Почувши ці слова, каган вирішив підтримати царівну, відмовив арабові у висловах, які наводить у своїй праці Халеві:

— Чому християни й мусульмани, котрі ділять між собою населену частину світу і яко монахи чи пустельники, в постах і молитвах служать кожен своєму богові з чистими намірами, — чому сі без упину воюють межи собою і досягають свого лише вбивствами, віруючи, що се — найпобожніший шлях, котрий наблизить їх до Бога? Вони воюють і вірять, що нагородою їм буде рай і вічне блаженство. Неможливо, однак, поєднати перше з другим.

Продовжуючи далі, каган закінчив свою мову наступними словами:

— У твого халіфа — могутні кораблі з зеленими вітрилами і воїни, які жують з обох сторін. Якщо ми перейдемо в його віру, що залишиться від хозарів? Мабуть, що краще нам, коли вже сього треба, прихилитись до євреїв, які прийшли сюди з Хорезму в часи Кітабії, перетворені греками на вигнанців і безпритульних блукачів? У них немає іншого війська, окрім того, що може увійти в храм чи у сувій, наповнений їхніми письменами.

І тоді нарешті каган звернувся до гебрейського представника, запитуючи в нього, що він може сказати про свою віру. Равві Ісак Сангарі відповів на те, що хозари не повинні переходити у жодну нову віру. Нехай вони залишать давню. Коли всі здивувалися таким словам, равві пояснив:

— Ви не хозари. Ви — євреї, отож і повертайтеся туди, де ваше місце: до живого Бога своїх предків.

І тоді равві почав викладати своє вчення каганові. Дні текли, ніби дощ, а він говорив і говорив. Спочатку він оповів каганові про сім речей, створених до сотворіння світу, і були се Рай, Тора, Правда, Ізраїль, Престол слави, Єрусалим і Месія, син Давидів. Потім назвав йому Речі найвищі: дух Бога живого, повітря із духа, вода із вітру та вогонь із води. А тоді сказав йому імена трьох матерів, і були ними: у всесвіті — вітер, вода й вогонь, у душі — груди, живіт і голова, у році — волога, мороз і спека. І сім подвійних суголосних: Бет, Гімел, Далет, Каф, Пе, Реш і Тав, а се: у всесвіті — Сатурн, Юпітер, Марс, Сонце, Венера, Меркурій і Місяць; у душі — мудрість, багатство, власть, життя, милість, рід і благодать, а в році — Субота, четвер, вівторок, неділя, п'ятниця, середа й понеділок…

І каган почав розуміти мову, якою розмовляв Бог у раю з Адамом, і промовив: те вино, яке я ціджу зараз, питимуть ще й інші після мене.

Довгі бесіди кагана з равві Ісаком можна знайти у книзі Єгуди Халеві про хозарів, а сам перехід кагана в нову віру описаний у ній наступним чином:

«Після того хозарський каган, як записано в історії хозарів, вирушив зі своїм візиром у безлюдні гори на березі моря і одної ночі дійшов до печери, в якій святкували Пасху євреї. Відкрившись їм і назвавши себе, вони прийняли їхню віру й були обрізані в печері, а тоді повернулися назад до свого краю з палким бажанням вивчати єврейський закон. Проте навернення це зберігалось в таємниці, аж доки не з'явилася нагода відкритись спершу декільком найближчим друзям. Коли число втаємничених зросло, про подію оголосили прилюдно й закликали решту хозарів перейти в єврейську віру. А тоді попросили в різних землях вчителів і книг і почали вивчати Тору…»

Перехід хозарів у юдаїзм і справді відбувався у дві фази. Перша настала відразу після перемоги хозарів над арабами в 730 році під Ардабілом, що на південь від Кавказу, коли усі награбовані в бою цінності пішли на будівництво храму за біблійним взірцем. Тоді, біля 740 року, юдаїзм був прийнятий у своїх найзагальніших рисах. Хозарський каган Булан запрошував рабинів з інших земель, і ті поширювали єврейську віру між хозарами. Виглядає на те, що в цій ранній юдаїзації хозарів взяли участь і хорезманці, які після придушення Хурсатового повстання у шістдесятих чи вісімдесятих роках VIII століття перейшли під проводом рабина на хозарську сторону.

Реформу того первісного юдаїзму здійснив біля 800 року каган Овадій, почавши будувати синагоги, відкриваючи школи і знайомлячи хозарів з Торою, Мішною, Талмудом і єврейською літургією, себто впровадивши рабинський юдаїзм.

Важлива роль у всіх тих подіях належала у своєрідний спосіб і арабам. Центральні постаті хозарської держави прийняли юдаїзм у той період, коли в країні зменшились ісламські впливи, що було результатом боротьби за владу в арабському халіфаті двох династій — Омейядів та Аббасидів. Таким чином, твердження Масуді про те, що король хозарів став євреєм за часів правління халіфа Гаруна аль-Рашида (786–809), добре узгоджується з часом реформи юдаїзму, проведеної хозарським каганом Овадієм.

ХОЗАРСЬКИЙ ГЛЕК

ХОЗАРСЬКИЙ ГЛЕК — один хозарський читач снів, котрий ще був учнем у монастирі, отримав якось у дарунок глека й поставив його в своїй келії. Увечері він поклав у нього свого персня, а коли на ранок хотів вийняти — не знайшов його. Він даремно засовував досередини руку, намагаючись дістати дна. Оскільки глечик був не глибшим, ніж сягає рука, це здивувало учня. Він пересунув його, проте під глечиком була гладка підлога без жодного в ній отвору, а глечик знизу мав таке ж дно, як і будь-який інший. Тоді він узяв палицю і спробував нею сягнути до денця, та знову без успіху: дно ніби втікало. Він подумав: «Де я, там і моя межа», — і звернувся до свого вчителя — Мокадаси аль-Сафера

, попросивши його пояснити, що означає той глек. Учитель взяв камінця, кинув його до глека і почав рахувати. Коли він дорахував до 70, з глечика почувся плюскіт, ніби щось упало в воду, і вчитель промовив:

— Я міг би пояснити тобі, що означає твій глек, але подумай сам, чи воно тобі треба. Щойно я скажу тобі, чим він є, як глечик неминуче почне вартувати для тебе і для інших менше, аніж зараз. Бо чого б він не вартував, він все одно не може вартувати більше від усього, а щойно я скажу тобі, чим він є, як він умить перестане бути всім тим, чим він не є, а стане лише тим, чим є тепер.

Коли учень погодився з міркуваннями вчителя, той взяв палицю і розбив глека. Хлопець вражено запитав у нього, нащо він робить таку шкоду, та вчитель відповів:

— Шкода була б тоді, якби я сказав тобі, для чого він служить, а потім розбив. А так, оскільки ти не знаєш його призначення, шкоди нема, бо він і далі буде тобі служити, ніби й не розбитий…

Справді — хозарський глек служить і нині, хоча його давно нема.

ШУЛЬЦ Д-Р ДОРОТА

ШУЛЬЦ д-р ДОРОТА (Краків, 1944 —…) — славістка, професор Єрусалимського університету; дівоче прізвище — Квашнєвська. Ні в архівних документах Краківського Ягеллонського університету в Польщі, де вчилася Квашнєвська, ні серед паперів Єльського університету в Сполучених Штатах Америки чи поміж записів про присвоєння Дороті Квашнєвській звання доктора наук немає жодних даних про її походження. Дочка єврейки та поляка, Квашнєвська народилась у Кракові за незвичайних обставин. Її мати залишила дочці листа зі словами, що належали батькові Дороти Квашнєвської. Слова ті говорили: «Моє серце мені є дочкою; доки я рівняюся за зорями, воно рівняється за місяцем і болем, який чекає на краю всього…» Квашнєвська так ніколи й не змогла дізнатися, хто був автором тих слів. Брат її матері, ашкеназі Шолем, зник у 1943 році під час єврейських погромів у окупованій німцями Польщі, але перед тим встиг врятувати свою сестру. Не довго думаючи, він роздобув для сестри підроблені документи на ім'я якоїсь полячки і одружився з нею. Вінчання відбулося у Варшаві, в церкві Св. Томи й було зареєстроване як шлюб між вихрещеним євреєм і полячкою. Коли він зник — з люлькою у зубах, набитою чаєм замість тютюну, — його сестра й дружина Анна Шолем, яка й далі вважалася полячкою і продовжувала носити дівоче ім'я якоїсь Анни Закевич, розлучилася зі своїм чоловіком (а одночасно й братом, про що, звісно ж, знала тільки вона одна) і так врятувала своє життя. Одразу ж після цього вона вдруге вийшла заміж за якогось вдівця Квашнєвського, що мав очі, як рябі яйця, безкостий язик і рогаті думки. У шлюбі з ним вона народила одну-єдину дитину — Дороту Квашнєвську. Після закінчення студій славістики Дорота переїхала до США, захистила докторську дисертацію на тему давніх слов'янських літератур, але коли Ісак Шульц, котрого вона знала ще зі студентських років, перебрався до Ізраїлю, разом із ним поїхала й Дорота. В 1967 році під час ізраїльсько-єгипетської війни Ісак був поранений, а в 1968 році вона вийшла за нього заміж і залишилася жити в Тель-Авіві та Єрусалимі, де читала курс історії раннього християнства у слов'ян, але весь час відсилала у Польщу листи на своє власне ім'я. На конвертах вона писала свою колишню краківську адресу, і ті листи, відправлені Квашнєвською (в заміжжі Шульц) до самої себе, зберегла нерозкритими господиня її колишнього помешкання у Польщі, сподіваючись, що колись таки зможе вручити їх Квашнєвській. Усі листи, крім одного чи двох, короткі і являють собою щось схоже до щоденника д-ра Дороти Шульц за період з 1968 до 1982 року. З хозарами вони пов'язані у той спосіб, що в останньому з них, написаному в камері попереднього ув'язнення в Царгороді, згадується про хозарську полеміку

. Листи подаються тут у хронологічній послідовності.