Історія ласків і Сави, може, для когось і міф, а для мене правда. Завжди.

Ласки були прегарними істотами. Я бачив про них фільми, але не міг погладити їхню сріблясту шерсть, не міг, прихилившись до дерева, мовчки спостерігати за ними. Я міг лише в музеї доторкнутись замащеного дитячими руками опудала із скляними зеленими очима.

Ласки не тікали від пострілу й ножа. Проте їх не ставало менше. Ласків бачили на вулицях між людей, в сховищах, на дитячих майданчиках.

Вони чомусь особливо горнулись до дітей.

Проникали на космодроми, проводжаючи в політ пасажирів, заходили до жител, цікавлячись усім. Деякі люди брали їх до себе, намагаючись приручити, але ласки, попри свою лагідність, вели себе з якимось незбагненним почуттям власної гідності.

З часом винищення ласків досягло такого ступеня, що вже межувало з безглуздою жорстокістю. Нарешті склалася думка, ніби ласки рано чи пізно вимруть, оскільки природа не наділила їх інстинктом самозбереження. Втім, люди теж не були наділені цим інстинктом. Проте вони вижили. «Ласки не мають розуму, — твердили. — Тому їм не витримати конкуренції». Відсутність інстинкту й розуму — хто ж тоді ці ласки? Може, духи? Ретельні досліди мозку ласків показали досить банальні результати. Ласки не йшли в ніяке порівняння з людьми.

Вийшов закон про заборону вбивати ласків у період розмноження та годівлі малят. М’ясо їхнє виявилось майже некалорійним, навіть шкідливим для здоров’я, хоч перші поселенці були від нього в захваті. Певно, ласки мали чутливий організм і щось таки погіршило якість м’яса. В мозку було знайдено кілька невідомих центрів, призначення яких не вдалося вияснити одразу, а потім не стало матеріалу для експериментів.

Словом, користі від ласків було небагато. Найгірше те, що вони заважали.

Ласки були прекрасні, як дерева, квіти, як риби у воді й птахи в повітрі. Їм вистачало місця на планеті, але вони чомусь тягнулись до людей.

КІЛЬКА ОПОВІДОК ПРО ЛАСКІВ І ЛЮДЕЙ

Ласк, ласка і ласеня

Ласк, ласка і ласеня прийшли на космодром. Ракета відправлялась на Селію. На космодром прийшли також чоловік, жінка та їхнє дитя.

Жінка з дитиною проводжали чоловіка. Вони, як годиться, поцілувались на прощання й заплакали. Побачивши це, мале ласеня засумувало й спитало: «Чому цей великий металевий птах не забере з собою ще їх двох?»

Батько поважно пояснив: «Цей чоловік мусить спочатку побудувати для них дім».

Ласеня ще хотіло щось спитати, але надійшов охоронець і прогнав усіх трьох.

«Тату, — сказало ласеня, — ніколи не будуй дому для нас, бо це дуже сумно».

Ласеня і дзеркало

Ласенята з усього дивуються і майже нічого не бояться. А найбільше люблять гратися. З сонцем у космосі, з водоростями на березі моря, з рибами, одне з одним. Мають змогу все понюхати і навіть лизнути. Бояться тільки плям на шерсті. Ото забрудниться ласеня і одразу в плач та до мами, щоб вона гарно вимила його. Мусять ще впевнитися, чи вопи чисті. Заглядають у калюжі або одне одному в очі. Коли з’явились люди і привезли з собою дзеркала, ласенята дуже зраділи, Дзеркало дає таке чисте відображення.

Одне ласеня отак помила мама, і воно довго шукало дзеркало. Нарешті прийшло в чийсь дім. Відчинило двері, походило, але не знайшло того, що шукало. Це його страшенно здивувало, і ласеня вирішило дочекатись господаря, щоб спитати, куди поділись всі дзеркала. Господарем виявився самотній і сердитий чоловік.

«Скажіть, будь ласка, — чемно, як його вчили, спитало ласеня, — чому у вас немає жодного дзеркала?»

«Що ти тут робиш?» — спитав чоловік.

«Ви їх розбили?»

«Я тебе питаю, що ти тут робиш? Хто дозволяв відчиняти двері й нишпорити по кімнатах?»

Хоч вони й не порозумілись, бо розмовляли різними мовами, але й не посварились. Чоловік налив ласеняті в блюдечко води, бо сам прийшов зі спеки. Ласеня побачило своє відображення у воді й залишилось більш-менш задоволене.

«Спасибі, але чому у вас нема дзеркала?»

Чоловік нарешті зрозумів. Він зняв з великої каструлі блискучу накривку і поставив її перед ласеням, як щит. І воно теж зрозуміло. Буцнуло ріжками в дзвінку накривку.

Потім вони бігали по кімнатах і гралися у війну. Ласеня нападало, а чоловік оборонявся. Їм було дуже весело.

Справжні дзеркала ніколи не б’ються.

Сонечко

Ласки теж хотіли мати імена. Деякі звались так, як люди, а інші повигадували собі. Одну ласку звали Сонечко, і це ім’я було найкраще з усіх, коли-небудь створених людьми й ласками.

Ласки і смерть

Ласки дізнались від людей, що є життя і смерть. Тепер вони потребували безсмертя. Деякі так зажурились, що три дні не їли і геть охляли. Тоді найстаріший і наймудріший ласк запропонував утекти в незаймані ліси і жити без людей, не переймаючи від них ні гарних, ні поганих звичок. Проте більшість ласків не вподобала того рішення. Вони навчились од людей витирати ноги об килимок коло дверей, носити капелюшки з пір’їною, їсти морозиво і писати одне одному листи. А що це були дуже кмітливі створіння, то стали гратись зі смертю. Вони тепер вмирали, коли їм заманеться, і воскресали теж, коли їм того хотілось. Люди, певна річ, не могли з цього скористатись, бо не вміли гратись. А діти бавились разом з ласками.

Як вполювати ласка

Щоб вполювати ласка, ласку чи ласеня, треба з ними спочатку подружитись і ввійти у таке довір’я, що ласки самі попросять, щоб ви їх вбили і з’їли. Якщо вам це важко, то є ще один вірний засіб: підстерегти ласка в засідці й вистрелити в нього. Це не має нічого спільного з грою у смерть. Можете бути спокійні: ласк не воскресне.

Любов

Ласки навчилися ставати невидимими, а іноді приходили в такому вигляді до людей. Невидимими вони могли бути лише 15 хвилин.

Почувши слова кохання, які говорили одне одному чоловік і жінка, ласки дійшли до висновку, що кохання породжує музику і що музика — це голос кохання. Цього їм було досить, і вони більше не набридали людям, коли ті любилися, а ходили на концерти у філармонію. Слух у них так розвинувся, що ласки відчували найменшу фальшиву ноту й бурхливо висловлювали своє обурення оркестрантам.

Мабуть, я ніколи не стану серйозним. Зараз відчуваю в собі нехіть писати далі про всю цю історію, котра не робить честі людям, а значить, і мені. Може, воно пройде. Я не здатний відвернути своїх думок від тебе. Та й пишу лише. тому, що сподіваюсь колись прочитати оце тобі. Ти мусиш знати про ласків, Саву, вчителя. Я не пішов за ним, бо не готовий був забути про все на світі, крім Вищого, отже, про тебе також. Я й досі не пішов. Чекаю тебе отут. Як я можу допомогти тобі, коли ти сама цього не хочеш, коли твій розум затьмарений уже більше року і немає надії прорватись в те жахливе місце, де поряд існують спокій безжурний ї спокій вдаваний, ненависть запекла і ненависть прихована, де одні мають свободу, не потребуючи її, а інші не мають нічого?

Якби ти опинилась на галявині серед ласків, могла їх гладити чи просто милуватись ними, ти б видужала, не тікала б від мене} не ухилялася б від моїх поцілунків. Ти не належиш мені, ти не належиш нікому, бідна моя хвора дівчинкоу що з тобою трапилось тоді?

Міранда. Вона сиділа на сходах будинку, дивилася на море, але боялась води. Боялась кудись далеко йти. Боялась залишатись сама в кімнаті. Її батьки загинули в авіакатастрофі’. Міранда по-дитячому не вірила в це, сподіваючись, що батьки повернуться.