заступили решту харчів з їхньої без того скромної кухні. Аби бодай якось стримати навалу новітніх спокус, супроти яких не могли вборонитися, Матильда із Жаком тушкували пухкі стегенця, кістки з яких танули в роті майже так само, як м’ясо, а грудки вистачало на тиждень і довше. Їли її з картопляним пюре, мололи і заморожували, смажили рум’яні котлетки та наповнювали картопляні зрази; змішуючи з розмоченим черствим хлібом, випікали в духовці зайця. Жак знаходив його шматки в кишені, з’їдав у перерві між тинянням у пошуках паперу і брухту, впадаючи в роздуми про велич Матильди і свій борг, якого безпосередньо перед нею не визнав би навіть під дією розпеченого заліза.
Так їй наснилося куряче серце, що кудкудакає, обволікаючись шкаралущею, з якої вилуплюється жовте курчатко. Матильда прокинулася тієї миті, як смажила його на сковороді. Ще довго її переслідував жалісливий писк і сморід звугленого пуху. Щоразу, коли їй розколювалася голова, вона чула оте пищання, яке вщухало щойно разом із болем.
Поступово турбота про вставну щелепу, яку доглядала дбайливіше, ніж рідні зуби, ще дужче поглибшала, прибравши химерних рис. Матильда хизувалася нею перед плодами свого саду, що звисали зі стебел і гілочок рослин, яким бракувало справжнього денного світла, клала в креденс на декоративну кришталеву вазочку, напинала на встромлений у землю патик, проганяючи лихих духів, у присутності яких помідори не хотіли рости і в’янули.
Сидьма на стільчику, схиляла голову на покладені край ванни руки і поринала в стан між дрімотою, спогадами та яснобаченням. Проникаючи в ніздрі, запах землі та рослинок спрямовував цей стан у відповідне русло, ріка марення текла на город — той, який хоч і налічував тільки шість соток, здавався їй тепер раєм, виграним у лотерею й безглуздо втраченим. Її відривали від грудок землі, за які, розпластавшись, трималася, хапали і кидали на дорогу.
Так тривало, доки одного дня Матильду заштовхали у фургон, а після кружляння шляхами, яких не могла побачити, за нею заклацнулася брама клініки для душевнохворих. Ще більших зусиль, ніж знайти, Жакові коштувало визволити її звідти. Вони простували вулицею, і Матильда їла улюблене плодово-ягідне морозиво, мало не зпричиннівши від пережитого потрясіння.
Слала листи, від уряду до регіональних представництв політичних партій, у такі чудернацькі організації, як федерація айкідо і «Пласт», а також на адресу, куди просили повернути загублені документи, яку переписала з оголошення на стовпі.
Раз їй дали кілограм гречки, взявши обіцянку, що голосуватиме на найближчих виборах за представників певної політичної сили. Сприкрена, що забула назву, напроти якої мала поставити пташку, Матильда взагалі не пішла і в день, коли відбувалося голосування, смажила гречаники, думаючи, що милосердя, цьковане впродовж сторіч й ось знов утискуване з новою силою, ще остаточно не висякло.
У сні до неї навідалася кішка, яку вони колись підгодовували купленим у селян молоком. Кішка тримала в зубах кошеня, яке, роззявивши ротик, безгучно нявчало. Раптом вона випустила його в миску з водою, що стояла біля порогу. Кошеня безпорадно забрьохалося, і було видно, що воно ось-ось потоне. Від щему, який її охопив, Матильда прокинулася. Зі скрученого радіо цебеніла тиха мелодія.
Відкривши буквар, який багато років тому її синові подарувала на першій лінійці старшокласниця в білому фартусі з двома пишними бантами, читала вголос, проходила літера за літерою, вчила казати «а», «б» і «в». Її учнями були помідори й огірки, картопля й морквиця, їй здавалося, ніби чує, як вони виводять услід за нею дзвінкими голосочками «а», «б» і «в», виправляла їх: «Вимовляйте отак», хвалила за старанність та успіхи. Небавом вони були вже на літері «м». «„М“ як „мама“», — вимовляла Матильда, залюблено слухаючи, як вони сумлінно витенькують: «Ма-ма, ма-ма, ма-ма…». Раз у полоні денного марення Матильда скричала «Ні!», проте ніж у Жакових руках вже розітнув помідор.
Як вулицями дув вітер, тоді котилися, наче випущені з печі, клуби задушливого повітря. Листя на рослинах ванного саду почало скручуватись. Матильда зволожувала його розприскувачем з-під засобу для миття вікон. Увечері, коли здавалося, що задуха послаблювалася, Матильда вирушала до найближчого гастроному по хліб. З бічних дверей хлібовоза вивантажували партію випічки. «Хліб хороший вартує грошей» — римував заклечаний вусатими колосками напис. Прилаштувавшись у хвості, Матильда дивилася, як прилавком розгулюють, потираючи лапками, мухи.
